Видатні особистості Романківці

Костянтин Федорович Попович

Серед великого числа знаних і шанованих у краї, в тому числі Романківцях – рідному селі науковця і письменника Костянтина Федоровича Поповича, чи не найшанобливіше ставляться земляки до нього – славного і гідного нащадка, сина рідного села.
Костянтин Федорович народився 21 травня 1924 року в селянській родині.
Тут, серед безмежних полів і чарівних краєвидів бессарабського Полісся виростав і набирався життєвої мудрості майбутній академік, громадський діяч і талановитий письменник Костянтин Федорович Попович.
Якщо прослідкувати в хронологічному порядку події, які мали місце на Сокирянщині, зокрема в Романківцях, упродовж 1931-2009 років, то ми натрапляємо на цікаві моменти, героєм яких був саме він, Костянтин Федорович Попович.
За вихідну дату візьмемо 1931 р. – рік, в якому першокласник Костя з відомою в крайовому шкільництві дошкою і грифелем засів за парту в школі з історичною назвою «стара». Роки навчання описані у романі К.Поповича «На крутих перегонах».
Пізніше продовжив свою освіту на філологічному факультеті Чернівецького університету.
Перенесімось подумки в 1941-1944 роки. Як відомо, в цю пору наш край був під румунською короною. Війна котилася нашою землею нищівною хвилею і люди намагалися вберегтися від неї.
Костянтин Попович був одним з активних молодих підпільників, який хоч не зброєю, а сміливим словом підбадьорював земляків.
В роки Великої Вітчизняної війни підпільники по саморобному радіоприймачу слухали повідомлення радянського інформбюро про події на фронтах, відтак потайки розповсюджували їх серед односельців. Влітку 1943 року за цією молодіжною організацією почала нагляд Романківецька жандармерія. Дякуючи тому, що батько Кості – Федір Попович мав з місцевим шефом жандармського поста гарні стосунки, а ще те, що Костя, як відмінник, мав підтримку вчителів, то під жандармську руку не потрапив.
У 1944 р. Костянтин Федорович був призначений вчителем української мови та літератури у рідному селі. Та вже в травні цього ж року його разом з ровесниками було мобілізовано на фронт і служив в штабі діючої армії перекладачем з румунської мови на російську.
Фронтовик К. Попович брав участь у звільненні міст і сіл Румунії і Угорщини. Про це засвідчують бойові нагороди, які прикрашали його офіцерський мундир.
З 1953 року Костянтин Федорович жив і працював у Молдові. Він був одним з небагатьох вчених зі світовим ім’ям, хто писав і публікував свої твори і дослідження трьома мовами – румунською, російською й українською.
Прекрасне володіння словом дало йому змогу створити історичні романи “Заграва над Дністром”, “Бентежний світанок” і “Важкі долі”, присвячені виру подій у Кишиневі, Хотині, Чернівцях, Бухаресті в 1920-1930-х рр. минулого століття. За його творами були створені документальні і художні кінострічки.
Костянтину Поповичу належать понад сотні наукових публікацій і близько 50 книг, монографій про життя і творчість Михайла Емінеску, а його моногографія “Емінеску. Життя і творчість” витримала п’ять видань. Він є автором кількох монографій “Історія українського фольклору і літератури в Молдові”. Підготував до видання окремою книгою “Хрестоматію української літератури в Молдові”.
Академік нагороджений “Орденом Республіки”, а Указом президента України – орденом “За заслуги”. Він є лауреатом Міжнародної премії Андрія Первозванного Російської Федерації й української премії І.П.Котляревського. Кембриджський міжнародний біографічний центр Великої Британії оголосив Костянтина Поповича Людиною 1999 року. Його називають ще Лицарем землі молдавської.
Костянтин Федорович у спогадах односельців постає людиною, яка увібрала найкращі риси гуманітарія – служити людям наукою літературознавства і красним письменництвом…» А відомий у нашому краї поет В. Гандзій у своїй книзі «Далеке і близьке» вмістив досить колоритний за мовою і стилем нарис «Лицар князівського роду».
Ось цитата: «Кінець травня 1999 року залишиться у пам’яті вдячних романківчан і, мабуть, на довго. То було 27 травня. День видався по-весняному теплий і святковий. Цього дня, його багатонаціональний люд, святкував 75-літній ювілей видатного науковця і письменника,славного сина, гідного нащадка свого роду – Костянтина Федоровича Поповича».

Тут же,в цьому нарисі читаємо рядки:
«На золотому перехресті давнини
стояв філософ з посохом в задумі.
І в гомінкому весняному шумі
буяло граєм молодої ярини…»

У знак великої поваги та шани до Костянтина Федоровича у 2006 році у Романковецькій гімназії з ініціативи директора Степаненка В.М. та підтримки тодішнього голови сільської ради Степапненко Л.І. відкрито літературно-меморіальний музей К.Ф.Поповича.
5.12.2010 р. перестало битися серце великої людини К.Ф. Поповича.

