Над розділом працювали: учні 8 класу Кулішівського НВК
Керівник: Калабалик С.
Одним із видатних людей нашого села є директор Чернівецького обласного інституту післядипломної освіти Білянін Григорій Іванович.
Народився Григорій Іванович в мальовничому бессарабському краї у селі Кулішівка. Після закінчення восьмирічної школи вступив до Чернівецького педагогічного училища, яке закінчив з відзнакою у 1975 році. Наступні 5 років навчався на математичному факультеті Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича.
Після закінчення ЧНУ 1980 року розпочалася його педагогічна трудова діяльність. Один рік працював у Долинянській восьмирічній школі Хотинського району. У зв’язку із сімейними обставинами перейшов працювати до відділу освіти Садгірського району м.Чернівці. Спочатку був на посаді завідуючого районною фільмотекою, але через три місяці отримав посаду методиста по кадрах. Відпрацювавши рік на цій посаді, перейшов на роботу інспектора по школах Садгірського району.
У 1993 році почав працювати у фінансову технікумі, який згодом став Буковинським державним фінансово-економічним коледжем, у 1997 році став Буковинським державним фінансово-економічним інститутом, а у 2003 році – Буковинською державною фінансовою академією. Шлях від технікуму до академії Григорій Іванович пройшов разом із навчальним закладом .
У 2006 році захистився й отримав звання кандидата педагогічних наук, через два роки отримав вчене звання доцента.
З 2010 року почав працювати директором Чернівецького обласного інституту післядипломної освіти.
Люди у Кулішівці не лише працьовиті й привітні, а й по-справжньому талановиті. Народні умільці села відомі не лише у Кулішівці, а й за її межами. Свої вироби (Різьба по дереву, ткацтво, вишивка) вони представляли на багатьох районних та обласних виставках. Варто згадати хоча б закоханих у своє мистецтво виливанець Ганну Василіку, Ганну Кириленко, Ганну Кириленко, Ганну Харабару.
Не відстають від них і талановиті майстерні килимарництва. Надзвичайно гарні, мальовничі килими, виткані Оленою Харабарою, Ганною Дідорак, можна сміливо назвати унікальними.
Для дослідження творчості народних умільців села у місцевій школі була створена пошукова експедиція.
Розгортаю життя,
Як сувій полотна
Ось мережка гріхів
І низинка падінь.
Верховинка падінь,
Верховинка жадань,
Яворівка притаєних прагнень.
Далі – хрестики чорні
Страждань і терпінь
Та червона стебнівка
Палкого кохання
Ось гладинка жіночої ласки,
перетикана пестощів з ніжністю
ці нитки, ці голки,
не заручені пальці в наперстках,
все життя у шитті
і життя, як життя.
Ці поетичні рядки про Василіку Ганну Григорівну.
Сонячні промені ледь пробиваються в кімнату. І може, саме тому такими яскравими і виразними здаються квіти на кожному рушнику.
Пахнуть весною вишивки, виграють осіннім різнобарв’ям рушники, а килими, мабуть, увібрали в себе всі пори року.
Треба добре придивитися до рушників Ганни Григорівни, щоб зрозуміти, що вони виткані ткацьким верстатом, а не вишиті хрестиком. Навіть спеціалісти по ткацтву дивуються, як це можна зробити.
Багато її робіт неодноразово виставлялися на виставках робіт «Народних умільців». Це і в районні, зокрема кожного року до свята «Дня Незалежності і у Чернівцях, і у селі у школі її рушники прикрашають портрети Т.Г.Шевченка». Багато робіт майстриня виткала для церкви на корогви ікону святої Богородиці.
Коли зайти в оселю до Ганни Григорівни зразу ж можна здогадатися, що в цієї господині «золоті руки». Всі стіни завішені тканини килимами.
Бігає «човник» із котушкою по верстаті викладає все нові та нові візерунки на килимах та доріжках, ніби нитка життя то червона то чорна.
Щиро запрошує до себе у гості килимарка Василіка Ганна Василівна. Ще з юності Ганна Василівна цікавилася, як її мати Олена Степанівна творить чудо із ниток на верстаті, набириє за основу та верстаті нитки.
На стінах її оселі можна побачити різні чудові килими. Ожразу ж впадає у вічі килим із оселями. Навкруги ліс, природа, а посередині галявини два олені. Це ж так потрібно любити свою справу, щоб передати своїми руками навколишню природу.
Ганна Василівна закохана у свої килими. Тепер усі ставлять всюди куплені килими, а вона любить ткані. Своє килимарство майстерня поєднує із вишиванням «гладдю» та вибиванням.
А ось комусь передати, так і ніхто не хоче. Але вона знає, що прийде ще час, і ручна робота майстрів-килимарів буде цінитися.
Кулішівка багата на красивих душею, працьовитих і щирих людей. Та хто б не приїздив у наше село, йому обов’язково покажуть присадибну ділянку Івана Івановича Біляніна. Його знають не лише у селі, районі. Його ім’я стало відоме по всій Україні, в Росії, Казахстані, Молдавії, на Далекому Сході. І.І.Білянін народився 23 лютого 1917 року в селянській сім’ї. Ще змалку він придивлявся як поралися біля дерев дід і батько, допомагав їм. Зустрічався з багатьма природолюбами, побував у відомих садівників у Молдавії, багато порад і рекомендацій перечитав у журналах.
Здається, на невеликій присадибній ділянці рослинам тісно. Але це тільки на перший погляд. Господар цього чарівного куточка природи охоче розповідає, що на 36 сотках землі зібрано дари природи з багатьох регіонів. Груші, яблуні, сливи. І про кожне з них він розповідає як про доброго знайомого. Неймовірно, але господар вже не перший рік збирає такі груші і охоче частує ними найбільш допитливих. Завдяки старанням господаря сад рясно плодоносить: кожного сезону родить не менше 10 тонн фруктів.
Великий майстер Іван Іванович робить на щеплення. Не так давно він виплекав ще одне незвичне навіть у самій назві дерево – плакучу яблуню.
У першій декаді жовтня поміж листям на тонких гілках можна побачити десятки маленьких плодів. Коли районна газета помістила фотографію цього дерева, то була справжня загадка для багатьох. І тільки прочитавши текст стало зрозуміло, що це плакуча яблуня, плоди якої завбільшки як черешні. Вони малопридатні для споживання, але краса дерева надзвичайна. Може тому і посадив Іван Іванович дві яблуні біля пам’ятника загиблим односельчанам.
А до того садівник-любитель і знаний квітникар. Скільки троянд незвичайної краси та ароматів виростив за свій довгий нелегкий, але красивий вік. Не побачивши власними очима, мабуть, важко уявити, що на 36 сотках землі, де кожен сантиметр зайнятий якоюсь корисною культурою, проростає півтори тисячі кущів троянд.
За мужність і героїзм, виявлений під час виконання інтернаціонального обов’язку в Афганістані Сімоніка І.В. нагороджений орденом “Червона Зірка”.