Історія Ломачинці

Історія землі починається із приходом на неї людини. Багато тисячоліть назад в околиці села Ломачинці прийшли перші люди. Хто вони були, сьогодні важко сказати. Але підтвердженням тому є археологічні знахідки і дослідження вчених із Київського державного університету під керівництвом Раїси Май та Чернівецького національного університету під керівництвом Бориса Тимощука. Тут знайдено пізньопалеотичні стоянки, 3 поселення трипільської культури (3 тис. до н.е.), 2 поселення черняхівської культури (2-6 ст. до н.е.), та літописне древньоруське городище в 8-13 ст. Кучелмін, залишки якого є до цього часу.
Хто ж тільки не проживав на наших землях: кіммерійці, скіфи, сармати, сколати, анти, тиверці.
Про одні народи є багато історичних свідчень, а про інших – скупі обривки повідомлень.

Княжа доба.
Вона бере початок у 5-6 ст. н.е. часів заснування міста Києва у полян, Чернігова у сіверян, Смоленська у кривичів, Луцька у дулібів.
На наших землях розселилися східні слов’яни під назвою тиверці.
За часів князювання Олега, Ігоря, Ольги, Святослава І, Володимира Великого Київська Русь простяглася на багато сотень кілометрів у різні сторони від столиці міста Києва. До складу цієї держави входило І городище чи місто Кучелмін, виникло у 8-13 столітті, а селище було раніше 4-5 ст., яке перше переросло у місто.
За 1.5 км. на захід від с. Ломачинці, на високому мисі, прямовисному схилі лівого берега річки Куютинки  розташоване літописне городище в урочищі Галиця над яром, де є червона глина і залізна руда. Центральна площадка розміром 70-50 метрів, висотою більше 2 і шириною 10 метрів.
Це був справжній форпост Галицької Русі в Середньому Подністров’ї проти кочівників.

Молдавське государство.
З 1359 року як самостійна держава виросло Молдавське государство, хоч проіснувало воно недовго. В цей період на мальовничому березі річки Дністра  виникло село Вишнева (перша згадка у 1447 році), територія якого затоплена водами водосховища. Жителі тих часів напевно брали участь в повстанні під проводом Мухи, який зібрав загін більше 9000 чоловік і у помічниках якого була дрібна шляхта із Березова. Наш край часто попадав під напади поляків і угорців. Особливих втрат місцеві жителі зазнали від поляків 1509 року; вбивали всіх живих, села палили.
За часів турецької кабали практично була втрачена державність, жителі були бідні і часто, колись багатий край, люди покидали в пошуках кращої землі і спокою на ній.
Село Ломачинці в історії тісно пов’язане з м. Хотином: куди відходило місто-фортеця Хотин, там були і наші землі.

Російська імперія. Московські часи.
Десь від 1699 року більший вплив на події в Молдові має Росія. За деякими даними в 1760 році с. Ломачинці було продано господарем Олександром Ріком Варнеку (вищий придворний боярський чин) члену боярської думи, молдавському поміщику Іордані Крупінському. І вся подальша історія села зв’язана тісно з цією родиною аж до 1944 року. Внук першого пана Матвій Єгорович був дійсним статським радником, членом верховного суду та віце-губернатором Бесарабської губернії. А його дружиною була вихованка Смольного інституту випуску 1809 року Катерина Христоферівна, родичка грецьких царів.
Вони проживали в Петербурзі і Кишиневі, були знайомі із О.С. Пушкіним, який був у них частим гостем у будинку на разі вулиць Бендерської і Леніна у місті Кишеневі. Пушкін малював пані Крупінську і присвячував їй вірші, один із назвою «Тодорашко в вся влюблєн» 1821 р. був великий панський двір, дендропарк, альтанка, басейн, гарний сад. Всього цього вже немає, все знищено. Залишися стояти платан біля школи, при світлі акацій і панський бузок. Із тих московських часів збереглася хата Кобзарчина, на дверях якої були випалені цифри 1888 р. частина панської огорожі, звичайно липові алеї вздовж Вишнівського, Плитавського, Дібрівського шляхів.
А в 1905 році на кошти пана Крупінського в м. Кишеневі вчилася на фельдшера наша землячка Пелайя Антонівна Гусар, про яку є книга, видана в Англії у м. Лондон. Її батько Антон спорудив хрест і викопав криницю в кінці вулиці Дібрівсько.

