Традиції Сучевени

Виконавець: Борош Коріна Віталіївна
Керівник: Візітіу Віоріка Василівна

                                     Весільні  обряди

«Весілля є одним з найкрасивіших звичаїв в румун, маючи ряд захоплюючих кроків. З усіх традиційних звичаїв, весілля було і залишається в даний час у Сучевени, як правило, найкрасивішій і важливий звичай».
« Основні моменти весілля, « запрошення», «промова калача», «ставлення вуалі нареченій», «збір в стакан» зберігаються і застосовуються в даний часу Сучевени.
Для організування весілля завжди були присутні декілька чоловік. В минулому люди розуміли, більше, ніж сьогодні, що несуть відповідальність за дітей , що повинні забезпечити їм майбутнє, у той же час працювали і виховували їх в дусі здорового глузду, розуміння і віри в Бога. Батьки , в яких були дівчата чи хлопці, добивалися, щоб їхні дочки вийшли заміж в20 років, а хлопці щоб оженились до 25 років його одружать баби», а дівчата, які залишалися неодруженими, були. Хлопцям, яким вже сповнилося 30 років, говорили, «що ганьбою для батьків.
Для здійснення шлюбу, вони використовували  «старостів», цей звичай зберігається і сьогодні, тільки не так традиційно. Вибиралася розумна людина і добрий господар, і йшли  « у старости», до нареченої. Там, молодій парі було трохи важко «порозумітися». Вони йшли в окрему кімнату, а якщо сподобалася,  «могли порозумітися», тоді домовлялися про «угоду весілля».
Батьки жениха брали кількох родичів і 2-3 сусідів, там встановлювали, коли робити весілля, хто буде кумами, які музики будуть, і як буде «розгортатися шлюб»…
В четвер перед весіллям, наречений йшов за «приданим», поряд з деякими жінками більш пильними, декількома дружбами і найближчими родичами, з 2-3 возами. Коли вони наближалися до нареченої, співали так:
«Добрий вечір 3 рази
Чи раді ви нам?
Якщо підозріваєте нас,
Ми можемо повернутися,
Якщо ви скажете.

будь ласка, будь ласка ,
Нас ще тільки прийде,
Попереду ми тільки два,
А позаду армія».
Урочистий весільний парад був запрошений до столу де свекрусі співали так:
«Добрий вечір, вам свекрухо,
Знаю, що ви довго чекали,
Ми за це прийшли,
Щоб дала нам, що обіцяла,
Щоб дала квітку з вікна
Й нареченому дружину.
Працювала ти рік. І літо
І завантажила два вози,
Речі вовняні не маємо,
Бо наші вівці в кошарі,
Подушок у нас немає,
Гусей ми не тримаємо,
Тільки дятел у нас є
Завеликий що він є, ледве його ми несемо».
Потім процесія йде в дорогу з «приданим» до жениха, співаючи:
«Давайте. Давайте підемо,
Бо вже вечір й не дійдемо.
Бо дорога покручена,
І перевернутись боїмось!»
Коли доходять до дому жениха співають так:
«Виходь , свекрухо,
Тобі гребінь приносимо,
Де тебе почеше
Сім років не буде тебе кусати.
Чи задоволена ти, чи ні,
Все, з ним залишишся!
Виходь, аж до порогу,
І побачиш. що воли тягнуть,
Виходь, аж до горіха,
Щоб побачити, яку невістку ми приводимо».
В суботу, до весілля, дружба, запрошує на весілля, від нареченого і нареченої, зі словами:
«Наречений і наречена запрошують вас
І почесні куми
І батьки жениха
І я нас запрошую,
Від мене,
Завтра на весілля,
А завтра вечір, на «вечерю»
У неділю вранці, весілля починалось в домі жениха.
Одяг молодої пори, влітку, був простіший: Наречена носила сорочку, спідницю, кожушок, вуаль і чоботи, наречений носив сорочку, штани, пояс, нагрудник або кожушок з тхорами, чоботи. Взимку, наречений носив короткий кожух замість кептаря.
Молоді жінки разом «дружками» дбали «готувати» наречену. Одягнена для весілля вона сиділа на стільці перед дзеркалом. Молоді жінки розплітали Ії, причісували, крутили їй волосся кріпили його до лоба з водою і цукром, і на голову готували вінок. Хустки ставили на плечі, щоб висіли  на плечах, з розплетеним волоссям, наверху. Це називається « приготовлення нареченої».  Жінки співали їй жалібні пісні, а наречена гірко плакала.
Самим вражаючим був той, коли молода пора перед тим, як йти до церкви на вінчання, просила «прощання» від батьків. Після цього урочистого моменту перед своїх батьків, куми та дружби велі жениха до нареченої додому. Тут, наречена ставала на коліна перед батьками, цілувала їм руки, дякувала їм за все, що вони зробили для неї і просила їх, щоб вони простили їй провини, які вона робила їм, і щоб не забули її. Батьки давали благословення. Цей звичай досі зберігається у Сучевени.
Один  дружба робить промову. Я наведу одну строфу з «прощання»:
«Шановні гості весілля, постійте
І слово прощання послухайте!
Бо сини , прощення від вас очікують
І від Бога благословення,
Що вони ваші груди ссали
І велику радість вам зробили,
Із солодкого сну вас пробуджували,
А може ви нехотячи їх прокляли
А тепер все це забудьте,
І синам пробачте, благословіть їх
Із хлібом і сіллю,
С  даром  Його Святості!».
Після отримання «прощання», виводили і тепер «танець на дворі» і співається так:
«Три рази округ столу
Щоб зло виходило з дому,
Щоб залишилося  добро,
На  многая  літ молодим»
Після цього танцю вони направлялися до церкви співаючи так:
«Ходи мила до шлюбу,
Поки зелений лист винограду!
Бо як лист зів’яне,
Не буду хотіти я,
Бо як лист поморщиться,
Будеш ти, не буду я».

