Традиції Стерче

       Традиції села Стерче

Творча група:
Керівник: Кнапик Оксана Василівна – заступник директора з виховної роботи
Учні: Зарубайко Юлія Козьмівна і Михайлюк Альона Василівна учениці 7-го класу.

«Ой заграйте музиченьки, най я потанцюю»
                                                     ( Обряд весілля в селі Стерча)
Перлини виховної мудрості народу є її традиції, які являють собою невичерпну  своєрідну  скарбницю колективної народної творчості.
Адже так повелося в історії людства, що кожен народ від покоління до покоління передає свій суспільний та соціальний досвід,  традиції, духовне багатство як спадок старшого покоління молодшому. Саме так створюється історія матеріальної і духовної культури нації, народу, формується його самосвідомість. Народ завжди виступає вихователем молодого покоління, а виховання при цьому набуває народного характеру. Тільки народне виховання, зауважував К. Д. Ушинський, є живим органом в історичному процесі народного розвитку, таке виховання набуває надзвичайно впливової сили на формування національного характеру, національної психології людини.
Останніми роками ми нерідко можем  почути, особливо від старожилів, що люди почали забувати свої традиції і це тому, що  молоде покоління захоплюється всім новим і сучасним. Можливо це  частково так, але є чи багато з нас хто знає звичаї та обряди,  сімейні традиції, які вироблялися тисячоліттями нашими дідами та прадідами і намагається їх зберегти.  І звичайно наша культурна спадщина зазнавала змін від різноманітних чинників. Всупереч всім цим обставинам і завдяки  сімейним зв’язкам дійшло до нашого часу чимало обрядів і традицій. Сімейні обряди – це закріплені традиціями суспільні звичаї і врочистості, що супроводять і знаменують народження людини, утворення нової сім’ї  та відхід людини з цього світу.
В нашому селі існує чи багато традицій і обрядів які збереглися і до сьогодні і продовжують існувати.  Ось ми вирішили запитати у жителів села як колись проводилось весілля і які саме обряди проводяться ще й сьогодні. З цими запитаннями ми завітали до гоподині села Стерче Будей Марії Іванівни та Білецької Лілі Василівни. І ось що вони нам розповіли про обряд весілля.
Заручини. Весілля в  селі починалося із заручень які проводилися за декілька місяців до нього. В Стерчі заручини називають словом, воно проводиться як правило у суботу, на нього запрошуються найрідніші молодої та молодого.  На слові вирішували дату весілля та хто буде вінчати молодих, тобто обирають вінчальних батьків і зазвичай вони були зі сторони молодого. На весілля кликали за день до початку, тобто у суботу, бо традиційно колись весілля відбувалося у неділю. Запрошувати на весілля ходили дружби і заходячи до господарів на подвір’я промовляли: « Просили молодий з молодою,  батько з маткою і ми вас гарно просимо завітати до молодих на весілля». У суботу  на передодні весілля дружби привозили  з лісу хвої і разом з дружками плетуть великі весільні вінки  які чіпляють на ворота  у молодих на подвір’ї. Увечері на передодні весілля, збиралися  свашки і йшли до молодого додому  у нього дома вони його переодягали у різні речі, щоб було весело, після цього молодий запрошував свашок до столу і вже від молодого брали для молодої туфлі і йшли до нареченої додому розігруючи таку веселу забаву у неї вдома, молода ж навзаєм дарувала молодому за туфлі сорочку, цей обряд  називався «скіндури»  і супроводжувався частуванням, застіллям і піснями.
День весілля. Весілля розпочинається зранку у молодої на подвір’ї, збираються свашки, дружбам і дружкам  чіпляють зліва на груди весільну квітку. Старшому дружбі від молодого,  мати з батьком молодої віддають  два весільні калачі які він несе попереду усієї весільної колони. Після цього свашки, дружби з дружками відправляються за вінчальними батьками по дорозі співаючи та вигукуючи:
Ой упала ожеледь з високого неба
Ой кобиби ми натрапили на того кого нам треба
Якби нам не треба ми би не ходили
Таку велику доріженьку ми би не били

У вінчальних батьків на подвір’ї співали:

Сидить матка у віконці, така файна як сонце,
Кучерики вичесає музикантів визирає.
Тай заграйте музиченьки най я потанцюю,
А як знесе курка яйця, я вам подарую

А наш батько файний, а наш батько пишний,
А наш батько такий файний, як калач пшеничний.
Наша матка файна, наша матка пишна,
Наша матка така файна, як булка пшенична.
Вінчальні батьки запрошують гостей та свашок до хати і пригощають, і у будинку їм знов співали:

А нам свати наповіли, щоб ми довго не силіли,
А ми такі добрі були, як засіли тай забули.
Ми до матки як дошки,
А від матки як бочки.

