Освіта Сербичани

Над розділом працювали: учні Сербичанського НВК
Керівник: вчитель історії Бучацька Ольга Іванівна

 

Практично з самого початку останнього десятиліття XIX століття сільська громада села Сербичани клопотала через різні установи про відкриття в їхньому селі школи, в якій могли б вчиться їх діти. В 1897 році поміщиця села Сербичани Вікторія Іванівна Занга запропонувала Хотинській управі утримання школи в цьому селі, а селянська громада була готова дати приміщення
13 листопада 1898 р. у селі Сербичанах, Хотинського повіту, освячена й відкрита церковно-приходська школа. Торжество відвідали своєю присутністю голова Хотинської земської управи К.Ф. Неміц, попечителька нововідкритої школи місцева власниця В.І. Занга, власник с. Кулішівки М.І. Занга, с. Лєушен. Оргеєвського повіту, поміщик Рома та багато інших гостей. В 10 годині ранку зроблено було мале освячення води й окроплення будинку школи. У служінні брали участь: настоятель місцевої церкви, побілений сивинами о. Петро Назаревич, котрий 50 років прослужив у сані священика, наглядач церковно-приходських шкіл Хотинського повіту, священик Василь Дашкевич і священики Лампадій Озерянський, Тимофій Доброшинський і Афанасій Софронович. Стрункий зворушливий спів хору, організованого з учнів і учениць сусідньої Білоусівської церковно-приходської школи доповнювало собою велич торжества .
Перед молебнем і при початку навчання отроків наглядачем була сказана пристойна випадку промова. Оголосивши школу відкритою, наглядач у доступній розумінню народу формі з’ясував значення школи взагалі та нашої церковно-приходської зокрема. «Вона, говорив він, є розсадник початкового освіти в дусі віри й церкви православної, є джерело того світла, що опромінює молоде покоління наших сел. Школа навчає дітей любити Бога, почитати Його, виконувати Його святу волю, і таким чином, наближає з до Нього, розвиває та зміцнює їхню моральність, розсіює та знищує той морок неуцтва, у якому блукали прадіди, діди й блукають батьки. От чому уряд додає всі зусилля до того, щоб скрізь, у кожному куточку нашої батьківщини влаштовувалися школи».
З’ясувавши значення школи наглядач з щирою подякою звернувся до тих осіб, які сприяли своїми коштами й стараннями відкриттю школи. «Уряд, продовжував він, задовольнити потребам всіх разом не може, у нього немає стількох коштів, немає й можливості. Потрібні люди благодійники й дбайливці, які усвідомлюючи велике значення освіти, всіма можливими для них засобами сприяли б устрою та відкриттю школи й подальшому її існуванню. Щасливі ви, селяни, щодо цього. Ви бідні – відкрити школу й утримувати її на свої занадто незначні кошти не могли, хоча й сильно бажали. Ваша надія бачити дітей грамотними, чути читання й спів їх у церкві , яке ви чуєте в сусідніх селах, де є школи, очевидно вдалася… Ви впали духом… Але от на допомогу вашої бідності з’явилася власниця, ваша ушанована Вікторія Іванівна. Співчуваючи всією душею школі, усвідомлюючи її силу та значення, вона пропонує свої послуги влаштувати школу. Приймає її під своє освічене заступництво й увагу, дає утримання учительці, а вам залишилося тільки підшукати приміщення під школу та привести його в порядок. Із вдячністю ми звертаємося до нашої благодійниці й привітаємо її, як головну винуватницю даного торжества».
На закінчення батьком настоятелем були висловлені бажання й надія мати незабаром зовсім новий будинок для школи, більш містке й зручне, чим справжнє. Промова о. Василя, проста і ясна, зробила сильне враження на присутніх селян. Видно було, що вони зрозуміли й прийняли до серця і постараються незабаром улаштувати новий будинок для школи. Не раз вони переривали мову вигуками: «дякуємо панотець, за раду, подумаємо й знайдемо кошти»; «гарна справа це, ми бачимо й почуваємо».
По закінченні молебню було проголошене багатоліття Государеві Імператорові, Імператрицям, Спадкоємцеві Цесаревичу, Святому Синоду, Преосвятому Іакову, Єпископові Кишинівському і Хотинському, і учням та присутнім.
Діти шкільного віку (їх було до 70 душ) були окроплені святою водою і їм учителькою були роздані хрестики. Радості дітей і батьків не було меж. Всіх дякували, і ініціатора школи пана голову земської управи, і попечительку та отця наглядача за увагу до них і ретельність до школи. Всім, учасникам торжества відкриття й освячення школи в будинку гостинної попечительки був запропонований сніданок.
Відкриття школи для села взагалі має важливе значення. Це свого роду епоха, «свято зі свят», коли радуються й діти і їхні батьки. Для с. Сербичан же школа повинна мати особливе значення. До останнього часу тут школи тільки бажали, так крайня бідність селян, особливо останні неврожайні роки не дозволяли мати її. У справі освіти Сербичани, хоча й досить велике село, відстало від сусідніх сіл, де давно є школи, які встигли за час свого існування дати посильний плід і принести користь. Такі школи: Романкоуцька, Михалковська, Білоусівська, Непоротовська та ін. Але, слава Богу, до них тепер приєднуються й Сербичани, завдяки сприянню місцевої благодійниці В.І. Занги. Вона зі своїх коштів забезпечує існування школи, а селянам пропонує відвести будинок під школу та привести його в належний порядок. Енергія й уміння наглядача прискорили справу відкриття школи. Приміщення знайдене — колишній шинок перебудовується — і школа відкрита. Там де в колишнє, ще в недавній час йшов п’яний розгул, пропивалася остання трудова копійка, насаджується, як виразився отець наглядач, «розсадник початкової освіти в дусі віри й церкви православної».
Приміщення школи було тісне і школі спочатку довелося миритися з багатьма незручностями. Але селяни переконалися в користі школи. Важливо те, що покладено міцну основу справі освіти в с. Сербичанах.

