Історія Стерче

Керівник: вчитель історії – Зарубайко М. А.
Учасники: Данилюк В. І. – 10кл.
Будей Х. І. – 10кл.
Данилюк Т. В. – 10кл.
Лазурко В. І. – 8кл.
Лукаш Н. І. – 10кл.

                             Історія села Стерче
                                                                                                

                                                                                                 Зове у мандри далечінь
                                                                                                  І манить ліс грибами,
                                                                                                 Як не любить цю широчінь —
                                                                                                 Село, що славиться хлібами…
                                                                                                 Рідна моя земле!

Мудра Берегиня, мій барвінковий краю! Велика земля українська… Небо єдиної в світі Батьківщини. У кожного вони свої, неповторні, але однаково дорогі.
Для когось це вулиця, де промайнуло дитинство; для когось – великий двір, де вечорами бриніла гітара і мелодійний голос співав про перше кохання; для когось – це звичайна сільська хата з кущем калини під вікном, з чорнобривцями, що посіяла матуся.
Рідна земля – це наша маленька Батьківщина, де ми вперше почули мамину колискову, пізнали перші радощі і сльози, перші перемоги і поразки, перше кохання і перше розчарування.
Рідною є для нас та земля, де ми народилися. Цю землю не вибирають, як не вибирають своїх батьків. Це скарби , даровані Богом.
Рідна земля дорога для нас і тим, що тут жили наші предки – горді і вільнолюбиві, які не віддали свій свій край чужеземним загарбникам. Кров’ю своєю, своїм життя захистили його, передали нам у спадок, як дорогоцінний скарб, зберегли для нас рідну мову – співучу, неповторно чарівну.
Наша земля – Україна. Любити її – це значить кожним своїм вчинком, кожним помислом служити їй.
Одного разу народиться в людині святе почуття до рідного краю, і керуватиме воно її вчинками, відвертатиме від негараздів, спрямовуючи життя гідним шляхом.
Кожна людина з великою любов’ю згадує те місце, де вона народилась. Це маленька батьківщина кожного із нас. Коли їх скласти разом, вийде велика держава – Україна. Це наша земля з її славною історією, дійсну чи легендарну, історію виникнення, заснування, нерозгадану таємницю минулого. Неодноразово ми задаємось питанням: “Звідки ця назва, звідки беруться наші корені”. А перед ними постає безліч нерозгаданих питань великої таємниці…

Село Стерче знаходиться недалеко від державного кордону України з Ромунією. Засноване воно у 40-х роках XIX ст. із більш давнього слов’янського поселення Берлінці, що з’явилося в XIII – XIV ст. на лівому березі річки Сірет. Населяли його переселенці із Галичини. Північна Буковина в той час входила до складу Галицько-Волинського князівства. Багато із ознак цього прасела залишилось і до нашого часу. Старожили села пам’ятають де була церква, місце кладовища с. Берлінці. Про його існування свідчать і документи, зокрема свідоцтва про народження одного із жителів нашого села.

Річка Сірет часто розливалась і люди посилилися далі від неї на 3-4 км, на те  місце, де тепер знаходиться наше мальовниче село. Володарем цих земель був пан Стерчук, звідси і походить назва села Стерче.

Малоземелля або безземелля виганяли із рідних домівок на пошуки кращої долі десятки тисяч селян. Ситуацію ускладнив демографічний бум, що охопив у другій половині  XIX ст. всю Україну. З 1857 р.до кінця XIX ст. західноукраїнських земель збільшилося з 3,9 млн. до 6,4 млн. осіб. Українці з них становили відповідно 2,6 млн. і 4,6 млн, решту – поляки,євреї, німці, угорці. Квола місцева промисловість не могла поглинути надлишок сільського населення. Аграрне перенаселення досягло великих масштабів і надзвичайно здешевіли робочі руки. Тяжкі економічні умови примушували селян кидати Батьківщину й шукати кращої долі в чужих краях.
Пам’яткою архітектурою нашого села є Михайлівська церква, яка була перенесена до нас в 1886 році із села Порубне . Церква побудована в стилі українського бароко,ця дерев’яна споруда нагадує Миколаївську церкву в м.Чернівці, яка побудована в XVII ст. Засновником церкви і першим священником у селі був Віктор Володимирович Пашкан (Пашканюк). Церква носить назву Святого Михайла, так як у цей день відбулося відкриття і освячення  церкви. У цей день жителі села Стерче святкують храмове свято. З часів заснування в церкві  змінилося багато священиків. За словами сучасників, священниками були: Бєльца (1934-1935 р.р.); Мітрік; Остріловський; П.Козачук(50-ті роки XX); Амарій.
На території нашого села знаходиться ще один осередок релігійної культури – Українська Автовтокефальна Православна Церква (УАПЦ). Оглядаючись на історичний шлях Української Церкви, треба сказати наступне УПЦ Київського Патріархату – спражня Помісна Православна Церква українського народу, яка зберігає і проповідує православне віровчення та дотримується у своєму житті кононів і звичаїв Вселенського Православ’я. Вона зберігає спадкоємництво від Київської Метрополії та УАПЦ в діаспорі. Підставами для дій законного Предстоятеля УПЦ Метрополита Київського і всієї України Філарета були рішення Архієрейського Собору УПЦ. Памятками архітектури 40-х років – дзоти, їх на території є два. Побудовані на території села в тих місцях де до 1940 року не було будівництва і заселення. Споруджені з метою оборони прикордонних територій, проходила так звана лінія оборони Сталіна. Дзоти мають такі розміри 20м 15м, мають підвали, вікна для вогню. Вся наземна частина це все залізобетон. Із таких дзотів можна вести вогонь із автоматів кулеметів. Він міг витримати танкову артилерійську атаки навіть з повітря. Охорони тепер вони не потребують. В цих місцях люди мають городи, ділянки під забудову, тільки вони нагадують про ті страшні воєнні роки.

ЛІТЕРАТУРА
1.    Архівні документи – свідоцтво про народження одного з жителів поселення Берлінці.
2.    Архівні дані УПКП.
3.    Свідчення та спогади жителя села Стерче Анжієвського Івана Тодоровича.