Має ким пишатись Ожеве. Це і ті люди, які в даний час проживають за його межами і своєю працею прославляють свою маленьку батьківщину і ті, які залишаються жити в селі, щоб працювати і творити на землі своїх батьків. Про декількох з них хочеться розповісти докладніше.
Логунова (Федишена) Марія Миколаївна – народилася 19 жовтня 1952 р. в селі Ожеве, Сокирянського району, Чернівецької області.
Нині проживає в м. Києві, працює на посаді доцента кафедри державної політики та управління політичними процесами Національної академії державного управління при Президентові України. Має наукову ступінь кандидата філософських наук і вчене звання доцента. Уже 38 років працює на педагогічній ниві. Заслужений працівник освіти України. Трудову діяльність на педагогічній ниві М.М. Логунова розпочала у 1971 р. після закінчення Чернівецького педагогічного училища. У 1977 р. з відзнакою закінчила Чернівецький державний університет, а у 1983 р. – очну аспірантуру філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. З часу закінчення аспірантури і до сьогоднішнього дня працює в системі вищої освіти України – спочатку викладачем (1983 – 2988рр), а потім доцентом (1988 – 1995рр) кафедри політології і соціології Київського політехнічного інституту, а з 1995 р. – доцентом кафедри державної політики та управління політичним процесом.
М. М. Логунова – відомий фахівець в галузях політичних наук і державного управління, внесла вагомий вклад в організацію та розвиток науково-педагогічної діяльності в Національній академії, у підготовку і підвищення кваліфікації кадрів для системи державного управління України. Серед її випускників-магістрантів чимало відомих в Україні політичних і громадських діячів – екс – міністр молоді та спорту Ю. Павленко, депутати Верховної Ради України Л. Григорович та І. Бережна, чемпіон світу В. Кличко та інші.
М. М. Логунова є автором близько 100 наукових і навчально – методичних праць, серед яких 2 монографії, 2 підручники, 24 навчальних посібники.Серед останніх публікацій такі підручники і навчальні посібники як «Політична психологія», «Політична іміджелогія», «Соціально психологічні аспекти управлінського впливу», «Політична етика» та інші.
Здобутки М. М Логунової в сфері науково – педагогічної діяльності відзначені Почесною Грамотою Міністерства освіти України, Почесною Грамотою Головного управління державної служби України, Почесною Грамотою Верховної Ради України. У 2008 році Указом Президента України їй було присвоєно почесне звання заслуженого працівника освіти України.
Донька Марії Миколаївни Тетяна Володимірівна Логунова – журналіст, спеціальний кореспондент телеканалу «Інтер» у Німеччині. Закінчила Київський інститут міжнародних відносин (КІМО). Магістр міжнародної інформації, перекладач.
По роду роботи висвітлювала 4 саммніти вісімки Президентів (лідери найвпливовіших країн світу), 2 саммніти економічного форуму в Давосі, проводила інтерв’ю з екс канцлером ФРН Г. Шредером, висвітлює бої В. Кличка (є співавтором фільму про нього)
Ще один відомий ожівчанин – це Гром’як Іван Васильвич – член спілки журналістів України. Закінчивши школу в рідному селі, поїхав навчатися до столичного Шевченкового університету. Перо карбував у вінницькій молодіжній газеті, потім на певний час пов’язав свою долю з державною роботою, де писати «для душі» міг лише до записника в короткі хвилини відпочинку.
Та потяг до творчості все – таки повернув Івана Васильовича на свої терени й ось уже понад 15 років він трудиться в редакції газети «Урядовий кур’єр». Спершу як оглядач зі спортивної та військово – патріотичної тематики, заступник редактора відділу, а з 2001 – як відповідальний секретар. Слово «відповідальний» є чи не найголовнішим у професійній біографії Івана Гром’яка. З такою міркою він підходить до кожної дорученої справи, так ставиться до життя та роботи. За поважають його друзі та колеги по роботі, за люблять і пам’ятають його у рідному селі.
Ожівчанка Чаглей Ангеліна Іванівна ще зовсім молода, але уже заслужила повагу односельчан. Народилася вона 16 листопада 1982 р. У1998 р. закінчила Ожівську ЗОШ. Навчання давалося їй легко. Змалку Ангеліна любила читати, мала хист до вивчення іноземної мови. Паралельно із загальноосвітньою школою навчалася ще і в музичній школі міста Новодністровська. Після закінчення школи в селі Ожеве навчалася в Новодністровській гімназії, яку закінчила зі срібною медаллю. Це дало їй можливість вступити в Чернівецький державний університет на факультет іноземних мов, де стала однією з найкращих студенток. У 1999р. відвідала Німеччину, де продовжувала збагачувати свої знання з німецької мови, спілкуючись з місцевими студентами.
Закінчивши університет, Ангеліна продовжила навчання в аспірантурі, а в даний час є викладачем німецької мови на факультеті іноземних мов Чернівецького національного університету. Вона готує майбутніх вчителів та перекладачів, які зможуть працювати як в Україні, так і за кордоном .
Попри свою зайнятість часто приїздить додому, знаходить час для спілкування з друзями, відвідує місцеву церкву, настоятелем якої є її батько.
Ожівчани пишаються тим, що мають таку талановиту молодь. Адже це означає , що слава про село як і саме село буде ще довго жити.
Є в селі Ожеве чоловік, який хоч і народився на Вінниччині, але приїхавши за направленням в наші краї, полюбив цю землю, чудову природу, працьовитих людей настільки, що залишився тут назавжди.
