Історія Волошкове

До кожного всміхається,
Цвіте – не одцвітається
Волошкове, Волошкове моє…
В.Мартинюк

Рідний край для кожного з нас єдиний в світі. Тут своє коріння, могили предків і незабутнє дитинство, смак хліба і батьківські пороги, від яких нам стартувати у велике життя. З любові до свого роду і свого народу, своєї землі черпаємо життєву силу.
Наш край має непросту історію. Йдучи її тернистими шляхами, відкриваємо для себе таємниці рідного краю. Звертаючись до джерел народної пам’яті, прилучаємось до історичної спадщини, найріднішого куточка на землі – села Волошкове.
Волошкове – це місце чудових лісів, долин, садів. Для нього здавна характерні сприятливі природнокліматичні умови, необхідні для життя та господарської діяльності людей.
Згідно археологічних даних воно існує з XIV століття, хоча в письмових джерелах вперше згадується в XVIII ст. На території с.Волошкове виявлено 5 пізньопалеолітичних стоянок, поселення трипільської та черняхівської культур, а також давнє городище. В древності слов’яни-венеди займались у Придністров’ї землеробством, скотарством і рибальством.
Звертаючись до літопису, до народної пам’яті, прилучаємось до історичної спадщини найдрібнішого куточка на землі.
Зустріч із сторінками “Летописи о святой Покрово-Богородской церкви село Волошкове 5 округа Хотинского уезда Кишиневской Епархии” свідчить про те, що перша письмова згадка про село за 1771 рік “... 81 житель-собственность помещика Теодора Дабижа”.
Проходили роки. Земля і люди переходили у спадщину синам, внукам. У середині XIX століття землі купують поміщики Олександр Беженуцо і Костян Васильович Євтосьєв. Привабили їх родючі землі, ставки. Обидва були хазяйновитими господарями.
На березі Дністра, там де був другий центр села, збудовані кaм’яні будинки для поміщиків, метрів 150 один від одного. Вирощували хліб, розводили худобу, займалися бджільництвом, рибальством. Торгували в Хотині і на Брацлавщині (Вінничині).
Дружина Євтосьєва, Марія Костянтинівна, уроженка румунської сім’ї Стрежеску, займалась благодійництвом, допомагала бідним людям, особливо дітям. Своїх дітей у неї не було.
Про Беженуцо Олександра і його сім’ю в літописі згадується мало, а багато добрих слів записано про титулярного радника Євтосьєва. Цей поміщик дає на побудову нової камінної церкви 19 тисяч карбованців, дає гроші на будівництво будинку для священника, відкриває рахунок у банку і кладе кошти на ремонт церкви, перед церкво закопує велику кількість вапна. В той же час виділяє 2 тисячі карбованців на будівництво церковно-приходської школи. Будівництво було закінчено у 1896 році. Спочатку це була двокласна школа: в першому класі вивчалася граматика і математика, а в другому – однокласне церковне училище, де вивчалися Євангеліє, Псалтир. Про це свідчить запис про закінчення саме однокласного церковного училища Микитюка Захарія Кіндратовича в 1916 році в квітні місяці. З часом школа стала трикласною. Уроки велися на румунській мові
“Заведующим и законодателем местной церковно-приходской школы состоит местный священник Георгий Адвентьев от 7.05.1900 года.” “Церкви пожертвована усадьба в размере 4 десятин земли.”
В селі було 152 дітей шкільного віку. Через нестатки школу відвідували не всі, а лише 42 учнів різного віку, з них – 5 дівчат. Дівчат було зовсім мало, їх вдома привчали господарювати. Після Адвентьева працював священником Костянтин Гобрів. Привчав дітей та дорослих до православної віри, суворо вимагав дотримуватись постів, сповідання і причащання в церкві, про що свідчать записи в Літописі. Не допускав вінчання між родичами, про що свідчить Прошение. Видавав дозволи до вступу в брак, так зване “Предбрачное свидетельство”. Як і при попередньому священнику справно вівся Літопис, де відображалось життя села, церкви, школи, старанно велася статистика, про що свідчать записи.
При церкві була бібліотека, в якій знаходилась церковна література, журнали “Епархиальные ведомости”. Також була церковна печать, відбиток якої зберігся на документах.
У 190 році з дозволу Кишинівської Єпархії за заслуги перед церквою і селом прах Костянтина Васильовича Євтосьєва перенесли на територію церкви. На могильній плиті вказано, що помер у 84 роки
1 листопада 1901 рокуДалі викарбувано слова: “Мир праху твоєму”.

