Традиції Коровія

                        ”ВІДРОДЖЕННЯ ТРАДИЦІЙ ВІВЧАРСТВА В СЕЛІ КОРОВІЯ”
(пошуково-дослідницька робота)

Виконавець: Мацебурко Ольгаучениця, учениця 7 класу Коровійської ЗОШ, член гуртка ”Історики-краєзнавці ”

Керівник: Щериля Людмила Олександрівна, керівник гуртка ”Історики-краєзнавці” Глибоцького ЦТКСЕУМ

У селі Коровія здавна утримували овець, правда поголів’я їх було не чисельним. На сьогодні розведенням овець в селі займається троє людей, але двоє з них займаються цим лише для власних потреб. У господарстві Петра Констянтиновича Киріяка нараховується біля 300 овець. Років 15 тому він вирішив продовжити справу свого дідуся і з того часу не полишає це заняття.
Спочатку овець утримував у власній садибі, потім почав використовувати сільську закинуту стину, яка розміщувалась біля церкви. Потім, коли поголів’я овець збільшилось, щоб не завдавати незручностей односельчанам та їхнім городам, сільська рада виділила в оренду землю на окраїні села, де і з’явилась сучасна ”стина”.
Доглядати за вівцями допомагають помічники, оскільки це справа нелегка, то займаються нею переважно чоловіки. Робочий день розпочинається о 6 годині ранку доїнням овець, на це двоє людей витрачають біля годину часу, надоюючи 40-50 літрів молока. Потім овець женуть пастись, приганяючи в обід на доїння, після чого знову випасають. Третій раз їх доять о 9 вечора. Охороняти овець, а інколи і випасати їх, допомагають собаки.
Взимку вівці утримуються на стині, а барани окремо. Вівцям облаштовується спеціальна годівниця, де їм кладуть сіно, а також великі куски солі. Сіно переважно приходиться закуповувати, оскільки часу на його заготівлю літом нема. Воду вівці п’ють із спеціального облаштованого штучного озерця. Якщо ж зима не сніжна, то овець випускають пастись.
Зимою вівці дають приплід і багато уваги доводиться приділяти ягнятам, їх разом з вівцями відселяють в окремі загорожі. Інколи вівці при окоті гинуть і тоді доводиться новонароджене ягня підкидати іншій вівці або ж його вигодовують молоком з пляшечки.
Ця зима видалась особливо суворою для овець.
Весною овець стрижуть, для цього використовують спеціальну машинку. Зістрижену вовну миють у воді та сушать на сонці.
Деякі дотації на підтримку вівчарства виділяє держава.

