Історія Грубна

Звідки походить назва с. Грубна? Навряд чи легенди і народні перекази можуть претендувати на істину, але ж вони повідують нам, що перша письмова згадка про існування Бессарабії цього російського старообрядного села датується 1771 році. Тому можна припустити, що перші старообрядці тут посилилися на початку 18 ст. Це сталося, як розповідають, після церковної реформи Никона , коли їх стали переслідувати за віру,вони були вимушені тікати на інші вільні землі. За часів правління Петра I заборонялося носити бороди, за що на бороди вводився податок. При відмові сплачувати, їх суворо карали. Тому,деякі люди тікали,шукали притулку на інших землях, де на даний час розташоване наше село. Люди з сусідніх сел називали жителів нашого села «кацапи», так як у них були бороди як у цапів.
Кілька старообрядних сімей поселились у так званому урочищі Стара Грубна. Старообрядці поселялися серед лісів, ближче до водоймищ, тим самим вони відокремлювались від оточуючих. Місця, де вони поселялись були сприятливі для сільського господарства. Ліса поступово розкорчувались під поля для землеробства, яке було основним заняттям старообрядців. Сіяли пшеницю, жито, займались садівництвом. Здавна славилась Грубна своїми садами, де росли яблука і груші, черешні і вишні, сливи та інші плодові дерева, плодами з яких вони успішно торгували. Ніхто не заважав їм сповідувати свою віру. Єдине, що пізніше стало причиною переселення на північний захід нинішнього села – це дорога (тракт), яка проходила поблизу від поселення з Молдови на Україну. Вона і стала причиною постійних пограбувань і знущань над старообрядцями, оскільки нею проходили різні люди. Кажуть , що старообрядна община була дуже консервативна за віросповіданням і не терпіла ніяких втручань ззовні. Можливо тому і існує версія про виникнення назви села від слова грубий, оскільки інші народи, що жили поблизу, вважали жителів общини грубими і не товариськими, хоча вони такими не були.
Існує ще одна версія, згідно з якою виникнення села пов’язане с прізвищем глави строобрядної общини – Грубнова , який ніби заснував старообрядне поселення.
Що стосується культури, то і вона залишилась без істотних змін теж завдяки консерватизму общини. Будь-яке спілкування, тим більше шлюби з іновірцями, заборонялись вірою. Це вже в наш час в селі живе багато різних національностей. Якщо зіставити культуру росіян села Грубна і росіян Росії, то виявляються загальні риси з селянами Владимирської та Курської областей, на підставі чого можна припустити місця, звідки могли переселитися то спільного не тільки в методах і прийомах обробітку ґрунту, спорудження житла, ведення господарства, але й у святкових обрядах, одязі, народних гуляннях.
Спочатку розкольниками, а з 1782 року старообрядниками стали називати прихильників «старої віри», які не сприйняли релігійних нововведень патріарха Никона, що розпочались у середині XVII ст, точасної Церковної реформи, яка являла собою комплекс богослужбових канонічних заходів у Російській Церкві й Московській Державі, спрямованих на зміну існуючої тоді в Москві (північно-східної частини Російської Церкви) обрядової традиції з метою її уніфікації із сучасною грецькою. Викликаний розкол Російської Церкви й спричинив виникнення численних старообрядницьких течій.
На думку старообрядників, погляди Никона про якусь окрему традицію, у цьому випадку грецьку, як про еталонну, були подібні до так званої «тримовної єресі» вчення про можливість існування святого писання винятково на мовах, якими був зроблений напис на хресті Христовому – єврейській, грецькій і латинській. В обох випадках мова йшла про відмову від природно сформованої на Русі богослужбової традиції (запозиченої, до речі, зі стародавніх грецьких зразків). Така відмова була зовсім далека російській церковній свідомості, оскільки історична російська церковність утворювалася на кирило-мефодіївській традиції, в сутності якої було засвоєння християнства з урахуванням національного перекладу Святого Писання й богослужбового корпусу, який використовує місцеві заділи християнської традиції…
