Духовність Вітрянка

Сучасна релігійна ситуація в Україні в цілому відповідає загальноєвропейському стану духовного життя. Це перш за все визнання свободи совісті та вільного обрання віросповідання, деклароване Конституцією України, і заявительний (на відміну від дозволительного в Росії) тип прийнятого в Україні в 1991 р. «Закону про віросповідання та релігійні організації».
Різноманіття вірувань села Вітрянка
Сьогодні хочеться розповісти про вірування жителів села Вітрянка. Вітрянка – село, розташоване в Сокирянському районі Чернівецької області України. Знаходиться на правому березі Дністра.
Під назвою «Вітріанка» цей населений пункт вперше згадується в записі про поділ сіл і частин сіл між спадкоємцями померлого ворника Томи Кантакузіно (умовно 07.02.1666 р.), від 9 березня 1667 року. За тою ж причиною, дані про село знаходимо у документі, який датується 30 червнем 1668 року.
В першій половині XVIII століття в Вітрянці оселилися старообрядці. Є дані, що там вони проживали вже в 1730-х роках. На початку 1750-х років у Вітрянці проживала відносно велика громада старообрядців. У повідомленні російського резидента в Туреччині канцлерові Бестужеву-Рюміну знаходимо вказівку, що в Вітрянці було багато розкольників.
За дозволом турецької влади незабаром (1750-ті роки) навіть був зведений старообрядницький монастир (у будь-якому разі про це говорять донесення чиновників того часу). Починаючи з 1753 року у Вітрянці деякий час проживав відомий із публікацій по історії старообрядництва, так званий лжеєписком Анфім, який себе проголосив «Архієпископом Кубанським і Хотинської Райї».
Нажаль, з історичних джерел невідомо чи була зведена церква, адже документи свідчать, що десь після 1757 року Анфіму довелося втекти із Вітрянки. Причиною цього стало відвернення місцевих старообрядців від нього.
В документах другої половини XVIII століття засвідчені перші згадки про православну церкву у Вітрянці, яка була освячена на честь апостола і євангеліста Іоанна Богослова – християнський святий, проповідник, автор декількох творів Нового Заповіту. За одними даними ця церква була зведена в 1798 році.
У 1862 році в Вітрянці, на місці колишньої церкви, була зведена нова, також Іоанно-Богословська: «дерев’яна, на кам’яному фундаменті». Значиму фінансову допомогу надав також місцевий поміщик, дворянин Микола Іванович Бігановський. Втім, в подальшому, до церковного життя не були байдужими й деякі інші поміщики-землевласники Вітрянки. Відомо, що вже в 1880-х роках Вітрянка належала декільком власникам. Велика частина села, в тому числі, на якій розташовувалася церква, належала М.П. Ванкевичу.
З 1950-х років на Сокирянщині розпочалася кампанія по зменшенню центрів релігійного життя населення. В різні роки церкви в деяких селах Сокирянського району, під самими різними приводами були закриті. Не минула цієї участі й Іоанно-Богословська церква села Вітрянка. Місцеве населення, особливо старші люди, хотіли, щоб церква була діючою. Протягом багатьох років (в 1970-х, а також в 1983 році) віруючі звертатися в органи влади всіх рівнів з клопотаннями про відновлення релігійної діяльності. Вони писали заяви з підписами, де вміщувались прохання зареєструвати згідно закону православні громади і повернути закритий храм. Але всі ці прохання повертались на стіл Чернівецькому уповноваженому Ради у справах релігій для перевірки і прийняття заходів, а він, в свою чергу, направляв їх місцевому райвиконкому для «проведення відповідної роботи з людьми».
Сьогодні у Вітрянці діє новозбудована церква, освячена також на честь Іоанна Богослова. Вона відновлена коштом громадян села, з ініціативи Георгія Івановича Щасливого, в 1992 році. Та розпочала свою діяльність в Храмове свято на честь Іоанна Богослова, яке відзначається 9 жовтня.
