Традиції Білоусівка

Над розділом працювали: Якубовська Емілія, учениця 7-А класу,
Керівник: Басюк Руслан Дмитрович – вчитель історії

Документи свідчать, що значна більшість феодалів у нашому краї були слов’янського, українського походження. Це підтверджують імена і прізвища: Іван Купчик, Василь Чорторий, Дмитро Білоус та інші. Сама назва Білоусівки вперше згадується в 1447 р., коли наші землі разом із Молдавським князівством входили до складу Туреччини. Приблизно в цей час дарчу грамоту отримав феодал з українським прізвищем Білоус. Важко повірити, що саме від цього і пішла назва села, адже дарча грамота охоплювала значно більші території.
Згідно другої версії легенди (за спогадами старожилів) там, де красується нині центр села, колись була незаселена людьми гора. Навколо неї росли зелені сосни та ялини. Вони розростались і не давали можливості піднятись будь-якому іншому деревцю. Та якось вітер-мандрівник заніс сюди насіннячко берези, з якого виросло велике дерево, яке навесні розпускало свої коси-віти. Сосни та ялини неохоче, але все ж поступилися місцем красуні. Невдовзі стрункі берези засіялись на великому масиві, який простягався до сусіднього села Коболчин. Це урочище й зараз називають Березиною. Раніше саме сюди пролягала дорога з райцентру. І хто проходив чи проїжджав нею, неодмінно зупиняв свій погляд на білокорих берізках, тендітні віти яких завжди полоскали вітри. Здалеку вони були схожі на пишні білі вуса. Тому подорожні в розмові часто казали, що були там, де «білі вуса». Звідси, як вважають місцеві дослідники,й пішла назва — Білоусівка.
Перша легенда про назву села не прижилася. ,,Верх взяли’’ все-таки берізки – той чарівний гай, що й тепер нагадує про себе такими милими очам і серцю деревцями і все тими пишними вусами.