Румунський період.
Наше село згадується як одне із таких, в якому діяли найбільші загони. Тут було до сотні бійців, якими керували Шафранський Кіндрат і інші колишні солдати. Вони вигнали румунів із села пішли в напрямку ст. Романківці, біля с. Сербичани в лісі після декількох днів боротьби їх розстріляли переважаючі сили румунських військ. Розстріляні в с.Ломачинці:
Білоткач М.В. -21 рік;
Глушко С.О. – 24 роки;
Гусар С. Н. – 27 років;
Попадюк М.І. – 21 рік;
Рожко І.В. – 25 років;
Шундрій І.Д. – 24 роки;
Черватюк С.Ф. – 31 рік;
Шундрій В.П. – 24 роки;
Ткач А.П. – 52 роки;
Твердохліб І.Ю. – 25 років;
Тодорашко О.Н. – 25 років.

Всіх патріотів-земляків здав жандармам і румунам Боднарюк Арсеній. Все населення стояло цілий день на колінах. В цих молодих людей солдати стріляти по-одному відмовились і тоді офіцер дав команду стріляти залпом. Із шеренги смертників вдалося врятуватися двом. Трохим Гонца втік, бо міг доганяти навіть коня. А Равловський Семен прикинувся вбитим, хоча прострелена була лише рука. Наше село, як і вся Хотинщина, були під румунською окупацією до 1940 року і під час війни, із 1941 червня по 1944 рік до визволення Червоною Армією. Доброго старожили згадували мало. Прикордонне село, де було багато жандармів і гранічерів. Заборонялося розмовляти українською мовою, співати пісні , ходити вечором на вечорниці, купатися в Дністрі, співати вночі в хатах. За все це били без суду і слідства.
Із приходом радянської влади в селі збудовано бібліотеку, дитячий садок, пошту, аптеку, лікарню, побут комбінат, заасфальтовано центральну вулицю Шлях, сельчани почали будувати гарні, ошатні будинки.
У 60-х роках провели радіо, пізніше – електрику, а в 2005 році газифіковано село.

Війна.
Кожен рік у вічність відходять учасники та інваліди війни. Ми сьогодні згадуємо поіменно живих свідків історії:

1.    Марчук Вадим Прокопович
2.    Каплун Трохим Павлович
3.    Нагірняк Максим іванович
4.    Мотрин Михайло Матвійович
5.    Лук’янов Іван Фаломейович
6.    Закурений Михайло Васильович
7.    Беженар Іван Дмитрович
8.    Багрій Семен Ілліч
9.    Боднарюк Георгій Васильович
10.    Боднар Петро Петрович
11.    Гонца Михайло Васильович
12.    Гончар Михайло Васильович
13.    Закурений Федосій Григорович
14.    Кумань Семен Андрійович
15.    Мотузок Тимофій Васильович
16.    Нагірняк Василь Михайлович
17.    Нажига Михайло Петрович
18.    Подорожний Василь Семенович
19.    Попадюк Семен Васильович
20.    Працюк Петро Васильович
21.    Рожко Іван Єримійович
22.    Романюк Петро Іванович
23.    Тарасюк Іван Семенович
24.    Ткач Григорій Прокопович
25.    Шундрій Михайло Петрович
26.    Южов Михайло Сидорович

Перша згадка про село.
Ломачинці Сокирянського району згадуються з 17 століття. За 1.5 км на захід від села, на високому мисі розташоване давньоруське городище 8-13 ст. В урочищах Панське поле і Попова долина розташовані ранньослов’янські поселення черняхівської культури (2-5 ст. н. е.)