Освіта Тарашани

Розвиток освіти в с. Тарашани

Виконавець: Бучковська Альона, учениця 11 класу Тарашанської ЗОШ
Керівник: Боднарук Богдан Іванович, вчитель історії

Із приєднанням буковинського краю в 1918 р. до королівської Румунії, відбулися радикальні зміни в пріоритетах галузі культури: провідне значення в усіх її проявах надавалося властями румунській культурі. Зокрема, в галузі освіти проводилась інтенсивна румунізація. Це призвело до розширення та зміцнення властивої для Регату (Старого королівства) системи освіти.
До 1933 року в селі існувала церковно-приходська школа. Початкові класи навчалися у хаті Гайсюка М.
За спогадами старожилів села, першу школу у Тарашанах було збудовано у 1933 році. Школа була румунською із семирічною освітою. Першим директором було призначено Антона Бабика. Вчителями школи були пані Альбота та пан Кирик. Для навчання були дві класні кімнати. Приміщень не вистачало для повноцінного навчання семи класів; у кожній класній кімнаті навчалися учні трьох класів. Незважаючи на це, учні здобували глибокі знання. По закінченню навчання діти отримували медалі.
У 30-ті роки 40 тис. буковинців підписалися під листом, який був адресований у міністерство освіти Румунії з проханням відкрити школи з українською мовою викладання. Але влада відмовила у цьому проханні. Тоді селяни почали насильно займати школи і туди призначати учителями українців. Але за такі дії румунська влада жорстоко карала.
До 1933 р. в селі існували лише початкові класи, розташовані у пристосованих приміщеннях. Сільська громада організувала збір коштів для зведення справжньої школи. Будівля першої школи збереглася у первісному стані.
Радянська влада, принесена на Північну Буковину та Хотинщину у 1940 р., розглядала систему освіти, як важливе знаряддя впливу на населення краю, особливо молоде покоління з метою прищеплення нової ідеології та виховання лояльних до нової влади громадян. З метою переконання населення у «перевагах» і «демократичності» радянської системи порівняно з попередньою, було здійснено переведення закладів освіти на українську мову у місцях компактного проживання українців. В цей час, радянізація буковинського краю, у селі було відкрито українську школу.
У важкий воєнний період 1941-1944 рр., як свідчать жителі села, школа не припиняла своєї роботи. Це, звичайно, завдяки турботам директора школи та педагогів. Хоч, звісно, говорити про повноцінну освіту не можна було. Адже влада часто змінювалася, i це не могло не позначитися на роботі школи.
З 1944 р., після звільнення Чернівецької області від фашистських загарбників, школа іменується як Тарашанська семирічна школа. Директором школи була призначена Циган Варвара Олексіївна. Заступником директора було обрано Крисько Макара Олексійовича, дружина якого Помазанова Олена Костянтинівна, була вчителькою початкових класів. Також існувала вечірня школа, яка була організована з метою подолання неписьменності серед дорослого населення села. Місцевих вчителів не вистачало, їх присилали зі Східної України. Підручників, зошитів, парт не було в достатній кількості. Вчителі жили бідно.
24 грудня 1958 р. було видано закон “Про зміцнення зв’язку школи з життям та про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР”, згідно якого відбувся перехід до обов’язкової 8-річної освіти для дітей віком від 7 до 15-16 років, яка давала учням загальноосвітні та технічні знання. Згодом, після прийняття цього закону, в 1959-1960 рр. школу в Тарашанах теж було реформовано у восьмирічну.
В 1963 р. директором школи було призначено Михайла Антоновича Відлінського, вихідця з с. Тарашани (Фото 1). До цього часу він працював у редакції районної газети, а потім директором Михайлівської 8-річної школи.
Виходячи з необхідності нових класних приміщень, у 1979 році було здійснено добудову, що складалася з трьох класних кімнат.
В кінці 70-х – на початку 80-х років було заплановано побудову нового приміщення школи. Але проект не було доведено до кінця.