Євгеній Федорович Плаксій народився 1 жовтня 1953 року в селі Маньківка Бершадьського району Вінницької області. За фахом агроном, 3 березня 1976 року за направленням став працювати агрономом – садівником у колишньому радгоспі ім.. 30 – річчя Перемоги с. Василівка Сокирянського району.
Активний у громадському житті і невтомний у праці, він був секретарем парторганізації в с. Ожеве, працював бригадиром будівельної бригади, інженером по охороні праці.
Нині Є. Ф. Плаксій – контролер загону ВОХР ДАЕК Дністрогідроенерго.
У своєму житті він написав багато віршів про велич хліборобської праці, красу Буковинського краю. Його думками і мріями змережено не один десяток товстих загальних зошитів у клітинку. Поряд із своїм рідним селом з великою любов’ю він оспівує Ожеве та Сокирянщину, що стали для нього рідними.
У бібліотеці с. Ожеве можна знайти не тільки збірки його віршів, а й рукописи з автографом автора, його запрошують на зустрічі з юними ожівчанами, щоб прищепити їм любов до прекрасного.
Добрих слів заслуговує ще одна жителька с. Ожеве, яка прихала сюди за направленням на роботу і залишилася на все життя.
Гончар Лідія Іванівна – колишній директор місцевої школи. Народилася вона 1 січня 1935 р. в с. Обичів Малодівицького району Чернігівської області. Батько працював бухгалтером в «Заготзерно», а мати – закрійницею в швейній майстерні.
В період фашистської окупації з 1941р. по 1944 р. проживала з матір’ю в Корюківці Чернігівської області. В 1944 р. повернулася в рідне село Обичів, де закінчила в 1949 р. семирічну школу. В 1953 р. закінчила Малодівицьку середню школу і приїхала на роботу в Ожівську семирічну школу. Працювала на посаді вчителя української та німецької мов і, разом з тим, вчилася заочно в Чернівецькому університеті на факультеті української мови та літератури. Закінчила університет у 1962 р.
З 1962р. по 1964 р. працювала на посаді заступника директора школи, а з 1964р. по 1981 р. на посаді директора школи.
В 1971 р. в селі була збудована нова школа. Звичайно, директор школи приймала найактивнішу участь як у будівництві, так і в обладнанні школи, благоустрої шкільної території. Впродовж десятків років під вмілим керуванням Лідії Іванівни школа виборювала перші місця в районі з різних напрямків роботи.
Уже декілька років як Лідія Іванівна відійшла у вічність, але жителі села, вчителі, колишні учні і їхні батьки з вдячністю згадують колишнього директора школи як мудру, чуйну людину, яка не пошкодувала своїх сил і здоров’я для блага села.
Ще одна жінка, про яку хочеться розповісти – Шевчук Софія Денисівна. Ця жінка все своє життя пропрацювала у колгоспі.
Народилася вона в селі Ожеве 13 квітня 1934 року в сім’ї селян. Батько загинув на війні, Софія Денисівна залишилася з мамою, тому працювати довелося змалку. Коли їй було лише 11 років,почала працювати в колгоспі. У 1950 р. вона вже очолила тютюнову ланку.
У 1950 р., 1951 р., 1952 р. була учасницею всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві. За високі врожаї тютюну була нагороджена медаллю виставки. З 1953р. по 1958 р. працювала бригадиром тютюнової бригади. За сумлінну працю була нагороджена орденом «Знак Пошани». З 1959 р. по 1964 р. працювала завідуючою ферми, за що була нагороджена ще одним орденом «Знак Пошани». У 1964 р. Софію Денисівну обрали головою Ожівської сільської ради, де пропрацювала до червня 1974 р. За роботу на посаді сільського голови була нагороджена двома медалями. З 1974 р. по 1978 р. працювала головою Василівського сільпо. З сільпо її перевели працювати у рай заготконтору, де пропрацювала 9 років аж до виходу на пенсію. За роботу на посаді заготівельника була також нагороджена 2 медалями.
Навіть після виходу на пенсію продовжувала трудитися Софія Денисівна. Мала 3.75 га поля, фермерське господарство, де допомагала синові та невістці. Крім цього дуже любила шити, вишивати, особливо бісером, вона чи не єдина в селі, хто ще не забув техніку вишивання бісером.
Люди поважали Софію Денисівну, пам’ятають її вклад в розвиток рідного села та колгоспу, йшли до неї за порадою.
Прославляють ці люди, а також багато інших ожівчан, що мають золоті руки і серця своє рідне село. І хай не жив чи не живе в даний час тут якийсь великий письменник чи відомий політик, співак чи актор, але село, все ж, живе і розвивається. Його мешканці, прості маленькі українці, зробили для нього дуже багато вже тому, що не розбіглися по світах, у пошуках кращого, ситнішого життя, не покинули свої домівки стояти пусткою і дивитися порожніми вікнами на світ. Вони живуть тут, народжують і виховують дітей, займаються своєю улюбленою справою і на вічний спочинок лягають у своїй землі, біля свої предків і щасливі тим, що могили їхні не заростуть бур’янами, а провідати їх прийдуть їхні діти і онуки, які продовжують жити в цьому селі.
Пишатися ожівчани можуть ще й тим, що серед міст і сіл України немає більше жодного населеного пункту з такою назвою. Отож, не дивлячись ні на що, село все ж таки буде жити і процвітати, адже воно Ожеве.
Пошукова група:
Мартиненко Данило– учень 8 класу
Мельник Михайло – учень 8 класу
Сулітецький Тарас – учень 8 класу
Кримняк Станіслав – учень 6 класу
Федишена Ілонна – учениця 6 класу
Ясінська Ольга – учениця 6 класу
Гиков Владислав – учень 5 класу