Щоб уникнути гонінь з боку церкви і влади, деякі групи старобрядників стали переселятися у «християнські землі» за межами Російської імперії. Так вони по¬явилися у Бессарабії.
У переселенців с. Нова Грубна Бельцького повіту зберігалися перекази, що в Стару Грубну перші переселенці прибули десь у середині ХVII ст. При цьому там поселилися всього декілька сімей, на місці звідки пішли люди», тобто в запущеному й покинутому людьми поселенні . А масове заселення почалося тільки на початку ХVIII ст.
Частково це підтверджують дослідження, зроблені С. Маргарітовим, який навідувався в с. Грубна І590 р., а також ця сама інформація, зібрана священиком с. Селище Горгієм Гербановським на прохання першого:
«Коли й звідки прийшли розкольники, що утворили селищне Грубна у прохання повідомити що-небудь про грубненських старообрядників о. Георгій Гербановський, священик сусіднього із Грубною села Селища, от що пише нам про це: «Можна припускати, що Грубна заснувалася на початку теперішнього сторіччя. Так, по крайній мірі, говорять старики сусідніх сіл. Попередник мій, покійний (1886 року) священик К. Биховський, уродженець сусіднього із Грубною села Новоселиця, який прожив 90 років і добре пам’ятав пересування наших військ з Туреччини в знаменний 1812-й рік, роз¬повідав, що в той час місцевість, займана Грубною, була покрита суцільним лісом і, де тепер Грубна, у яру жило кілька старообрядницьких ченців, які мали трохи келій, відвідуваних рознощиками-коробейниками. Саме ж село почало утворюватися вже близько 1830-х років з різного роду переселенців із Чернігівської губернії…»
Але історичний матеріал, дослідження спеціалістів в галузі палеографії та історії дає підставу по-іншому подивитися як на відправну дату, так і на саму історію цього села. Село Грубна в написаннях «Грубна» і «Гробне» згадується вже у XV ст. – 5 вересня 1459 року, коли господар Стефан III Великий (він же Штефан чел Маре) дарував його Авраму із с. Лукачени. Наступна згадка про село, де є «ставок і сади», в написанні «Гробня» належить, до 1635 р. Саме тоді паркалаб Хотина Костянтин (Констандин) Стирчя за дозволом господаря Молдавського князівства Василя Лупу (з квітня 1634 р. до 13 квітня 1653 р. і з 8 травня до 16 липня 1653 р.) викупив це село у землевласниці Ірини, яке до того було їй віддане її братами Теодером та Дмитром . Той же Костянтин Стирчя як землевлас-ник с. Грубна вказаний у документі 1639 р. 15 березня 1716 р. Грубна була віддана у во¬лодіння турку Мехмеду, «одному з начальників лівих гьонюлліянів» . Але ще до того все населення пішло із села, і йому воно дісталося пустим. А вже 1732 р. ми зустрічаємо Грубно в переліку 161 селищ, які належали боярину, великому ворнику Іордакі Росету (1680-1753). Так що історія с. Грубна заслуговує дуже детального дослідження.
Колись у селі було три церкви, але до наших днів збереглася лише одна, у якій на вході зберігся напис: «Придите ко мне все труждающиеся и обремененные и азъ успокою вас». Переважно, в церковному хорі співають чоловіки. Коли заходиш всередину храму на стелі можна побачити хмаринки, зорі, місяць, сонце та Херувими. Прихожани вважають Храм Божий – другим небом на землі. До самої стелі стоять ікони. Ікони в святині старовинні, двоперстневі, писані на золоті. Передаються вони с покоління в покоління.