Вінчання молодих відбувалося, і в даний час ще відбувається, опівдні, після церковної служби.
Після вінчання, весільна процесія йде до жениха додому. Жінки співають так:

«Коли йдемо на гору,
Із злости вороги тікають,
Потріскають і розіб’ються
І нам нічого не станеться,
Хай тріскають в чотирьох боках,
Бо не зробиш всім на волю!
Жені, милий коней швидше,
Не дивись на мої очі
Щоб дійшлі в село ще дниною,
Нехай люди дивуються,
Чом ми коней трудили
За квітоньки із вікна,
За молоду дружину,
За квіточку з городу,
За молодої дівчини!
І ставав я з лея на лей
І зробив я, як хотів,
І ставав я з верби на вербу
І я зробив я на мою волю».
Цю пісню співали, і нині її співають, молоді й старі жінки.
Прибувши до хати нареченого, молода пара запалювала свічки і слухала «промову калача», яку співав дружба або якийсь старший розумний чоловік, вона звучала так:
Добрий вечір, великий тестю,
За знаком впізнати можно,
Що ти великий батько!
Якби ти не був,
Не був би гордий такий.
Тримай колбу розпухлу,
Здолу розчепірену,
І поклони її з свекрухою!…
Женихові батьки, послухайте,
Та до вух донесіть:
Коли сонце зійде,
Велике військо вас обведе,
Багато високих і красивих,
Раді бачити здоровими».
Перед тим, як сісти за стіл, дружба знайшовши кілька тарілок із холодцем говорив так:
«Шановні гості,
Прошу, куштуйте,
Бояри цього дому,
Довірили мені цей стіл
І я королівський посланець
Запрошую вас.
Щоб ви з хліба, солі посмакували,
Із столу Його Високо поважності!»
І після цього всі весільні гості сідали до столу, смакували всі види страв того часу: суп з локшиною, жарене м’ясо, холодець, голубці з кукурудзяною кашею і пиріг з маком (останні дві справи рутенської кухні – Ред..)Пиріг, порізаний шматками, ставили зверху на голубців.
Спиртові напої весь час стояли на столі. Були пляшки по 1 кг Монополю, повні з горілкою і напитками з сушених фруктів. Після цього оголошувалася «солодка чашка».
Куми брали чашки, поклоняли  з молодою парою, бажали їй щастя, а потім пилі з чашок , так щоб не залишилося ні краплі, і в тій тиші оголошували подарунок, будь-то в грошовій або натуральній формі. Дружба також оголошував, щоб почули всі гості , який подарунок отримали.
Після кумів слідували батьки, родина та інші гості весілля.
Слідувала потім «прив’язка». Це робилося молодими жінками з красивими рушниками, поставлені впоперек грудей, зачеплені під рукою у кумів, старостів, кухарок та інших господарів, які дали велику допомогу на весіллі.