Надзвичайну цінність для нашого села являла собою чудодійна ікона «Усікновеніє глави Іоана Предтечі», яка знаходилася в нашій церкві Івана Богослова. Цю ікону отримали в подарунок на весілля священник ношого села отець Олег із матушкою Інною із рук Владики Онуфрія Чернівецького в єпархіальному управлінні в 1998році, який їх обвінчав. Вона зайняла почесне місце в святому місці в його оселі. Та пройшли часи і якось одного разу Отець Олег був чудно здивований. В тому місці, де знаходилася ікона з’явилася мокра пляма. Це змусило священника задуматися. Він запитав у святіших про це диво. Патріарх пояснив це так. «На вашу ікону зійшла божа благодать. Ця ікона має чудодійну силу. Вона може зцілювати людей від всяких недуг.» Із 28 грудня 2005 року із ікони виділяється божий мир. Цей мир священик збирає і роздає всім мирянам, які відвідують божий храм. До церкви приїздили люди з віддалених куточків, щоб приклонитися до мироточивої ікони і зцілитися від недуг. Біля ікони завжди живі квіти. Завдяки Святій іконі наше село стало більше відоме. Та на сьогоднішній день чудодійна ікона знаходиться в сусідньому селі Іванівці у Божому храмі, так як отець Оле був призначений уже туди священником.Та жителі нашого села не перестають приклонятися перед чудодійною іконою і відвідують храм у селі Іванівці. У нашій церкві знаходиться копія ікони біля якої постійно розвиваються квіти лілії, які знаходяться всередині рами. Це також велике чудо, тому що рослини розвиваються без води.
На території села Вітрянка діє ще одна церква ЄХБ – євангельських християн баптистів. Горюк Петро Іванович також був у вірі ЄХБ до останніх днів свого життя. Церква ЄХБ була заснована в 1925році. Першими членами цієї церкви були Дьордій Харабара, Михайло Харабара, Іван Харабара, Тодир Черней. На той час на території нашого села правили румуни і не дозволяли збиратися на зібрання віруючим. Слухати слово Боже доводилося по хатах. Для цього проводили ніби маскування. На столі ставили різну їжу і на випадок приходу румунських жандармів казали, що зібралися просто на обід. З 1933 року розпочали будівництво дому молитви. На початку 1935 року в новому домі молитви уже проводилися зібрання віруючих. Та зовсім мало прихожани могли спокійно слухати слово Боже. Із початком Великої Вітчизняної війни на території села Вітрянка знову правили румунські власті. Почалися нові гоніння. Лудей силоміць змушували йти молитися до християнської церкви Іоанна Богослова. Хто не погоджувався вели навіть до Дністра розстрілювати.
З кожним днем людей старшого віку стає все менше. У нас збереглися спогади покіного Жука Володимира Прокоповича. Ось про що він розповідав:
– Жандарми ходили по хатах і робили обшук. Шукали духовну літературу. Та ми завжди добре заховувал книжки в пісок. Брати загинули на війні. Коли повернувся додому, радянська влада забороняла вірувати в Бога. Знову почалися важкі часи.Та люди не здавалися. Ішли шукати правди всюди. Їздили в Москву, писали звернення до Л.Брежнєва. Бог почув людські молитви і в 1979 році наша ЄХБ була офіційно зареєстрована. Ми отримали дозвіл на проведення богослужінь. Зібрання проходили в будинку Василя петровича Воронюка. Він добудував дохати ще велику кімнату. Потім поступово прихожани почали оббивати пороги кабінетів, щоб повернути собі приміщення колись збудованого Дому Молитви.
На сьогоднішній день зібрання проходять в гарно відремонтованому Домі Молитви.
Сьогодні жителі села можуть вільно відвідувати ту церкву, яка їм ближча до серця. Але головне вірити в Бога і жити за Божими заповідями.
Надзвичайно важливим, достовірним джерелом історичної інформації є саме спогади очевидців, які розкривають захоплюючі, правдиві сторінки історії.
Село живе своїм життям. Люди можуть вільно відвідувати той Божий храм, який їм ближчий до душі. В церкві Іоанна Богослова щонеділі проходять богослужіння, вінчаються молоді під час проведення весілля, проводять хрещення новонароджених, проводжають тих хто відходить у вічність.