Після цього вінчальні батьки разом з свашками і гостями йдуть за молодим. Молодий зустрічає вінчальних батьків на подвір’ї і запрошує їх до хати на гостину.  У хаті свашки співають:

Би нам сваха протривала, що нам сина згодував,
Би нам сват здоров був, що нам все це роздобув.

На тарелі білий сир,
А в Марічки файний син,
А у Лілі файна дівка,
буде йому шлюбна жінка

Всі відправляються до молодої. На воротах  молодого перестрівають хлопці та дівчата вимагаючи викупу. Молодий дає кожному хлопцеві пляшку горілки і калач, дівчатам солодощі. Цей «викупний» обряд символізує повагу молодого до своїх друзів, з якими парубкував.

Підходячи до будинку молодої свашки співають:

Файна наша молода, файно собі ходила,(2.)
Свій віночок зносила (2).
Як таткові так мамці, як батькові так матці,
Тай всім нашим селянам, щоб не був сором нам.

Опісля виходить молода, вона зустрічає молодого і чіпляє йому квітку. Батьки молодої тримають над головами весільний калач з рушником під яким проходять до хати молоді з гостями. В присутності молодого у хаті вінчальна матка чіпляє  на голову молодій велін при цьому свашки співають:

Ой сарака молода вона не знає ще біди,
А як буде дітей мати, буде тоді біду знати.
Треба миски, треба лишки, ще й до того тай колиски,
До колиски, щей гаргати, аби дитину колисати.

Ой Марічко ти цього сподівайся
А як прийде Василь п’яний , то за двері ховайся

Виходячи з хати молода стає за столом беручи в руки келиха з хустинкою частуючи до  матері з батьком просить у них пробачення, а потім до своїх рідних і близьких. Коли молода просить пробачення у матері свашки співають:

Ой гадала моя мамко, що ся не збуде,
Прийде тека неділенька, що плакати будеш.
Прийде така неділенька, тай такі м’ясниці,
Що поллються з очей сльози, як вода з криниці.
Прийде така неділенька, тай така година,
Що заплачеш моя мамко, як мала дитина.

Вінчання в церкві. Вийшовши за столу, весільний почт вирушає до церкви. Мама і тато кроплять свяченою водою молоду і всіх хто, проводжає її до шлюбу. Обсипають пшеницею з цукром, щоб життя було солодким, а в хаті достаток. Дорогою ще кидають монети на багатство і достаток молодим. Першими йшла молода з дружбами після них молодий з дружками і вже за ними вінчальні батьки з гостями.
Молоді заходили у притвор церкви, священик виходив до них, благословляв і заводив до церкви. Тут він забирав від них приготовлені заздалегідь обручки, відносив їх у вівтар, освячував, виносив до молодих і надягав їм на пальці. Вінчальні батьки розстелюють перед престолом весільний рушник. Під рушник прийнято класти певну суму грошей (щоб молоді жили в достатку). Молоді ступають на рушник. Існує повір’я, що хто з подружжя ступить ногою першим на рушник, той буде головувати у сім’ї. Священик  вручає вінчальним батькам металеві вінчики-корони, які вони повинні тримати під час обряду вінчання над головами наречених. Потім молоді стають перед священиком, він дає кожному тричі скуштувати шматок калача,вмоченого в мед або вино. Часто ця дія проходить з веселощами і жартами: священик підносить до рота молодої чи молодого калач, вони відкривають рота, а він, жартуючи, не дає їм вкусити, лише наступної спроби дозволяє відкусити шматок. Потім молоді задмухують свічки і цілуються. Священик вітає молодих із законним шлюбом, говорить їм, щоб вони не забували дороги до церкви, щоб жили в мирі і злагоді на радість батькам і на славу Богові. Молодих вітають батьки, родичі, друзі. Обряд вінчання закінчився. Виходячи з церкви вінчальні батьки частують весільних гостей калачем з медом.
Повернення від шлюбу. Далі молоді йшли додому, тато з мамою виходили зустрічати молодих коло воріт. Вони частували батька й матку, молодих. На щастя перед молодими біля воріт лили воду, молодий брав молоду на руки і переносив на другу сторону, щоб вона не замочила черевиків. Тато з мамою за традицією  віншують молодих хлібом-сіллю, потім пропускають під рушником і запрошують гостей до столу. Застілля супроводжувалось веселими жартівливими піснями та вигуками, наприклад:

Батько файний,матка нє,
Бо горівки не дає,
Матка файна, батько нє,
Бо горівки не дає.

Куда наш батько ішов, за ним барвінок зійшов.
Той барвінок зелененький, а наш батько молоденький.

Повниця. Вінчальні батьки,тато мама, рідні, а потім усі гості дарують молодим хто гроші, хто якісь речі необхідні молодим по господарству. І при цьому також не обходиться без пісні:

Ой заграйте, музиканти, заграйте,
Чия воля до повниці ступайте.
Дощик накрапає, жовнір марширує.
Подивіться люди, що батько дарує.

Тут називають імена людей, які дарують у першу чергу всіх рідних. Всі дари кладуть на стіл перед молодими, які стоять за столом і дякують. В кінці весільний батько оголошує скільки зібрали і гарно дякує гостям.

Покривання молодої.  У центрі приміщення кладуть стілець і саджають молодого, йому на коліна кладуть подушку, на яку сідає молода. Потім вінчальна матка знімає з молодої велін і покриває її голову хусткою, під час цього обряду свашки співають жалісну пісню:

У неділю рано там музики грали,
молоденька мати доньку віддавала.
Посіяла жито, жито над водою,
Чи не буде жаль вам матінко за мною.
Жаль ми доню, жаль ми, Аж серденько в’яне,
А хто мене доню на старість догляне.
А я залишаю найменшу сестричку,
Буде вам носити до хати водичку,
А я залишаю найменшого брата,
Буде вам матусю, весалая хата.

Весілля підходить до завершення, гостям вже пора йти додому, родичі молодого разом з молодими проводжають рідних та гостей  додому.
Традиційна весільна обрядовість буковинців є надзвичайно колоритною і багатою, насиченою різноманітними дійствами. Ми розповіли тільки про один із небагатьох обрядів нашого села Стерче – це весілля. Завдяки людям які ще пам’ятають як він проводиться, деякі намагаються його дотримуватися. Хоча ми можемо спостерігати, як молоде покоління недооцінює в сучасному житті традиційні принципи і звичаї сімейної обрядовості, які втілювалися в життя через низку обрядових дій і це призводить до того, що втрачається спадковість поколінь, зникають морально-правові принципи побудови сім’ї. Тому нашою метою є відроджувати і зберігати сімейні традиції.
Джерела написання:
Список використаної літератури:
1.  Кожеляко Г. Етнографія Буковини, – Чернівці.: – «Золоті литаври», 2001
2. Гарафина Маковій. Затоптаний цвіт, – Київ.:-«Український письменник»,1993.
Інформанти:
1.    Будей Марія Іванівна, 19  р.н с. Стерче.
2.    Білецька Ліля Василівна, 1977 р.н. с. Стерче.
3.    Михайлюк Верджинія, 1962 р.н. с. Стерче.

       Легенди села Стерче

Виконавці: учні 7 класу Стерченської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Керівник: Кнапик О.В. – заступник директора з виховної роботи Стерченської ЗОШ І-ІІІ ступенів

На даній світлині зображено  місце першого розташування нашого села. За легендою наше село колись знаходилося на лівому березі річки Сірет і мало назву Малі Берлінці.  Люди займалися рибальством, але річка Сірет часто розливалась і люди  змушені були відселятися далі від неї. Кожного разу селяни відселялися все далі і далі від річки, доки не дійшли до земель заможного пана Стерчука.   Пан  Стерчук   був дуже доброю і чуйною людиною, він пожалів селян і дозволив їм поселитися на своїх володіннях. Старожили говорять, що землі ці були дуже родючими, багатими на урожай, зажилося їм краще, тому у подяку пану Стерчуку, селяни назвали своє село Стерче. Від тоді ця назва збереглася  до наших часів.