Історія Кормань

Село Кормань вперше згадується у писемних джерелах 26 серпня 1632 року в грамотах Молдавського князівства як Корманул.
Води Дністровського водосховища щорічно розмивають місця, де знаходяться палеолітичні стоянки первісних людей. Періодично досліджуючи ці місця, учні знаходять цікаві речі і поповнюють шкільний краєзнавчий музей новими експонатами.
Одним з найкрасивіших місць в Кормані є урочище «Печера», де колись був монастир.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Печерний монастир в с. Кормань

Наш край багатий на відомі та маловідомі історичні пам’ятки. Не всі знають що за півтора кілометри на захід від с. Кормань, в урочищі «Печера» колись існував печерний монастир. Підтвердженням цього є топографічні назви на християнську тематику. Зі східного боку, над скелею де починався гряда скель, невелика балка має назву «Вертеп», а на західному боці крайня печера площею близько 20 кв.м. називається «Церква».
Підтвердженням існування монастиря є дослідження молодих дослідників з Чернівців. Б.Т. Рідуш, Я. Гайдічук, П.Борисенко у 1997 році прибули в Кормань для перевірки інформації дослідника другої половини XIX століття В. Курдіновського, який у своїй праці писав що в одній версті від Корманя є печери, де мабуть був печерний монастир, тому що тоді там ще збереглись кам’яні ікони .
Чернівецькі дослідники частково дослідили гроти. Гряда скель, де розташовані гроти, протяглась більше ніж на 500 метрів вздовж берега Дністра. Гроти розташовані у прямовисних скелях вздовж контакту порід. Нижня частина скелі це 6-7 метрова товща чорного кременю і сіруватих роговиків. На них залягає малопотужна товща жовто-білих опіщанених мергелів. Над ними залягають черепашкові вапняки товщиною до 25 метрів.
Найкраще пошуковці дослідили найбільший грот, помилково думаючи що саме він був печерним храмом з назвою «Церква». Доступ до гроту утруднений і пролягає вузьким скельним карнизом над прірвою висотою до 7 метрів, яка далі переходить у крутий схил. Грот розташований у середній частині скельної гряди і витягнувся вздовж скелі на 35 метрів. Його глибина від 2 до 7 метрів, висота від 2 до 6 метрів, край площадки обривається 7 метровим уступом вниз.

У різних місцях на стінах гроту позначено пази для дерев’яних конструкцій. У деяких місцях порода біля цих пазів має сліди обвалу, що мабуть є наслідком пожежі. Поверхня вапнякових стін кавернозна. У деяких місцях на ній збереглися рештки оштукатурювання сумішшю лесовидного суглинку з половою, іноді зі слідами побілки вапном. Такий самий характер мають залишки глинобитної підлоги, фрагменти якої збереглися на площі у декілька квадратних метрів. На східній частині гроту, вирізані декілька хрестів. Нажаль ці зображення сильно пошкоджені сучасними написами. У підлозі видно пази від невеликої дерев’яної конструкції.
Перед входом у великий грот знаходиться невеликий грот. Його висота більше метра, ширина три метри і глибина до чотирьох метрів . Він мабуть теж використовувався як житло, тому що біля входу добре видно залишки печі: під товстий шаром глини знаходиться шар попелу. Також в ньому знайдено турецькі монети.
Невеликі гроти зі слідами підтесування та пазів для дерев’яних конструкцій знаходяться за кілька десятків метрів на захід. У них теж виявлено сліди пожежі. При шурфуванні підлоги печери було виявлено декілька уламків гончарної кераміки пізньосередньовічного часу (орієнтовно XVI-XVII ст.) та один фрагмент ліпної кераміки, який датується не пізніше ХІ століття. Поряд з керамікою знайдено два дерев’яні кілки, дрібні клаптики шкіри та берести, які очевидно, відносяться також до середньовічної доби.
За результатами обстеження дослідники зробили висновок, що у цьому місці існував комплекс наскельних укріплень з печерною церквою. Функціонував цей об’єкт протягом кількох періодів – від часів Давньої Русі до пізнього середньовіччя.

Пошукова група «Історики»

Керівник: Андронік Леонід Васильович