Хорошенюк Павло Іванович

Заслужений журналіст України
Народився у 1951 році в с. Романківці Сокирянського району Чернівецької області.
1958 – 1968 р.р. – учень Романковецької середньої школи.
1968-1969 р.р. служба в армії.
1971-1972 р.р. – літературний працівник районної газети «Дністрові зорі».
1972 – 1977 – навчання у Київському державному університеті ім. Шевченка на журналістському факультеті.
1977 р. – кореспондент газети «Радянське Поділля», м.Хмельницьк.
1982 – 1984р.р. – навчання на відділі журналістики Київської вищої партійної школи.
1984 – 1991 р.р. – інструктор по пресі Хмельницького обкому партії.
1991 – 1992 р.р. – завідуючий відділом неперіодичних видань видавництва «Поділля».
01.04.1992 р. – призначений заввідділом Хмельницького обласного телерадіооб’єднання. У цьому ж році призначений заступником генерального директора Хмельницької обласної телерадіокомпанії «Поділля-центр».
2008 р. – нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради.
2010 р. – нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.

Зяблюк Михайло Павлович

Директор Всеукраїнського державного спеціалізованого видавництва
«Українська енциклопедія»
Народився 1939 р. у с. Романківці Сокирянського району Чернівецької області.
1946 -1956 р.р. навчався у середній школі рідних Романківець.
1956-1958 р.р. працював коректором, літпрацівником у Сокирянській районній газеті «Колгоспне життя» (тепер «Дністрові зорі»), редактором районного радіомовлення.
У 1963 р. закінчив факультет журналістики Львівського університету ім. Івана Франка.
1974 р. — закінчив Академію суспільних наук у Москві на кафедрі держави і права, став кандидатом юридичних наук.
З 1979 р. — головний редактор видавничого об’єднання «Вища школа». Працював в ЦК Компартії України (1980—1986): консультант, завідувач сектора газет і журналів.
У 1986 р. призначено заступником головного редактора Головної редакції Української Радянської Енциклопедії (УРЕ), невдовзі перетвореної на Всеукраїнське державне спеціалізоване видавництво «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана.
З 1989 р. — головний редактор, а з жовтня 1997 р. і донині — директор цього видавництва.

Яцунь Олександр Михайлович

Заслужений працівник освіти України
Народився 1965 р. у с. Романківці Сокирянського району Чернівецької області.
З 1972 р. по 1982 р. навчався у Романковецькій середній школі.
З 1987 р. по 1993 р. – студент Київського технологічного інституту харчової промисловості (нині – Національний університет харчових технологій).
У 2004 р. захистив кандидатську дисертацію «Перспективні напрямки та прогнозування розвитку підприємств індустрії дитячого харчування». Доцент кафедри менеджменту Національного університету харчових технологій.
У 2005 р. за успіхи у навчально-виховній роботі Указом Президії Верховної Ради присвоєно почесне звання «Заслужений працівник освіти України».
З 2006 р. – Голова Київської міської організації Профспілки працівників освіти і науки України.. Член Національної ради з питань становлення та розвитку молоді при Президентові України.

Серотюк Ірина Петрівна

Переможець Всеукраїнських, Міжнародних конкурсів юних баяністів
Народилася у 1988 році в с. Романківці Сокирянського району Чернівецької області.
1995 – 2002 р.р. – учениця Романковецької ЗОШ.
У 2002 р. вступила у Криворізьке музичне училище. У 2004 р. перевелася у Одеське музичне училище, яке закінчила у 2006 р. У цьому ж році стала студенткою Одеської музичної академії.
Ірина – переможець 28-ми Всеукраїнських та Міжнародних конкурсів, серед яких найпрестижніші:
– у м. Клінгенталі (Німеччина) – І премія, 2001 рік (2 вікова категорія);
– у м. Кастельфідардо (Італія) – тричі одержала Кубок Кастельфідардо: 1 премія, 1999 рік ( 1 вікова категорія), дві 1 премії в 2005 році ( 3 вікова категорія; соло та в дуеті з сестрою Марією).
У 2008 році стала лауреатом трьох престижних конкурсів:
 – «AccoHoliday» (м. Київ, 3 премія)
 – « Молодые голоса» (м. Москва -1 премія)
 – «Приз Кастельфідардо» ( Італія- 2 премія).
Вперше виборола звання лауреата в 11 років. Сьогодні є найбільш титулованою серед молодих баяністів – акордеоністів України.

Лісовий Михайло Іванович

Дипломат
Народився в 1940 р. у с. Романківці Сокирянського району Чернівецької області.
З 1948 р. по 1958 р. навчався в Романківецькій середній школі.
У 1970 р. закінчив інститут Міжнародних відносин (Москва).
У 1973 р. після аспірантури захистив дисертацію на тему: «Обязательное право Польськой Народной Республики». Працював у міжнародному відділі ЦК КПРС .
З 1979 р. працював у Міністерстві закордонних справ, а пізніше – у посольстві СРСР у Бразилії. У силу посадових обов’язків відвідав чимало країн регіону: США, Канаду, Кубу, Мексику, Аргентину, Чілі, Перу. Після Бразилії знову працював у Міністерстві закордонних справ СРСР, а далі, протягом трьох років, в Анголі (Африка). Після розпаду СРСР залишився працівником Міністерства Закордонних справ. Був направлений радником російського посольства у Ташкент.

Учасники АТО