Традиції Ожеве

  Давніми та цікавими є традиції нашого народу. В святкуванні багатьох релігійних свят переплелися православні та язичницькі обряди. Найбільше це помітно у святкуванні свят зимового циклу та Великодніх свят. У кожному регіоні України їх святкують по – своєму. Та і не тільки в кожному регіоні, а навіть і в кожному селі. У нашій області теж велике різноманіття святкування кожного релігійного свята.

Одне з найбільш шанованих свят на території України – Різдво.  Є свої традиції і в нашій місцевості.Святкова трапеза напередодні Різдва (Святвечір, Багата кутя) має урочистий характер. Головна страва вечері – кутя. Традиційно до куті додають мак, родзинки та горіхи. Раніше, готуючись до свята, земляну долівку та стіл вкривали соломою. Коли християнство перехопило ініціативу в язичників, певні риси древніх вірувань перейшли у християнську культуру, але вже трактувалися інакше. Наприклад, сіно, яке раніше використовувалося в обрядах як символ врожаю, залишилося, але у християнські часи стало символом того, що Ісус народився не в хоромах, а в хліву, у яслах.

У наш час солому кладуть під стіл у решето. Діти сідають у це решето і квокають, щоб квочки сідали і кури водилися.

Напередодні свята – 6 січня – господині готують 12 страв. Традиційно вечеря починається з куті. Здавна існує повір’я, що душі померлих родичів також беруть участь у святковій вечері і під час трапези їх обов’язково згадують добрим словом.

Після вечері господарі починають розносити до сусідів і родичів помани («Вечерю»). У селі Ожеве традиційним є відвідування хрещениками своїх хресних батьків. Вони приходять з калачем, дають його хрещеній матері, а вона за це обдаровує свого похресника чи похресницю солодощами, грошима, іграшками. Після чого запрошує до столу та пригощає традиційними стравами, які готує у цей день.

Ще одна язичницька традиція, що перейшла до християнства, – колядки. Колись колядки були язичницькими піснями, з якими православна церква спочатку вела безуспішну боротьбу, забороняла їх. Але згодом вони досить органічно інтегрувалися в християнську культуру. Стародавні колядки вдало пережили час гонінь та дійшли до наших днів, поповнивши собою арсенал народної творчості.
Колядують у нашій місцевості 7 грудня. В обідню пору колядувати починають найменші жителі села, адже їм до темна потрібно повернутися додому, пізніше їх змінюють підлітки та сільська молодь, які колядують до пізнього вечора. І якщо малюки ходять колядувати лише до сусідів та родичів, то старші обходять все село, відвідуючи майже всіх односельчан. За віншування зі святом отримують солодощі та гроші, які збирають впродовж усіх зимових свят, щоб потім купити собі щось на згадку.

Через тиждень після Різдва і Коляди, напередодні Старого Нового року, святкують Щедрий вечір. Це свято також дійшло до нас із дохристиянських часів. Як і більшість язичницьких свят, Щедрий вечір замаскувався під християнське свято – день преподобної Меланії. У народній традиції обидва свята об’єднались і тепер маємо Щедрий вечір, або свято Меланки.

Надвечір 13 січня люди йдуть щедрувати. Зібравшись гуртом та перевдягнувшись у різне вбрання, юрба щедрувальників обходить двори з ритуальними піснями, що славлять господарів, та вітає їх зі святом.

У селі Ожеве зберігся звичай «водити козу». Останнім часом це робить сільська маланка, яка збирається у Будинку культури і звідти обходить майже всі двори у селі. Зібрані солодощі розділяють порівну між учасниками дійства, а зібрані гроші традиційно йдуть на допомогу комусь із хворих односельчан або на придбання апаратури у будинок культури.

Наступного ранку, після святкування Щедрого вечора, заведено ходити до родичів та знайомих – засівати. Засівають хлопчики-підлітки віком до 15–16 років (вважається, що цим мають займатися лише чоловіки, бо тільки чоловік, який першим прийде до оселі, принесе щастя до хати).