                                                                  Продукти вівчарства

Здавна в Україні побутувало прислів’я: ”Вівця, як бджола, дає лише прибуток”. Хоча праця біля овець нелегка, виснажлива, але вона дає свої результати – селянин отримував вовну овчину, м’ясо та жир. Слід зазначити, що доїли овець (а, відповідно, і виготовляли бринзу) не на всій території України, найпоширенішим це явище було в Карпатах. Кожний більш-менш спроможний селянський двір в Україні прагнув мати власних овець.
Як розповів Петро Киріяк, раніше овечу вовну закуповували централізовано, зараз же приходиться самому відвозити її на реалізацію у Чернігівську область. Нитки, зсучені з овечої шерсті, використовують як знеболюючий засіб, прикладаючи до хворого місця.
Із вичиненої шкури овець виготовляють коврики, її також використовують як знеболюючий засіб при болях в спині, прив’язуючи до поясниці.
Для приготування різноманітних страв використовується м’ясо овець. Цінується також і овечий жир.
Та найбільший попит в даний час мають продукти, виготовлені з овечого молока, найпоширенішим серед яких є бринза. Слово бринза запозичене з румунської, де воно однак означає сир взагалі.
Ось як виглядає процес виготовлення бринзи. Після цього беруть по одному відру молока і проціджують через «цідило» – шматок марлі; додатково під цідило ставиться дерев’яне кільце-підситник, виготовлений з конопляних мотузок у вигляді сітки.  Раніше молоко доїли у дерев’яні відра і проціджували також у дерев’яну бочівку, зараз, на жаль, через занепад бондарства, відсутність майстрів, приходиться використовувати металеві та пластмасові вироби.
Закінчивши проціджування, набирають дерев’яним черпаком сироватну закваску (у залежності від кількості молока), льє її у казан з молоком (2-3) черпаки закваски. Потім тим же черпаком сироватна закваска розмішується з молоком і казан прикривається кришкою. Молоко трошки підігрівають.
Сироватну закваску готують таким чином: новонароджене ягня зразу ж після окоту вівці закривають у приміщенні з дерев’яною підлогою. Звідси виводять його тільки для ссання молока вівці, а іншу їжу не дають. Через два тижні ягня ріжуть і відділять від нього шлуночок з залишками прокислого молока – «ґляґом». У румуномовного населення його називають «ринза». Цей фляг у шлуночку солять, підвішують біля виходу диму з димаря печі і тримають там 3-4 тижні. Для приготування сироватної закваски достатньо декілька грамів ґляґу в розрахунку на заквашування молока від отари у 500 овець. Ґляг розбавляють з молочною сироваткою і отримують закваску.
Через годину після розмішування з закваскою молоко «звертається». Після цього великою дерев’яною палицею розмішують молоко. Але перед цим потрібно зібрати 2-3 черпаки сироватки і влити її в сироватну закваску, доповнюючи її таким чином свіжою сироваткою.
Після цього чабан закочує рукави сорочки, знову миє руки, засовує одну руку у бочівку і обходить молоко з усіх боків до тих пір, поки воно не загусне і не перетвориться на сир. Цей сир він виймає, кладе у цідило над бочівкою і відціджує з нього сироватку. Потім сир підвішують на спеціальний гачок у стаї, і там він ще доціджується й трохи підсихає декілька днів. Після цього сир знімають, розрізають на ”грінки”, шириною 8-15 см, обсипають сіллю та залишають на день –два, після цього бринзу реалізовують або складають, заливаючи дзером (сироваткою), у спеціальну бочівку для зберігання. Із 10 літрів овечого молока виходить біля 4 кілограм бринзи.
Підігріваючи «дзер» на вогнищі, отримують урду – сир, який уже не солять. Сироватку, що залишається після цього, використовують для пиття, годують нею домашню худобу чи свійських тварин.
Слід відмітити, що процес виготовлення бринзи у селі Коровія схожий з аналогічним у населення гірської зони Буковини. От як описав приготування бринзи гуцулами Р. Кайндль: “…свіжовидоєне овече молоко наливають у велику дерев’яну посудину (путину) і ставлять бродити за допомогою шматка ґлеґу або бринзи, себто молока зі шлунка ягнят або телят, які живилися тільки материнським молоком; сир, що відкладається тепер у посудині, згортається у велику грудку і кладеться у великий шматок тканини, щоб він «стікав». Після цього буханці сиру викладаються переважно високо на дошках у пастуших колибах для бродіння. Перероджений сир називається будз. Його згодом кришать, солять і утрамбовують у високих вузьких бочках – бербиницях. Це і є бринза.
Сироватка, яка залишається від виготовлення бринзи, потім вариться і з того знову одержують менш жирний сир. Це є урда або вурда.
Жентиця – це сироватка, що залишається після одержання урди…
Нарешті гусьлєнка – це коров’яче або овече молоко, спершу заварене, а потім шляхом додавання невеликої кількості квасного молока або квасних вершків, доведене до бродіння, її готують у великій кількості також про запас на зиму, бо вона є одним з головних харчових продуктів гуцулів.”
Бринза, важливий компонент української, молдавської, румунської та балканської кухонь. Вживається як складник в овочеві страви, для начинки пирогів та вареників, до м’ясних страв та супів. Використовується бринза і як закуска. Найбільш характерний гарнір до страв, що включають бринзу, – смажена цибуля, часник, баклажани пшеничний хліб, картопля. Найпопулярніша страва— мамалига, заправлена смаженою цибулею зі шкварками та тертою бринзою.
Бринзу, виготовлену в селі Коровія, брали на конкурс, що проходив у Путилі, де вона отримала перше місце.
Також з овечого молока виготовляють масло, яке має лікувальні властивості.
Таким чином, бачимо, що завдяки вівцям, люди забезпечували і забезпечують себе сировиною для виготовлення одягу, предметів інтер’єру, їжею, лікувальними засобами.
Висновки
Дуже відрадно, що мешканці села Коровія дбають про відродження народних традицій. На початку ХХ ст. в Коровія значна частина населення займалась вівчарством. З часом цей вид діяльності занепав, але на початку 90-х років стараннями ентузіастів, як то Петро Киріяк, вівчарство як вид традиційного господарства починає відроджуватися. Відомо, що розведенням овець в Коровія займається ще декілька сімей, але вони утримують невелике поголів’я. Займаючись вівчарством, Петро Киріяк відроджує традиції своїх предків, у цьому йому допомагає родина, зокрема, до цієї справи долучаються і діти. Є надія, що вони в майбутньому продовжать цю справу.

Список використаних джерел та літератури

1. Польові етнографічні матеріали, записані членами гуртка ”Історики-краєзнавці” у січні 2010р. у мешканця с. Коровія Киріяка Петра Констянтиновича.
2. Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології. – К.: Мистецтво, 1995. – 336с.
3. Кайндль Р. Ф. Гуцули. – Чернівці: Молодий буковинець, 2003. – 200с.
4. Кожолянко Г.К. Етнографія Буковини. – Чернівці: Золоті литаври, 1999. – 384с.
5. Культура та побут населення України. – К.: Либідь, 1993. – 288с.
6. Скуратівський В. Русалії. – К.: Довіра, 1996. – 734с.
7. Українська минувшина. – К.: Либідь, 1994. – 256с.
8. Українці: народні вірування, повір’я, демонологія. – К.: Либідь, 1991. – 640с.