Ось куплет з «пісні прив’язки:
«Зелений лист акації
Добрий вечір кумам,
Не пов’язуємо, що ти злодій
А в’яжемо бо ти нині кум.
Зелене листя тупіту,
Є у нас ще й своячка,
Зелене листя салати,
Є ще в нас одна своячка
Бідна кухарка,
Багато було спечена і попалена».
Існував ще такий звичай як «розподіл курки». До опівночі, дружба приносив на тарілці жарену курку, яку показував молодій парі, і говорив їй так:
«візьміть і посмакуйте, щоб жили щасливо, в розкошах, вільні і без турбот! Наречений і наречена. після дегустації курки, ділилися з кумами, з родичами, а що зіставалось давали покуштувати всім гостям весілля.
Після «Прив’язки» слідувало «одягнення свекрухи». З великою радістю її приносили поверху молоді жінки і всередині кімнати дружки одягали її, поверх одягу, який вона носила, із сорочкою, спідницею та хусткою, які отримала в подарунок від невістки. Молоді жінки приспівували їй різні пісні.
Після одягнення свекрухи , наречена сиділа на стільці посередині кімнати, оточена жінками, які співали їй жалібні пісні, а вона так сильно плакала, що аж «сорочка з неї вискакувала». Знімали їй вуаль, заплітали їй волосся у дві коси, які в’язалися позаду голови, після чого прикрашали їх. В цей час дружки танцювали з вінцем над головою нареченої. Після того, як зняли вуаль, залишивши тільки трохи з нього , названий від тепер «тканина», знак заміжньої жінки, кума завивала хусткою наречену, а жінки співали їй так:
«Підніми ти свій вуал,
Щоб тебе увидів свекор!
Підніми ти свою хустку,
Щоб свекруха увиділа!».
При «знімання вуалі», співали так:
«Бери собі ти прощання
Від батька й матері,
Від братів, від сестер,
Від городу з квітами, Від шару васильку,
Від хлопців з танцю!
Відходить місяць з щоків
Іленуца з-поміж молоді
Відходить місяць за ялинки
А Йоніки з-поміж хлопців»
Другої ночі відбувався «ункроп», де гостей угощали гарячими напоями і подавали страви, які залишилися від пропою (третя ніч після весілля). Сюди запрошували тільки найближчих родичів та сусідів, кумів та молодих заміжніх жінок. У неділю вранці починалася велика радість, коли всі потрапляли у вир танцю. Дружби співали:
«Зелене листя заперечення,
Давайте почнемо танець на дворі
Бо вже час було давно,
Лише не знали ми його,
Був час із-за вечора,
Але ми не звернули уваги».
Шлюб був і залишається одним з основних моментів у житті кожної людини. Щоб було добре організоване весілля завжди потрібні спритні чоловіки й жінки.
На весіллях, як і на горах або розвагах, репертуар пісень і танців був приблизно однаковий. «Окрім «Великої гори» або «Гора в двох частинах», з якою, в Сучевени, будь-яка розвага починалась, з музико-хореографічним репертуаром села були (деякі є і нині!» хореографічні п’єси під назвою «Алунелул», «Арделеняска», «Арканауа», «Аркан», «Битриняска», « Коса», «Козак», «Полька», «Раца», «Роминкуца», «Русяска», «Сирба», «Тропоціка» . Сьогодні, в рідкісних випадках, крім хор і сирб, старші люди виконують і «Русяску», чіпляються «Корогеаска», танцюють «Коса» або «Раца». Значіть, музично-хореографічний репертуар села, настільки багатий і різноманітний в минулому, стає все біднішим, традиційні хореографічні п’єси виконуються в основному самодіяльними артистами на національних святах і торжествах або в культурному домі.
Після вінчання, на толоці, біля церкви, танцювали «велику гору». Складені всі в танці, кожен зі своєю парою, ватажок – той , який дає команду: – гора направо, раз в коло, гора наліво – раз в коло, гора в гору ( один, два, три. три, три –т в три рази). Робили потім дві кола, дівчата всередині, а хлопци знадвору – хлопці танцюють направо, а дівчата танцюють наліво, поки кожен з них дійде до своєї пари. Гора в’язалась руками хлопців, через голову дівчат утворюючи коло – роблять коло; танець на місці, б’ють вгору, виходять з кола і кожна пара танцює 2-3  обертанки  і вигукують: «Жінка вперед!» і так далі, поки кожен хлопець танцює зі «всіма дамами» (незалежно від віку), поки дійде до своєї пари і закінчується гора. У цьому танці, танцюють всі , молоді і старі. Цей танець зник після 1926 року, тому що молоді танцюристи не відповідали командам ватажка, кажучи: не будемо грати всі старі жінки!».

Виконавець: Борош Коріна Віталіївна, учениця 9-Б класу

                                       Легенда села Сучевени

 
Село Сучевени – перлина румунського фольклору Буковини. Село, що носить ім’я старовинної фортеці Сучава, таке ж ім’я брата Богдани з містечка Васлуй,  мальовничого села Сучевиця на півдні Сучавського повіту та багаточисельних  хуторів в румунських селах по обидва боки кордону. Назва села походить від його засновника, який прийшов сюди з Сучави.
Так само пояснюється й те,  що більшість мешканців села мають прізвище Сучеван.
Легенда оповідає,  що після кровопролиття  битв у  Кузьмінських  дрімучих  лісах,  Штефан Великий повертаючись зі своїм військом додому, зупинився перепочити в місці, де Сірецел вливається у Сірет. Йому сподобався цей край. Тоді воєвода звернувся до своїх воїнів та запропонував бажаючим    залишатись жити тут. З тих пір зародилось наше село.