Підлітки носять у мішечку зерно жита, пшениці, ячменю, проса, гречки. Зерно символізує життя, вважається добрим знаком, коли зернята впадуть не тільки на паркет чи килим, а й на господарів. Зайшовши до оселі, засівальник, як на ниві, засіває зерном оселю та вітає мешканців із Новим роком.

Ще одним святом, з яким пов’язано багато традицій є Великдень.

День Воскресіння Христового є одним із найзначніших християнських свят. Проте в Україні, як і всюди, християнство довго сусідило із язичницькими обрядами і звичаями. Спочатку церква боролася з ними, але згодом прийняла їх, наділивши новою, християнською символікою.

До приходу християнства на Русі-Україні Великдень або Великий день святкували у день весняного рівнодення – 22 березня. Це було святкування Нового року, весни, пробудження і відродження, перемоги життя над смертю. Не дивно, що воно переплелось із святкуванням Воскресіння Христа. Великдень увібрав в себе всі давні ритуали, пов’язані з приходом весни.

Вербна неділя за тиждень до Великодня присвячена в’їзду Христа в Єрусалим, де його зустрічали пальмовими гілками. Проте верба заміняє у нас пальму невипадково. Вона є здавна шанованим у народній культурі деревом, якому приписувались магічні властивості. І звичай бити одне одного вербовими гілочками з побажанням здоров’я походить з дохристиянських часів.

Дуже важливим є Страсний тиждень перед Великоднем. Це тиждень найстрогішого посту і підготовки душею і тілом до великого свята. Але тут також вплелися давні культи, зокрема, культ предків, який у слов’ян був дуже сильним. Вважається, що в Чистий четвер померлі приходять відсвяткувати свій, Навський Великдень (нава – загробний світ), а повертаються назад до раю-вирію аж на Провідну неділю.Страсна п’ятниця – найсумніший день Великоднього тижня, день, коли розіп’яли Христа. Люди ідуть до церкви до Плащаниці, і вважається, що до того не можна нічого їсти.

Головна подія відбувається в ніч із суботи на неділю під час Всенощної служби, після якої священик сповіщає, що Христос Воскрес, і святить пасхальні кошики. В цю ніч не можна спати, бо хто спить, того омине щастя на цілий рік. Головною у пасхальному кошику є паска. Українська паска – це древній ритуальний хліб, пов’язаний із культом сонця та родючості. Паски печуть переважно у четвер і суботу. При замішуванні паски в приміщенні не повинно бути нікого, крім господині.Крім паски в кошик кладуть також ковбаси, печене і копчене м’ясо, масло, хрін, яйця-крашанки і писанки..

На сам Великдень після святкового сніданку свяченими наїдками біля церкви священик вітає прихожан зі святом Воскресіння Господнього  і оголошує на яку годину буде поминальна служба наступного дня на цвинтарі, куди жителі села Ожеве відправляються у понеділок, аби згадати своїх померлих родичів та друзів.  На цвинтарі господині, дочекавшись поминальної панахиди, роздають паски, крашанки та солодощі за упокій душ померли. У селі Ожеве це називають поманою.

Нажаль втратився за радянських часів такий Великодній звичай як масові гуляння та забави в понеділок після Великодня. Старожили села ще пам’ятають як на початку ХХ ст. до приходу радянської влади у селі перед Великоднем на двох сільських вигонах ( Толоках) споруджували дерев’яні колиски, погойдатися на яких сходилося все село. Молоді парубки запрошували на гойдалки дівчат, а старші люди, які розсідалися навколо, щоб погомоніти, уважно за цим стежили. Вважалося, котру дівчину хлопець запрошує на гойдалку, ту восени буде сватати, тому батьки обох починали уже підготовку до весілля. Любили гойдатися і дітлахи, а також одружені молоді люди. Це були улюблені розваги для всіх. Молоді, дужі хлопці, за невелику плату, гойдали всіх охочих. Ігри, розмови, гойдання, танці тривали до самого вечора. Наступного дня гойдалки розбирали і складали у дворі когось із людей, які жили по сусідству, щоб наступного року зібрати знову і святкувати.

За радянських часів з цими звичаями дуже жорстко боролися, тому на сьогоднішній день багато що вже втрачено. Проте зараз традиції відроджуються з новою силою, де їх не встигли настільки витерти з народної пам’яті.