Історія Селище

За Республіканською дорогою лежать озера
Там в літню ніч кружляють світлячки,
Не зрозуміти, де вони, де зорі –
Здається все на відстані руки
За озером Ліски – шматочок поля,

ще, далі старий корівник
За ним моє село Селище, якому сім сотень літ
Воно, як світлячок, снує невпинно
В історії свій мерехтливий слід
Хоч не зоря і не держава. Але як слід той згасне –
Збідніє Україна. Потрібні й світлячки
В нічному небі і у світі власне:
Тут витоки моєї життєвої ріки.
Ганна Демченко

Кам`яний вік

Територія села заселена здавна. В його околицях виявлено рештки поселення людини кам’яного віку, доби бронзи ІІ тис. до н.е. та два поселення черняхівської культури ІІ-ІV ст. н.е.
Перша згадка
У письмових джерелах Селище вперше згадується на початку ХVІІ ст. (1636 р.), хоча життя тут вирувало ще задовго до цього часу.

Румунський період

Складним для селищанців був період перебування під румунською окупацією (1918 – 1940, 1941-1944 рр.). Цей режим був найжорстокіший. Селяни на своїй землі зазнавали економічного, політичного, культурного гніту. Заборонялося говорити рідною мовою. Застосовувались фізичні покарання. За порядок у селі відповідала примарія. Ненависне панування привело до Хотиського повстання, в якому брали участь 9 жителів села: Бородатий О.І., Булкат М.В., Гуцул І.В., Гуцул П.І., Лесько Й.М., Лесько Я.С., Мирон В.П., Світлий Й.В., Ткач Т.Ю.
19 січня 1919 року сміливці за годину обеззброїли і заарештували солдатів румунського поста (жандармський пост). Та сили були нерівними.
На ранок з Хотина прибуло 25 вершників, які 21 січня 1919 року зібрали сходку села, щоб виявити учасників заворушення. Хто не йшов гнали силою. З ранку до пізнього вечора стояли селяни під дулами гвинтівок. Румуни повідомили їм, що якщо вони добровільно не скажуть, хто винен, то будуть стріляти кожного п’ятого. Вийшов один з односельців і повідомив їхні прізвища. Шістьох повстанців, які залишилися вдома, було розстріляно біля церковного муру, а 3-х, які втекли було знайдено і заарештовано.

Радянський період

У 1947 році в селі було створено 2 колгоспи: ім. Андреєва і Мануїльського, тим, хто зразу вступали в колгоспи, залишали трохи зерна і по одній худобині. В 1958 році колгоспи об’єдналися. Назвали колгосп ім. Жовтневої революції. Він проіснував до 1995 року.
За період радянської влади село було радіофіковано (1953 р.), електрофіковано – 1960 р. У 1969 році побудовано новий адмінбудинок, будинок культури, будинки для спеціалістів, у 1988 році – нове приміщення школи, лікарської амбулаторії, прокладено асфальтну дорогу.
У 1975 році відкрито маршрут автобуса Чернівці – Братанівка.
В цьому ж році було відкрито історико-краєзнавчий музей в селі, засновником якого є Бойко Марія Григорівна. Вона з 1950 року розпочала збір матеріалів з історії рідного краю. Односельчани приносили різні стародавні речі і тому згодом для їх розміщення було виділено одну кімнату у приміщені Будинку культури. Потім для розміщення різноманітних експонатів музею було надано ще одну кімнату.
Тут ми можемо наочно побачити історію нашого села VІІІ-Х тис. років тому аж до ХХІ ст. (по речових пам’ятках того часу). Сотні експонатів можуть підтвердити те, що було написано вище. Тут кремінні сокирки та наконечники стріл кам’яного віку, стародавні речі домашнього вжитку, речі народних умільців (вишиті, вирізьблені та ін.)

Сучасний стан нашого села

Не зупиняється село на досягнутому. Життя спонукає перебувати у постійних пошуках, віднайти старе і вивчити його, збудувати нове сьогочасне і зберегти його. Кожен населений пункт на Україні – це як зірка в небозводі, а Селище – це одна із зірочок України. Кажуть, що коли падає зірка – це зникло життя, а ми селищанці не хочемо, щоб Україна залишилася ще без одного села. Тому ми і рухаємо його вперед до нових висот, щоб було що залишити прийдешнім поколінням Протягом декількох останніх років комітетом Селищанської сільської ради, депутатами та жителями села постійно приділялася увага покращенню екології природніх та антропогенних ландшафтів села, а також благоустрою населеного пункту.
Сама природа наділила наше село неповторною красою. По-перше: село розміщене на горбистій місцевості, що нагадує міські квартали, утворюючи кутки. Кожен із них має відповідну назву і неповторний ландшафт. Так наприклад «Циганський Ярок» розміщений під лісом Площа, прилягає до річки Селищаночки, яка біжить між крутими схилами горбів до сивочолого Дністра. Вважають, що це одна із найстаріших місцин села, тому і сади, і декоративні дерева (верби, тополі) сягають своїми верхами неба.
Не менш привабливим є центр села, із старовинною Свято – Покровською церквою та новобудовою сучасної двоповерхової школи. Біля церкви шумлять віковічні дерева, киваючи своїми кронами прихожанам та школярам, які поспішають кожен до свого храму. Щоб нове приміщення школи виглядало ошатніше, селищанці насадили дерев, декоративних кущів, оформили гарні клумби.
„Мрія, що стала дійсністю”, так можна сказати про відкриття торгівельного центру в 2000 році. Власниками є Ткач Станіслав Миколайович і його дружина Ганна Василівна. Вони здавна мріяли про відкриття власної справи, так званого сімейного бізнесу. Завдяки вмінню наполегливо й важко працювати їхня мрія стала реальністю.
Відкритий магазин з символічної назвою „Мрія”, став окрасою центра села і місцем відпочинку, бо підвал переобладнали під сучасне кафе.
У 2006-2007 році газифіковано село.
22 листопада 2007 року з нагоди підведення газу до осель громадян відбулося свято. На урочистостях були присутні представники районної та місцевої влади. Скільки приємних, вдячних слів було мовлено ними! В урочисту мить було запалено голубий вогник, який символізував завершення клопіткої праці.
В 2008 році проведено ремонт Свято-Покровської православної церкви. Біля церкви поряд з віковічними деревами висаджено різноманітні квіти на ошатних клумбах, а також збудовано паркан.
Відремонтовано будинок культури, фасади лікарської амбулаторії. Введено в експлуатацію ще один магазин під символічною назвою «Світоч». Біля магазину викопано криницю з сучасним обрамленням. Відреставровано у європейському стилі магазин «Все для дому». Дані об’єкти огороджено сучасними декоративними парканами.
18 листопада 2009 року відкрито Пам’ятний Хрест жертвам Голодомору. На урочистостях були присутні представники районної влади. Священики отець Василь та отець Олег здійснили обряд освячення Хреста.
Багато було сказано слів про людські страждання у роки голоду. Вшановано хвилиною мовчання пам’ять померлих у голодні роки.