Видатні особистості Червона Діброва

«ОРДЕНИ ТА МЕДАЛІ СРСР.  ДОЛЯ ЛЮДИНИ»

Виконавець: Одайська Наталія, учениця 7 класу Червонодібровської ЗОШ І – II ст.,
Керівник: Бейко Клавдія Григорівна, вчитель Червонодібровської ЗОШ

Стрільчук Василь Артемонович. Все життя живе у селі Червона Діброва. Народився 4 січня 1939 року у сім’ї колгоспників. У родині було четверо дітей, три доньки та син – Василь. Батьки зранку до пізнього вечора трудилися в колгоспі, а діти їм допомагали. Власне, все домашнє господарство було на руках дітей, тому Василь Артемонович з дитинства привчався до праці.
Закінчив у селі семирічку. Навчання продовжив у Чернівецькому залізничному училищі.
Найяскравішою сторінкою свого життя вважає службу в Радянській Армії на Балтійському флоті (СРСР).

Восени 1959 року молодого хлопця, якому виповнилося 20 років, призвали до лав Радянської Армії З великою гордістю згадує свою службу Василь Артемонович.
Із спогадів.
Дуже хвилювався, в яких військах служитиму, але мені пощастило. Я став моряком. Місцем служби стало місто Балтійськ на Балтійському морі, у Двічі Червонопрапорному Балтійському флоті машиністом-трюмником. Служив 4 роки. Пройшов відмінну школу бойового мистецтва. Хлопці зараз не хочуть і рік служити, а я – не жалію, що відслужив аж чотири. В армії багато чому навчився і всі навички мені стали в пригоді у житті
Найбільше запам’яталося на службі: як наш есмінець “Неустрашимый» у вересні 1960 року з міста Балтійськ супроводжував урядову делегацію Радянського Союзу на чолі з М.С.Хрущовим на ХV сесію Генеральної Асамблеї ООН. Делегація  знаходилася на турбоелектроході «Балтика» а ми їх супроводжували в Атлантичному океані до Америки. За цей похід був нагороджений військовою подякою
Саме на цій сесії Генеральної Асамблеї ООН М.С.Хрущов при виступі зняв свій черевик і, стукаючи ним по трибуні, кричав «Я вам покажу Кузьміну мать…»
Під час служби я був учасником 3-х дальніх походів на Північний флот у Норвезьке море, у Середземне море і на Атлантичний океан. За це нагороджений спеціальним значком «За дальний поход»
Відслужив 2 роки, мені дали відпустку на 36 діб. Коли повернувся, мене перевели служити на ракетоносець «Зоркий» командиром відділення. Ми охороняли секретні ракети, до яких ми доступу не мали. Під час служби пройшов школу водолазів, отримав посвідчення. Закінчив службу 1 жовтня 1963 року у званні «Старшина ІІ степені». За добросовісну службу нагороджений Грамотою та Похвальним листом, отримавши хороші характеристики.
Після армії я не пішов працювати на залізницю, а вирішив змінити професію. Влаштувався на завод по ремонту побутової техніки у місті Чернівці, де відпрацював 18 років. Спочатку я був учнем у хороших майстрів, навчився ремонтувати холодильники, пральні машини та іншу побутову техніку. Потім став сам майстром-механіком. Працюючи, я вчився у вечірній школі і отримав Атестат про середню освіту. Я дуже любив свою роботу, виконував її чесно та добросовісно. Тому, мабуть, я був передовиком виробництва. Мій портрет завжди знаходився на Дошці Пошани.
У 1970 році був нагороджений медаллю «За доблесный труд», у 1971 році – медаллю «За трудовое отличие»,  Грамотами. Але найвища нагорода за мою трудову діяльність – Орден Трудової Слави ІІІ ступеня, який я отримав 18 квітні 1978 року. Я дуже пишаюся цією нагородою, бо у селі я один маю таку нагороду.
У 1981 році перейшов працювати на завод Легмаш міста Чернівці, де відпрацював 17 років і був нагороджений медаллю «Ветеран праці».
Я маю 42 роки трудового стажу, отримую 1100 гривень пенсії. Зараз на заслуженому відпочинку. А який відпочинок, якщо поруч школа з віковічними проблемами сьогодення?
У 1967 році оженився на гарній молодій дівчині Костеняк Лікерії Миколаївні. Ми прожили в парі 43 роки. Разом виховали шестеро дітей, троє хлопців і троє дівчат. Ростуть шестеро онуків. Всі діти отримали освіту: троє – вищу. Найменша, Валя, вчиться на бакалавра в економічному інституті. Віталій – капітан УВД області. Я пишаюся своїми дітьми. Вони знайшли чесну і правильну дорогу в житті.
Стрільчук Василь Артемонович частий гість у нашій школі. Він завжди відгукнеться на прохання про допомогу в шкільному господарстві. А ідучи на зустріч до дітей, він завжди вдягає свою військову форму, бо дуже нею дорожить і пишається. Дай, Боже, цій людині наснаги та довгих років здоров’я. Ми маємо на кого рівнятися, але, з часом, нелегко зустріти таких поважних людей.