Першою вчителькою була призначена Марія Центюль, яка працювала до цього в Волошківській школі, і яка закінчила єпархіальне жіноче училище. Всіляку допомогу на перших порах їй надавав псаломщик села Сербичани Семен Васильович Левицький, який був затверджений на цій посаді 30 червня 1898 року. В 1899 році на місце Марії Центюль призначено Олександру Сорочан, яка до цього працювала у Васильківській школі Сорокського повіту. В тому ж році на її місце заступила Олімпіада Радонежська. За даними на 1902 рік в Сербичанській школі вчителювали Олексій Карпович Жолондковський і священик Феодосій Светенко. Попечителькою школи була поміщиця Вікторія Іванівна Занга. Щорічно, із своїх коштів вона відпускала по 240 рублів.
В 1908 році в Сербичанах почалося будівництво нового приміщення школи. Але через недостатнє фінансування воно не було закінчено і в 1909 році. Місцевий священик Феодосій Іванович Светенко (1878-1941), який до того ж, був завідувачем і законовчителем Сербичанської церквно-приходської школи, звертався до Хотинської управи з проханням «про асигнування 300 р. на закінчення спорудження будівлі церковно-ротходської школи, з оглядом на те, що громада царан того села вкрай пригнічена в матеріальному відношенні». Але це клопотання було відхилено. І якби не допомога поміщиків Занга, невідомо було б чи це будівництво закінчено.
У часи румунської окупації навчання велося румунською мовою, навчали переважно вчителі-ромуни. Зміни сталися після визволення краю Червоною Армією 28 червня 1941 року. З цього часу бере свій початок Сербичанська початкова школа. Вперше навчання почали вести на українській мові, молодь мала можливість вчитися на різних курсах. Та навчання перервалося з початком Великої Вітчизняної війни.
У березні 1944 року Сокирянщину звільнено від німецько-румунських окупантів. У вересні цього ж року відновлено навчання початкової школи, в якій було 5 класів.
В 1947-1948 навчальному році школа стала семирічною. В ній навчалося 242 учні. За парти сіли діти різного віку. Перший випуск відбувся у 1951 році і налічував 15 випускників. Директором на той час була Ольга Прокопівна Падалко. На перших порах навчання проводилося в пристосованих та найманих приміщеннях. На початку заснування школи, всі вчителі булинаправленні зі Східної України: Сенченко Н.С., Падалко О.П., Антонік К.М. Біскуп О.С.. А згодом ряди педагогів поповнили місцеві жителі села. Маковій Василь Іванович, після Великої Вітчизняної війни, закінчив учительський інститут, був призначений директором школи. Колишні випускники школи Оксана Василівна Покричук (Братушко), Микола Васильович Олійник, після закінчення Чернівецького педучилища, повернулися в рідне село вчителями початкових класів. В 1958-1959 рр. під керівництвом директора школи, ветерана війни і праці, шанованої в селі людини Маковія Василя Івановича, було побудоване теперішнє приміщення школи, силами громади села. З того часу це була восьмирічна школа. За парту сіло 260 учнів.

З 1958 року по 1996 рр. діяла восьмирічна школа, яку з 1980 по 1986 рік очолювала Олійник Ліна Петрівна.
В 1996 році школа була реорганізована в середню. Директором школи, на той час, була Щаслива Лідія Данилівна.
З 2001 року школу очолювала Кулик Надія Анатоліївна. Під час її керівництва, у 2008 році, було оновлене старе приміщення школи.
З 2011 року педагогічний колектив очолює директор школи Алла Дмитрівна Ладан. У 2012 році загальноосвітня школа реорганізована у навчально-виховний комплекс, доєднавши дошкільну установу.
У нашої школи цікава історія. За 120 років існування закладу довелося змінити приміщення, існувати за різних режимів і при різній владі. Та впевнено можемо заявити, що наша школа – одна з найкращих у районі. Наша школа надає якісні освітні послуги. У нашому навчально-виховному комплексі працюють досвідчені талановиті вчителі. Наші учні постійно стають переможцями та призерами олімпіад, конкурсів.
Нашим дослідженням ми намагалися привернути увагу на частинку історії нашого села – на історію нашого навчального закладу. І хочеться виразити надію на те, що наша школа буде існувати ще багато років і виховувати нові покоління сербичанців.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Директори Сербичанської школи