Видатні особистості Білоусівка

Над розділом працювали: Ленькова Наталя, учениця 10 класу,
Керівник: Басюк Руслан Дмитрович – вчитель історії

Гордістю кожної країни є її люди. Життя людини оцінюється по тому, що вона зуміла чи встигла зробити, що вона лишила по собі.
Хочеться нам розповісти про тих односельчан, які внесли вагомий вклад у розвиток села чиї прізвища, можна сказати, золотими літерами вписані в історію села Білоусівка. Це розповіді про покійного ветерана війни Мудрика Миколу Степановича і вчительку-пенсіонерку Дроган Анастасію Іванівну.
Почати розповідь хочеться з війни. Скільки би книг не було створено про Велику Вітчизняну війну, скільки б не було написано, мабуть, не наступить час, коли можна буде сказати: досить, все вже сказано.
Війна – це наша нестихаюча біль. Війна жахливе бідування, викликане злою волею людей. Народ України вніс великий вклад у боротьбу держав антигітлерівської коаліції в ході Другої світової війни. Як згадує Микола Степанович Мудрик (1926 року народження, 50-річний трудовий стаж, у місцевому колгоспі пропрацював агрономом, завідуючим кормовим двором), 22 травня 1944 року, після звільнення нашого краю від німецько-фашистських та румунських загарбників, Сокирянським районним військовим комітетом був призваний в ряди Радянської Армії. 5 вересня 1944 року був направлений на фронт у 1-ий Прибалтійський фронт, 732 артилерійський полк, де провоював до 23 лютого 1945 року.
«Одного дня о 10 год. ранку комбат дає завдання: забрати з нейтральної зони 60 снарядів, які були в ящиках і доставити на нашу вогневу позицію. Я повторив наказ комбата. Запряг лофст і вдвох разом із солдатом Малютіним переїхали через залізнодорожний переїзд, де була вкопана наша передова лінія. Там я стрів свого двоюрідного брага Мудрика Михайла Олександровича, який спитав: «Куди ідеш, шо нового, чи отримав із дому листа?» Я йому відповів швидкоруч, що іду виконувати бойове завдання, бо о 12год дня йдемо в наступ.
Переїхав залізнодорожний переїзд, поворот по скошеному житу. Доїхали до місця призначення, повантажили на логофет 60 снарядів, кожний з яких важив 16 кг. Лягли на снаряди, знаючи, що випадкова куля у головний вибух приведе до великої біди – вибуху. Але благополучно дібралися до своїх, доставили снаряди, виконали бойове доручення.
Знову наказ комбата, швидко збираємось, бо піхота вже піднялась в атаку. Просуваючись вперед із боями через той самий переїзд, я побачив як із лівого боку лежить, смертельно поранений у груди, брат Михайло. Я його підняв ще живого, але він уже нічого не міг сказати. Як стало, пізніше, відомо двоюрідний брат Мудрик М. О., від ран 6 жовтня 1944 року помер, похований у м. Валміера, в Латвії».
Мудрик Микола має урядові нагороди: орден Вітчизняної війни, орден Слави 6-го ступеня, медалі (За взяття Кенінгсберга), (За перемогу над Німеччиною), ленінську, ювілейну. «За трудову доблесть», орден «Знак пошани».
Пам’ять про війну не повинна бути стерта з лиця Землі: Ніхто не забутий, Ніщо не забуто… Кращою пам’яттю про полеглих буде: не дозволити ніколи і нікому розпалювати війну. Низький Вам уклін, Герої.
А далі хочеться розповісти про друге ім’я людини – людини, яка є найповажнішою постаттю у житті багатьох односельців, яка с другом і порадником, прикладом для наслідування – це вчителька, а нині пенсіонерка, почесний житель села – Дроган Анастасія Іванівна. В дійсності, Анастасія Іванівна мала талант педагога, володіла божим даром його. Педагогічний стаж 38 років. Всю свою трудову діяльність Анастасія Іванівна відзначалася високим професіоналізмом. Завдяки її чуйності та безмежній душевній щедрості, учні з радістю опанували нелегкі дороги Країни Знань, долаючи найвищі вершини, а багато її вихованців пішли стежинами своєї вчительки, обравши професію педагога.
Вчителька допомагала школярам зорієнтуватися у цьому непростому житті і знайти у ньому своє місце. Її мудрість, тактовність, готовність підтримати в важкі хвилини, була запорукою успішного навчання учнів та гармонійного розвитку особистості. Вона була майстром своєї справи. Їй люди вірили і довіряли, обирали депутатом місцевої Ради, вона очолювала ветеранську організацію.
У різні часи, історичні періоди нашого села було ким пишатись. Його сини і дочки розбудовували село, боролися за незалежність, визволяли пригнічених та поневолених, берегли та плекали нашу мову, пісню… Є про кого згадати. Є ким гордитись:
Це Злий Василь Володимирович – завідуючий хірургічним відділенням Київської обласної лікарні, Смірнова Катерина Семенівна – завідуюч терапевтичним відділенням Сокирянської ЦРЛ, Цуркан Михайло Іванович – заступник голови судової палати Вищого Адміністративного суду України, Гінгуляк Василь Миколайович – прокурор Хотинського району, Пецентій Віталій Васильович – пілот, командир екіпажу «Боїнга – 747».
Важко перелічити всіх сельчан, які своєю невтомною працею звеличують нашу Батьківщину, як в рідному селі, так і далеко за його межами. Серед шанованих наших односельців є багато відомих лікарів, кандидатів медичних наук. Ці люди професію лікаря обрали тому, що хотіли допомагати людям берегти здоров’я або ж повертати втрачене. Це Злий Василь Володимирович, завідуючий хірургічним відділенням Київської обласної лікарні, його молодший брат Михайло, кандидат медичних наук, який працює в Київській міській кардіологічній лікарні №1. Це і Смирнова Катерина Семенівна – нині завідуюча терапевтичним відділенням Сокирянської обласної лікарні, яка першою в районі у 1963 році закінчила місцеву школу із золотою медаллю, а згодом із червоним дипломом Чернівецький медінститут.

Гінгуляк Микола Георгіевич, кандидат медичних наук нині працює в Буковинському державному медичному університеті. Є і юристи: Цуркан Михайло Іванович – заступник голови судової палати Вищого Адміністративного суду України, а Гінгуляк Василь Михайлович – прокурор Хотинського району.
Пецентій Віталій Васильович відомим є тим, що є пілотом, командиром екіпажу Боїнга – 747, представником ООН, облітав півсвіту, нині працює в Бориспільському аеропорту в компанії ,,Аеросвіт”.
Учасники АТО:
Пошак Олександр Борисович 1980 р.н. Загинув у дорожньо-транспортній пригоді у 2018 р.

Соловей Анатолій Васильович 1973 р.н.
Мотрюк Олександр Миколайович 1984 р.н.
Є багато педагогів, агрономів… всіх не перелічити. Воістину багате наше село відомими людьми. Пишаймося ними! Гордімося!