З розпадом Радянського союзу та становленням незалежної української держави розпочалися нові культурно-освітні процеси. Зміни в соціально-політичній та економічній сферах дали можливість, певним чином, з часом покращити умови процесу навчання. Для цього було виділено будівлю колишньої колгоспної контори.
3авдячуючи зусиллям директора школи Мельничук Віри Миколаївни та педагогів новий 1997 – 1998 навчальний рік учні села розпочали в новому, затишному приміщенні.
В 1998-1999 навчальному році було здійснено перехід до 11-річного навчання.
З 2012 року школу очолює Бойко Світлана Михайлівна. В школі працює 22 вчителі, серед них – і колишні учні школи. На даний час в школі навчається 208 учнів.
Школа пройшла нелегкий шлях розвитку. Але за всіх обставин педагогічний колектив школи намагався і дотримуватися одного: щоб навчені і виховані ними юнаки і дівчата і виходили у широкий світ людьми, особистостями з твердою життєвою позицією, ясним І чітким світоглядом, які б любили край своїх батьків, свою державу, шанували історичну минувшину ; свого народу і прагнули зробити життя кращим.
І в цьому багато наполегливості, сил, терпіння і навіть громадянської мужності довелося проявити в різний час директорам І школи. Ось їх імена:
Крисько Макар Олексійович;
Циган Варвара Олексіївна;
Відлінський Михайло Антонович;
Ткачук Марія Іванівна;
Карп’юк Валентина Спиридонівна;
Трубай Софія Володимирівна;
Атаманюк Микола Миколайович;
Руснак Олександр Іванович;
Мельничук Віра Миколаївна;
Іщенко Вікторія Федорівна;
Глібей Сергій Дмитрович.
З великою вдячністю, пошаною та любов’ю згадують колишні учні своїх мудрих і досвідчених педагогів, що вчили і виховували у важкі повоєнні роки. Серед них чуйна і вимоглива вчителька початкових класів Крисько Олена Костянтинівна; закохана у свій предмет вчителька біології Циган Варвара Олексіївна; майстерним володінням словом і вмінням донести його до своїх вихованців відзначалися філологи Бучковська Зіна Іванівна та Карп’юк (Орлова) Валентина Спиридонівна; розумною, справедливою людиною, людиною слова залишився в пам’яті своїх колишніх учнів вчитель фізики Грунтківський Володимир Васильович.
Значний внесок у підвищення авторитету школи зробив її директор Відлінський Михайло Антонович – вмілий організатор, прекрасний педагог – історик за фахом, вимогливий і справедливий, який був душею колективу. Його любили і учні і батьки. За роки свого директорства він зумів піднести авторитет школи на таку висоту, якої прагнули досягти інші школи району.
Хочеться згадати і назвати інших вчителів, що у свій час працювали в нашій школі. Високим професійним рівнем відзначалися уроки вчительки іноземної мови Блюменталь Еті Зінов’ївни. Проникнення у суть творів українських письменників, артистична емоційність – такі грані педагогічної майстерності вчительки української мови та літератури Рудь Світлани Степанівни. Просто і зрозуміло могла пояснити складний предмет математик Миколайчук Зіна Данилівна.
Вдача учня остаточно формується у старших класах. Але нахил до систематичної праці, допитливість та інші риси людського характеру малюка, який прийшов у школу, починаються з першого дзвоника, першого класу, першого учителя, його уважності, лагідної вдачі, терпіння.
Ці якості, материнська ніжність і любов притаманні Мельник Марії Хомівні та Якубенко Марії Федорівні. Свою інтелігентність, врівноваженість, чуйність, любов до людей і рідного краю вливали вони у душі малюків. Учнями даних вчителів були начальник головного управління освіти і науки Чернівецької обласної державної адміністрації Бауер Михайло Йозефович, відмінник народної освіти Вілінська Родіка Павлівна, відмінник народної освіти Костюченко Марія Григорівна.
Мельник Марія Хомівна та Якубенко Марія Федорівна молодими дівчатами зі Східної України після отримання диплому переїхали працювати за направленням в Тарашанську школу. Тут вони влаштували своє життя, село стало для них рідним. Вчителі виховали не одне покоління жителів села. Про їхнє покликання свідчить Єдиний запис у трудових книжках : «Прийнята на роботу в Тарашанську восьмирічну школу».

Список використаної літератури
1. Буковина: історичний нарис. – Чернівці: Зелена Буковина, 1998. – 416 с.
2. Федорак В.Ф., Черкач Н.І. Історія рідного краю. – Чернівці, 2000. – 176 с.