На місці другої церкви розташований пам’ятник загиблим войнам нашого села другої світової війни.

На місці третьої церкви в 50-х роках відкрили магазин.
На території перших поселень жителів села Грубна (Стара Грубна) розташовано турецьке кладовище. На той час Україна знаходилась під владою турків. Турки жили на одній території з місцевими жителями. Коли до влади повернулась Україна, боячись тиску з боку правління вороги залишали все своє майно, повертаючись на свою Батьківщину. Згодом і наші пращури переселялись на сучасні території села Грубна. Таким чином були засновані перші дві прямі та широкі вулиці, до яких с часом приєднувались інші. Після переселення, ця територія залишилась покинутою, де згодом все поросло густими лісами. І по цей час збереглися уламки старовинних хрестів, надгробні плити, на яких помітні уривки молитов та прізвищ на турецькій мові, датовані 1700-1800 рр.
Неподалік від турецького кладовища розташовані три турецькі кургани за ввишки до двадцяти метрів. За легендою, під цими курганами ховали заможних людей. Чим заможніше людина, тим вищий курган.
А також на даній території утворився турецький вал, внаслідок обвалу тунелю, якій виводив на територію Молдови.
Зі слів старих людей, відомо, що цей тунель був досить глибокий. Коли вони були ще дітьми, граючись в лісі, знайшли тунель та вирішили перевірити його глибину. Він був настільки глибокий, що вони не могли виміряти його скріпленими одна за одну довгими палицями.
Покидаючи землю, турки закопували всі свої коштовності: монети, прикраси, посуд з дорогоцінних металів та інше багатство. Як повідала нам старенька бабуся Катерина, що жителям села являлося золото тих місцях, воно світилось яскраво – блакитним вогнем. Існує таке повір’я, що золото раз у сто років выходило на поверхню землі, таким чином знімало з себе турецьке прокляття. Люди вірили в те, що тільки в той момент, коли золото виходило на поверхню в процесі «очищения» його можна було узяти в руки, і тільки тоді воно би принесло людині користь та удачу. Якщо людина його не встигала брати, або далеко знаходилась в момент його сяйва, у такому випадку потрібно було кинути в той бік де горіло золото предмет свого одягу. Якщо це був чобіт, вважалося що людина викопає це золото на рівні чобота.
На підґрунті цього явища, зі слів бабусі Катерини, існує легенда про двох сестер, які знайшли закопане золото. Поділивши його на дві рівні частини, вирішили переховати кожна окремо свою частку. Одна з сестер свою частку закляла на добро та успіх: «Кто найдет это золото,пусть оно принесет ему пользу и материальное благо», а інша на зло: «Кто найдет, тот помрет». Коли сестри поділилися своїми намірами та побажаннями, тоді перша сестра порадила іншій, що та не правильно зробила заклявши свій скарб на зло. Слухаючи поради своєї сестри, замислилась над скоєним пішла переховати скарб. Повернувшись на місце схованки,почала викопувати та раптово померла. Люди вважають, що здійснилося її власне прокляття.
Між «старою Грубною» та «новою Грубною» розташоване панське озеро. Це озеро називають панським, тому що воно належало панові. На березі озера розташоване велике панське подвір’я. Неподалік оточував озеро та подвір’я дубовий ліс з величезними могутніми деревами.
На подвір’ї у пана знаходився млин, піч, для випікання хліба на усю панську родину та його робітників, давильня , для видавлювання соку з винограду, тощо.
Прикрашали двір багато кущів бузка, за будинком простягався величезний фруктовий сад: груші, яблука, черешні, сливи, вишні та інше. Велику роль відігравало бортництво – збирання меду бджіл, що селяться в бортях-дуплах дерев та пасіки, яка знаходилась в саду. Головною прикрасою подвір’я були павичі. На даній теріторії знаходилась глибока криниця, рештки якої збереглися й до наших днів. В центрі двору знаходилась панська хата, споруджена з дерева, дах, якої був покритий очеретом. В хаті були маленькі віконця, іх затуляли дерев’яними ставнями.
Уся обстановка оселі складалася з грубо збитого столу, кількох лав уздовж стін, скринь для зберігання святкового одягу, що його наживали роками і передавали у спадок. Спали на широкому ліжку, або на лавах. Постіллю був сінник або матрац, наповнений соломою.
Поряд були і речі хатнього вжитку, різноманітний посуд: рогачі, черпак, відра, бочки для води, діжка для прання, решето, кошики, ручний млин, тощо.
Все це майно належало панові, на прізвисько чотирьохокий. За однією із версій, його так називали, так як у нього було чотири розпорядники, які слідкували за порядком в селі.
Навколишня територія входила до складу володінь пана. Село повністю залежало від пана, де християни підпорядковувалися волі пана. Більшість населення займалась землеробством, вирощували жито, ячмінь, просо, пшеницю, овес, тощо та скотарством. Худобу розводили для задоволення власних потреб у продуктах харчування а також , як робочу силу. Вирощували рогату худобу, коней, овець, свиней; з свійської птиці – курей, качок, гусей.
Люди,які працювали на орендованих землях у пана вимушені були віддавати більшу частину врожаю та вирощену худобу панові, як плату за оренду. Та людина, яка хотіла мати власну земельну ділянку, вирубувала ліс, обробляла цю ділянку та викуповувала її у пана.
Отже, життя селян було не легким, їх праця вважалась дармовою, гідно не оплачувалась та не поважалась. Їм доводилось тяжко працювати заради шматка хліба.

Сучасна сторінка села Грубна

Грубна дуже гарне село. На весні все село втопає в квітучих садах, а восени на деревах звисають гарні плоди грушок та яблук.
Грубна з кожним роком стає все більше, з’являються нові будинки. Сьогодні в селі проживає 1768 людей.
Працює в селі сільська рада, поштове відділення, медичний пункт, дуже гарна простора школа І-ІІІ ступенів, в якій навчається 163 дітей,також в селі є дитячій садочок. У центрі села розташовується храм Покрови Пресвятої Богородиці, а також в селі встановлений пам’ятник воїнам Другої світової війни.
З кожним роком село змінюється, але молодь намагається зберігати традиції. Наприклад, від покоління до покоління передаються весільні обрядові пісні. Цими піснями проводжають молодят до вінця.
Часто Грубна відвідують почесні гості. Один з таких візитів відбувся 19 травня 2009 року, до села завітав митрополит Московський і всія Русі Корнелій. Митрополит прибув до села ввечорі. Тут його зустріли настоятель храму о. Стахій Бесчастний та прихожани місцевої общини. 20 травня владика Корнелій зустрівся з вчителями та учнями сільської школи. Владика розповів учням про старообрядницьку церкву, про непростий шлях спасіння в сучасному, повному привабливостей світі. Вчителі та учні школи розповіли владикові про історію села та школи. Ввечері владика Корнелій очолив богослужіння, а вранці правив Божественну Літургію в храмі Покрова Пресвятої Богородиці.
24 травня в Грубна відбулася зустріч Митрополита Корнелія з археїпископом Київським і всія України Савватієм (Казко). Архієрєї очолили молебень Пасхи Христовій й пророку Іллі Фезвитянину. Ввечері того ж дня владика Корнелій відправився до Москви.