Духовність Червона Діброва

Церква на Червонодібровській Січі
Виконавець:
Одайська Наталя Михайлівна
Керівник:
Бейко Клавдія Григорівна

Ініціаторами будівництва Козацької Січі і церкви стали випускники нашої школи Чоботар Валерій Георгійович та Одайський  Валерій Григорович.
Історія церкви починалась з освячення місця під будівництво «Червонодібровської Січі».Ця подія відбулася 23 березня 2003 року. Хлопці села зробили вирізьблений дубовий хрест довжиною 3 метри, на хресті вирізьблено напис «Спаси Україну». У той весняний день до села приїхало багато гостей: це і козаки з різних регіонів України, і представники влади з району. Всі зібралися біля школи. Був теплий сонячний день, де-не-де ще лежав сніг. Хлопці у вишитих сорочках підняли хрест на плечі і понесли його через усе село до місця де зароджувалась Козацька Січ, де відбувалося відродження України. Священик місцевої церкви отець Георгій освятив закопаний хрест і благословив ентузіастів-козаків   на святе діл. Потім були виступи козаків, гостей із Івано-Франківської, Тернопільської областей, представників влади. Цікаво, що всі виступаючі дарували ікони для ще не збудованої церкви, бо були, напевно, переконані у тім, що церкву обов’язково збудують.
Розповідає Одайський Валерій: «Протягом двох років збирали будівельні матеріали козаки з двох областей: Івано-Франківської та Чернівецької. Фінансово допомагали, і зараз допомагають однодумці, які також хочуть відродження нашого, українського. Долучилась до цієї справи і співачка Руслана Лижичко. З нею ми познайомились випадково у потязі. Розповіли чим займаємось, а вона запросила нас на зйомки свого кліпу для Євробачення. Так ми започаткували нашу співпра. Багато роботи робимо своїми руками, збираючись у Січі влітку. Так, зокрема, всі колоди для стін церкви подарував і привіз підприємець, житель смт. Ворохта.
Івано-Франківської області Маковійчук Василь Андрійович. Покрівлю, яка є драницею, зібрали по жителях Глибоцького та Сторожинецького районів. Хрести, які стоять на церкві мають свою історію. За часів Австрійської імперії у селі було три церкви: українська, румунська і польська. Коли прийшла радянська влада, церкви почали руйнувати. У центрі села, біля школи, стояла польська церква, її першу і зруйнували, хрести з церкви валялись, як нікому не потрібні. Житель села Сорокан Василь Іванович, 1913 року народження, вночі забрав хрести, заховав їх і зберіг. Ніхто про це не знав, він боявся комусь розказати, що зберігає церковні хрести у старій хаті на горищі. І тільки у 2005 році, коли козаки будували свою церкву, його онуки привезли хрести на підводі і подарували їх козакам.
Коли зібрали всі будівельні матеріали, улітку 2005 року заклали фундамент і почали зводити стіни. Роботи вели силами самих козаків. У 2006 році звели дах, купол церкви, а у 2007 зробили всі внутрішні роботи по впорядкуванні церкви. Стіни і куполи церкви виготовлені без жодного цвяха. Найбільш відзначились на будівництві церкви: Гоголь Валерій,  Никифорець Григорій, Чоботар Валерій.
Освячення церкви відбулося 20 квітня 2008 року на Вербну неділю. На свято приїхало багато священників Української православної церкви, всі дарували подарунки: ікони, церковні атрибути. Була велика служба, хресний хід навколо церкви.
Настоятелем церкви був висвячений отець Юрій, прізвище Філіпчук, який закінчив теологічний факультет Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича.
У травні 2008 року церкві подарували дзвони, які кожної неділі скликають на службу Божу козаків та жителів села.

Тепер козаки з усього Західного регіону України приїжджають до нашої церкви: хто вінчатись, хто дитину хрестити, хто сповідатись, а хто просто побути на службі Божій, адже така козацька церква одна на весь регіон. Вона унікальна.

                             Свято-Дмитрівська православна церква

Виконала: Одайська Олеся
Керівник: Балан Наталія Володимирівна

З 1774р. село входило до складу Австрії. В цей період 1850 року було збудовано і сільську церкву. Історія церкви дуже цікава у селі Чагор служив шандар Дмитро, який з необережності вбив людину, він був дуже побожним і боявся гріху. Владика Чернівецький сказав йому, що гріх цей буде відпущено, якщо він збудує, за свій кошт, церкву у бідному селі. Цей австрійський шандар об’їхав всі села і вибрав наше, у якому на той час не було церкви,  збудував церкву, яка діє й досі. Коли він помер, його поховали біля церкви і жителі села шанують про нього пам’ять.
Церква височить на пагорбі кута Кичера, на Службу Божу сюди приходять люди не тільки нашого села, а й ближніх сіл. Серце завмирає, коли бачиш літніх людей з букетами квітів, з трастрами, в яких несуть пожертву до церкви.