Традиції Тарашани

Керівники пошукової групи Тарашанської ЗОШ І-ІІІ ступенів
                        Боднарук Богдан Іванович – вчитель історії.
                       Цуркан Жоржета Іванівна – вчитель музики та образотворчого мистецтва.

Список пошукової групи Тарашанської ЗОШ І-ІІІ ступенів
  Бучковська Юлія Михайлівна
                        Шодринга Руслан Михайлович

Традиції села Тарашани
Кожне село багате своїми неповторними традиціями. Не поступаються ними і Тарашани.
Маланка в селі Тарашани відзначається особливістю і неповторністю. Колектив Маланки складається з 16 чоловік і має назву «Калуци». Керівником колективу є завідуючий клубом с. Тарашани Шодринга М.В.
Участь у маланці беруть участь тільки хлопці. До маланкування готуються заздалегідь. Кожний учасник Маланки сам готує свій сценічний костюм. Дійовими особами Маланки є калфа (циган), вісім «коней», два офіцери.
Дійство відбувається під супровід румунських національних мелодій кородяска, сирба, батута.
Маланка починає колядувати о шостій годині вечора 13 січня, на свято Преподобної Маланії, і колядує до ранку.
Після свята Василія Великого тарашанська Маланка бере участь у щорічному фестивалі Маланок, що проводиться у смт Глибока. В січні 2012 р. колектив с.Тарашани «Каруци» зайняв третє місце серед 25 колективів що взали участь у фестивалі.
Гарною традицією села є родинне свято. Відзначають його у травні і приурочують до Дня матері. Кожного року на родинному святі розказують про одну з родин села, переважно багатодітну. На святі розповідаються про традиції та звичаї сім’ї. На родинне свято сім’ї приходять у традиційних національних костюмах. Для своїх батьків діти готують святковий концерт.
Кожного року 28 серпня на свято Успіння Пресвятої Богородиці Тарашани відзначають День села – храмове свято. Воно розпочинається з урочистого богослужіння у церкві. Після обіду в центрі села проводяться спортивні ігри. Святкування продовжують учасники художньої самодіяльності села.

Керівник пошукової групи Тарашанської ЗОШ І-ІІІ ступенів
 Боднарук Богдан Іванович – вчитель історії.
Учасники пошукової групи Тарашанської ЗОШ І-ІІІ ступенів
 Бучковська Юлія Михайлівна
                                             Заокіпна Христина Анатоліївна

  Походження назви села Тарашани та назв вулиць

Село Тарашани як і кожний населений пункт, має свою історичну назву. Цікаво знати – звідки ж походить назва села?
За даними видання Корнелія Козака і Едуарда Фішера «Краєзнавство Буковини» село Терешени (нині Тарашани), розташоване на дорозі Франца у 12-13 столітті було татарською колонією. Дорога Франца, або Карпатська дорога походить із старої воєнної дороги і яка від свого входження в край під Снятином веде через Чернівці, Серет на Сучаву.
За іншими історичними джерелами перші документальні спогади про село Тарашани зафіксовані в період ХV – ХVІ ст. Згадка про село Тарашани є в документі 1588 р., в якому вказується про купівлю половини села пиркалабом (староста цинуту в часи молдавського панування) Савою Григорашем за 130 битих талярів. Тоді назва села дещо відрізнялася від сучасної і село називалось Татаршани. Походження цієї назви має кілька варіантів. За першим варіантом назва села походить від слова tatar – татарин. За іншою версією, яка не суперечить частково першій, є походження назви від прізвища Татарчук, яке збереглося в селі до сьогодні.
Цікавим є походження назв вулиць села Тарашани.
Першою, і найдавнішою вважається вулиця Поштова. Спочатку було декілька хат, які розташувалися на торговому шляху від Румунії у глибину України. Все почалося з постоялого двору, де подорожні міняли коней і їхали далі. Зупинялись також і поштові. Тому і виникла назва району при в’їзді у с. Тарашани – Поштова. «Раніше на цій вулиці в основному жили німці та євреї. Для євреїв це була ніби вулиця їх маєтків, бо взимку вони жили м. Чернівці, а на літо переїхали в село. Тут у них працювали наймити. Німці і євреї мали тут побудовані млин, церкву, корчму, парню (там де виготовляли дерев’яні колеса для підвозів – фір). Це були приємні, щирі люди. За період панування румунів на цій вулиці був пост, де чергували жандарми (як наша міліція). Перед початком війни в 1939-1940 рр. почали виїхати німці і залишалися їх будинки, які потім частину радянською владою розвалили. До наших днів залишився ще будинок німця Фердинанта. Було зруйнована церква, млин, корчма. Вулицю називали поштовою, бо вона була ніби головна в селі, і від слова «пост» і називають її Пошта.» – розповідає Волошенюк Олена Василівна.
Поштовий район пересікає вулиця Кічерська. Її назва походить від слова Кічер, тому що тягнулася ця вулиця від Поштової до с. Червона Діброва. Червона Діброва мала ще іншу назву – Кічери. На кічерській вулиці знаходиться 26 будинків. Вулиця доходить майже до лісу і знаходиться на відстані 4 км від центру села. Вулиці Поштова і Кічерська найдавніші вулиці.
Пізніше з’являються вулиці Березино і Садова. Дуже цікава історія цих вулиць.
Тарашанський ліс розтягнувся на 2450 га. І доходив майже до центральної дороги. На околиці ліса росли берези , які було видно із далека. Через деякий час з’явилась перша хата на околиці лісу і коли навкруги беріз побудували селяни ще декілька будинків, то цей район назвали- Березино. У наш час дуже проблематично називати район Березино своїм ім’ям, тому що ,як ви відвідаєте цей район села, то не побачите ні одної берези. Костюченко Катерина Василівна згадує, як тільки починалася весна жителі с. Тарашани ходили у Березино збирати березовий сік. Ще дуже любили ходити у березовий гай відпочивати, сідали під берези і співали пісень, розповідали різні історії, призначали один одному зустріч. Особливо любили ходити до Березино молоді дівчата, люди завжди дівчину порівнювали з березкою: «Така струнка, така гарна, як берізка задаровує». І хоч зараз у цьому районі не ростуть берези, це одна із найбільших вулиць села: вона нараховує 78 будинків. Згадує Костюченко Катерина Василівна: «Одного разу, а це було зимою, а той рік випало багато снігу, заблукала дівчина (пішла в ліс за дровами). Не повернулася вона вечером, не прийшла і ранком. І тоді зібралися люди села і пішли її шукати довго вони шукали дівчину, але так і не найшли. А на весні всі побачили дуже гарну, високу, струнку берізку. Біля берізки лежав хворост і її рукавички».
Район Садовий виник майже одночасно з Березино. Але спочатку з’явилися сади. «Які ж це були гарні сади. Яблуні, груші, сливи і гігантська айва. До приходу радянської влади кожний селянин мав свій невеликий садок біля хати. Хто – великий, а хто – маленький. З приходом нової влади стали створюватися колгоспи. І колгоспниками був закладений великий сад, який з роками розростався. Навкруг саду стали виростати будинки. Впродовж траси теж виростали, як гриби хати. Цей район став більш заселений і назвали його – Садова» – розповіла Бучковська Катерина Тодорівна.

Список літератури:
Козак К., Фішер Е. Краєзнавство Буковини. – Чернівці, Золоті литаври, 2006. – 208 с.

Список інформаторів:
Бучковська Катерина Тодорівна;
Волошенюк Олена Василівна;
Костюченко Катерина Василівна.