Щорічно проводиться панахида за благодійника Васильовича Євтосьєва.
За свого життя пан збудував гробницю на сільському цвинтарі на себе та дружину, але в 1902 році був перепохований на території церкви. Дружина Марія Костянтинівна не була перенесена на територію церкви, тому що у векселі на будівництво церкви не було вказане її прізвище.
Церква почала діяти лише в 1908 році. На її освячені була друга дружина поміщика Євтосьєва Фросина Орлова (перша померла у 1880р., похована біля старої дерев’яної церкви, недалеко від будинку Євтосьєва, пам’ятник зберігся до цього часу). Перша церква у селі була ” Христово-Рождественской”, вона була дерев’яною. Тут був центральний орган влади на селі, де вінчались, хрестили дітей, реєстрували смерть, про що свідчать записи в Літописі. Фросина Орлова, як могла допомагала церкві, виконуючи заповіти покійного чоловіка.
За часів Радянської влади церкву закрили, дзвони зняли. І по сьогоднішній день не знають, де вони. Планували створити районний музей. На прохання жителів села церкву було залишено. Коштами односельчан церкву відремонтовано (на жаль не всі ікони збереглися, викрадено архівні документи, велику частину Літопису). В 1991 році церква знову почала діяти.
В центрі села у ХУІІІ ст. було дві церкви, але на даний час їх там немає, зникли невідомо коли. В новому центрі села на даний час є одна Свято-Покровська церква.

Зветься так тому, що в день посвячення церкви 14 жовтня випав сніг, який покрив землю. За селом був хутір “Федорівка”, який зник в 1946 р. Частини села називаються: кутянка, логанка, одна з вулиць і до зараз зветься неофіційно “Миколаївська”. На даний час всі вулиці мають офіційну назву.
В 1913 р. в селі не було жодного жителя, який мав би освіту, крім попа, але він не був корінним жителем.
В часи війни на фронті в рядах Радянської армії було 165 чоловік. Нагороджено орденами і медалями 98 чоловік. Партизанського руху в селі не було, Волошкове було окуповане в кінці червня 1941 року. Звільнене від окупації в березні 1944 р. На березі Дністра на честь радянських воїнів, які форсували річку і визволили наше село від фашистів встановлено пам’ятник.
До 1944 р. в селі не було жодного спеціаліста. З 1945р. з’явилися перші механізатори, трактористи, агрономи сільського господарства.

Археологічні дослідження на пам’ятках в околицях с. Волошкове.

Дністровська комплексна археологічна експедиція (ДКАЕ) інституту археології НАН України на замовлення Відкритого акціонерного товариства «Укргідропроект», у рамках підготовки «Уточнення проекту першої черги ГАЕС у складі трьох агрегатів, включаючи заходи по підвищенню надійності та безпеки гідротехнічних споруд, основного гідросилового обладнання та гідромеханічного обладнання Дністровської ГАЕС, у 2009 р. здійснила археологічну розвідку вздовж берегової лінії буферного водосховища Дністровської ГАЕС. Метою робіт було обстеження земельних ділянок на предмет наявності можливих слідів та решток об’єктів культурної спадщини – пам’яток археології, що безпосередньо або опосередковано зазнають руйнації внаслідок проведення робіт з будівництва та експлуатації об’єктів Дністровської ГАЕС та її інфраструктури.
За результатами здійснених вишукувань було визначено перелік археологічних пам’яток, які потребують проведення рятівних археологічних досліджень, а також тих, стосовно яких необхідне проведення регулярного моніторингу та оцінки їхнього стану з огляду розташування пам’ятки у зоні активного людського втручання у ландшафт.
У рамках проведення рекогносцирувальних археологічних робіт поблизу с. Волошкове Сокирянського району Чернівецької області восени 2011р. здійснено моніторинг стану восьми пам’яток археології (Волошкове-1(Берег), Волошкове-2, Волошкове-3(Церква), Волошкове-4, Волошкове-5, Волошкове-5а, Волошкове-6, Волошкове-7, Волошкове-8), а згодом на двох із них здійснено рятівні археологічні дослідження.
Археологічні розкопки було здійснено на об’єктах, що підлягали затопленню та руйнації. Найбільш масовою категорією знахідок із трипільського шару є керамічний посуд (кухонний та столовий посуд). Археологічні матеріали епохи бронзи виявлено на 5 пам’ятках в околицях села. Серед знахідок – уламки посуду, вироби з кременя, бронзовий кинджал.
До пізньоскіфського часу належить пам’ятка Волошкове-5а(могильник), відкритий на північно-західній околиці села в урочищі «До жолобка». Були розкопані залишки одного поховання. Поряд з похованням знайдено бронзовий браслет.
У середньовічному шарі також виявлені дві монети Російської імперії (ХІХ століття), жіноча прикраса (дукач) ХVІІІ ст., десять монет ХУІІ ст., серед яких – шведські соліди доби шведської окупації Лівонії 30-40-х рр. Також знайдено польські бора тинки – шеляги Речі Посполитої із зображенням короля Яна Казимира на реверсі, що датуються 1660-ми роками. Серед знахідок також – поясна пряжка та сплющений бронзовий ґудзик другої половини ХУІІ ст. та уламок кам’яного ядра.
Село Волошкове має досить багато історичних пам’яток, які виявляють археологи під час археологічних розкопок.
Учні нашої школи не залишаються осторонь. Часто відвідували археологів безпосередньо на місцях розкопок, де багато чого довідались про життя народів, які проживали на цій території у давні часи.

Над розділом працювали: Пошукова група «Юні археологи»
Керівник: Куляк Іван Петрович