Духовність Сербичани

Над розділом працювали: учні Сербичанського НВК

У ІІ половині ХІХ століття на території нашого краю розпочалося масове будівництво церков. Майже в кожному населеному пункті діяли церковні парафії, які мали споруджені місцевими та приїжджими будівничими храми. Чудовими іконостасами пишалися чимало прихожан населених пунктів. Стіни церковних храмів прикрашали майстерно виконані фрески.
Не стала винятком і наша Архангело-Михайлівська церква побудована в 1846 році силами прихожан, яких налічувалося в селі до 750 чоловік. Головним спонсором та покровителем цієї церкви був місцевий пан Занга. Після смерті Алеко Занги з дозволу Епархіального начальства на території церковного подвір’я було збудовано фамільний склеп Зангових. На подвір’ї церкви є могила сина Занги – Євгена, який помер у віці 8 році і 9 місяців, похоронили сина біля церкви, поруч з сімейним склепом.
Церква була дерев’яна побудована на окремій ділянці, з такою ж дерев’яною дзвіницею, вкрита гонтом. Навколо неї була дерев’яна огорожа. Охорони церква не мала.
Храмове свято тут святкувалося один раз в рік 21 листопада (8 листопада за старим стилем).
Всіма богослужіннями книгами та церковними атрибутами церква була забезпечена повністю. Богослужіння тут проводилося на церковно-слов’янській мові. За церквою було закріплено за наказом №3 святого Сенату від 4 березня 1885 року: священик один та псаломщик один, окрім того був ще позаштатний псаломщик, який працював на громадських засадах.
Церковних будинків для проживання при цій церкві не було. Священик жив в суспільній дерев’яній хаті побудованій на поселенських землях, псаломщик винаймав квартиру і на найм ніяких грошей не отримував. Тільки позашатний псаломщик жив у власному будинку, який був побудований на поміщицькій землі.
Служителі церкви інших заробітків окрім відсотків які отримували з банківського рахунку у розмірі ста карбованців не мали. Добровільних пожертвувань від прихожан церква отримувала в рік приблизно до 200 карбованців, від обробітку при церковних земель до 160 карбованців. Для утримання церкви цих грошей часто не вистачало. Церква не мала у своїх володіннях а ні будівель та угідь, богомілень та лікарень, млинів та пасік, а також окрім відкритого паном Зангою рахунку в банку інших вкладів не мала.
Церква була самостійна і підлеглих церков які розташовувалися в інших приміщеннях не мала.
Інвентарна книга церковного майна видана в 1882 році Духовною Консисторією за схованою печаткою велася з 1882 р. та зберігалася в церковному архіві. Окрім інвентарної книги в церкві велася приходо-витратна книга з 1895 р., копії симетричних книг з 1805 року, сповідальна книга починаючи з 1825 р., вилися регулярно та зберегалися в церковному архіві.
На цвинтарі часовень та каплиць в яких могли б розміщувалися тіла для відмолювання не було.
Церковної бібліотеки також не було.
1995 році розпочато за кошти громади та спонсорів будівництво нової церкви.
Силами прихожан церква була відкрита 5 листопада 2009 року. В селі відбулася святкова літургія з нагоди освячення церкви.
У похмурий холодний день сотні православних християн з різних населених пунктів району прибули на цю подію.
Богослужіння проводив єпископ Хотинський Мелентій, йому спів служили благочинний Сокирянського округу отець Нестор і священнослужителі Сокирянського благочиння.
Високою нагородою блажейнішого митрополита України Володимира – Золотим наперсним хрестом відзначено настоятеля нової Свято – Михайлівської церкви ієрея отця Олександра. Який прийшов служити до нашого села в 2005 р., після трагічної загибелі його попередника отця Андрія. Саме цей молодий настоятель зробив вагомий внесок для будівництва нової церкви. Знаходив меценатів, оформлював документацію. Неодноразово виконував разом із будівельниками їхню важку роботу.
Високі нагороди церкви вручені всім, хто трудився на славу Божу і жертвував на храм Божий. А жертвувало та допомагало будувати церкву все
село. Бо церква супроводжує нас все наше життя. В церкву ми приходимо і в щасливу та радісну годину нашого життя. Сюди ми приходимо і в скрутну годину.