Home / Глибоцький район / Синівці / Традиції Синівці

Традиції Синівці

Виконали: пошуковий загін Нижньосиньовецької ЗОШ І-ІІІ ст..
Керівник: вчитель початкових класів Унгурян М.І.

  Народження і хрещення на Буковині

Перша «таємниця» людського життя є народження. Про своє народження людина ніколи не буде знати нічого, вона є свідком і дорого-показником до кращої долі  тільки для інших, в тому числі для своїх дітей. «Румуни з усього світу вважають, що доля кожної людини знаходиться в руках парки, які замишляють добробут всіх», так само, як вірять і у «добру і лиху хвилину», а ця суміш первинних традиції та християнської традиції, з якими людина зустрічає новий паросток життя, це категорично підтверджується у викли¬ку долі: «Господи Боже! / Пришли парку, / Хай приходять всі веселі, / Веселі та щас¬ливі, / Із підноса куштувати / Й дитині до¬бре наділяти, / Щоб мало в житті працюва¬ла, / А багато й добре жила «.
Є в цих закликаннях велике «мовлення ритмічності», знак успадкованості і шаманізму, як і в дивній формулі закликання, наявний також християнський духу. У всій своїй структурі, традиція шаманська, провокує, спричиняє «добру хвилину» через дивні виклики, здавалося б, позбавлені метафор, але багато невимовні.
Народження. Незважаючи на невеликі місцеві особливості, відзначається в усіх селах Буковини, румунських і українських, однаково, елемент православного хрещення об’єднує прадідівську практику, під тією ж яскравою аурою щастя вічності.
«Про новонародженого і в наші дні присутні забобони, що парки передбачають, з моменту приходу на світ, вік, який проживе, коли помре, якщо у нього буде хороша чи погана доля. До 1944 року жін¬ки народжували вдома, іноді на польових роботах. Медичних працівників було дуже мало, чи зовсім їх не було. При народженні була присутня, так звана «королівська аку¬шерка», яка, як правило, була жінка похи¬лого віку, кмітлива в акушерстві.
Мати   новонародженого   дарувала акушерці хоча б один рушник. В даний час жінки народжують в лікарнях. «Акушерку» називали першу жінку, яка «хрестила» через поклоніння матері дитини.
Весільний батько, який вінчав батьків мав обов’язок хрестити першу дитину.
Для хрещення, куми приготовляли свічки, загорнуті в 5 метрів тканини, щоб хрещеник мав для сорочечок. Діти були хрещені через 2-3 тижні після пологів, традиція, яка триває до цих пір. Якщо це був хлопчик, його хрестив кум, якщо була дівчина, то її хрестила кума.
Після народження сусіди починали приходити до «народженого», з цією нагодою робились такі промови:
                                                                   «Раді вас бачити
                                                             В добрий і щасливий час
                                                               І ще краще б тобі було,  
                                                                   Від нині і до віка!
                                                        Але із чим ви вихвалюєтеся?
                                              Можливо не хочете його нам показати?
                                                          Чи дівчинка чи хлопчик,
                                                          Хай будуть на поміч вам,
                                                            Хай живе вам дитина
                                                                 І ви щоб жили
                                                          Багато щасливих років».
Дітей хрестили, як хрестять і тепер, у 2-3 тижні після народження, сільським священиком, у церкві. Під час хрещення, куми (хрещені батьки дитини) збирають «на грудях», тобто на грудях дитини гроші. Даються ще й молоді тварини: ягнята, поросята і т.д. На наступний день після хрещення робилися купання, де брали участь тільки жінки і «королівська акушерка», яка мала головну роль.
В корито з водою ставили всі види ароматних квітів, а обов’язково мав бути й васильок, щоб життя дитини було приємним; а також ще ставили і одну копійку, щоб мала щастя добре заробляти. Копійки брала акушерка, це будучи її право. Воду, де купалася дитина, виливали в чисте місце, під дерева або під квіти в саду, а жінки співали:
    «Зелене листя васильку,
                                                      До на’рік-другу (дитинку),
                                                          І щоб виросла як дуб,
                                                      Щоб мала щастя-возом!».
Раніше, у нас, був звичай, щоб через деякий час батьки дитини несли калачі кумам, звичайно, якщо уже відбулись «хрестини» і зібрали на грудях.
Повинні були нести чотири калачі великі. Один калач повертався тому хто приніс його.
І робилась така промова, коли посвящались калачі:
«Просимо, беріть і не сердьтесь,
                                                        Ану, поклоніть куме,
                                                              Ваших кумів,
                                                            Чотири калачі,
                                                Але ваші калачі трішки замалі,
                                                  Але ваша воля велика».
Промова при збирані грошей на грудях дитини звучала так:
  «Добрий вечір Вам, чесні гості й господарі,
                                                    Та особливо Вам куми!
                                         Раді Вас знайти здоровими і веселими,
                                              Хай принесу Вам вашого сина,
                                                        Бо такий звичай!
                                                Від кумів, щоб був початок
                                                            Прошу кумо,
                                              Даруй твоєму хрещеникові,
                                                         Що серце хоче
                                                 І що вашій душі сприяє».
Вважається, що хрещені батьки, все життя є духовними батьками дитини.

 

Робота пошукової групи «Дзвіночок» учнів 8 класу

Керівник пошукової групи: Лерка Отілія Ів.- педагог-організатор Нижньосинівецької ЗОШ І-ІІІ ст.
                                   Легенда села  Синівці

Легенда  розповідає, що  перша  документована  звістка  про  існування  Синівців  датує  з  1492 р., коли  молдавський   воєвода  Штефан  Чел  Маре ( Стефан  Великий )  подарував  цій місцевості  дерев’яну  церкву  разом  із  священиком  на  честь перемоги  в  одній  із  війн  з  турками  ( в цілому  він  побудував  і  подарував  49  монастирів  і  церков  на  честь  49  перемог,  одержаних  над  турками ).
Звідки  назва   «Синівці»?  Існують   різні  версії  походження  назви  села.  Одні  кажуть,  що  це  зв’язано   із  сіном  і  сінокосами,  які  були  в  достатку  на  території  Буковини.  Інші – що назва  походить  від  румунського  слова  “ saniuta” ( саночки ).    Назва ,  у  всякому  випадку  відповідає  навколишньому  середовищу.  Природа  щедро  обдарувала  наше  село  чарівними   місцями ,  високими  пагорбами ,  які  покриті  зеленню  та  лісами,  широкими  полями ,  прозорими  водами,  родючими  ґрунтами.
Але  Синівцям  випала  доля  всю  свою  історію  бути  «на краю»,  на  межі,  на  кордоні.