Виконавці: учня Йорданештської ЗОШ І-ІІІ ст.

Керівник:

          Традиції села Йорданешти

Із приходом пори Різдвяних свят ми поринаємо на три тижні у чарівний світ, створений уявою й фантазіями багатьох поколінь наших предків. Це світ, наповнений народними повір’ями, билицями та легендами про неймовірні чудеса та надприродних істот.

Святий вечір. Головним ритуалом Різдвяних свят  вважалася колективна родинна вечеря на різдвяний Святвечір.
Різдвяне меню в Йорданештах зазвичай складалося з 12 страв. Обов’язково варили кутю, яку тут називали пшеничкою; її підсолоджували медом і додавали горіхи та перетертий мак.
Це символічне жертвоприношення закріпилося в різдвяній обрядовості у вигляді ряду характерних звичаїв, як-от: тримати порожнім одне місце за святковим столом, накривати на стіл на одну особу більше, ніж є присутніх тощо. Поширеним є звичай зоставляти після різдвяної вечері весь посуд із залишками страв на столі на всю ніч – із вірою, що вночі прийдуть на трапезу душі померлих предків.
Окрім дорослих, до різдвяної магії трішки долучалися і дітлахи. На Різдво прийнято було колядувати – обходити оселі, виконуючи величально-вітальні пісні (колядки) і речитативні формули (віншівки). Група чоловіків, неодруженої молоді, дітей заходила на подвір’я кожної хати, славила господарів, бажала їм здоров’я, щастя, щедрого врожаю, достатку, за що отримувала певну винагороду. В основі цих обходів – магічна ідея «першого дня», згідно з якою побажання, висловлені на новорічні святки, мали здійснитися.

Колядування. Колядування звичай, що дійшов до нас ще з язичницьких часів, однак з часом він частково християнізувався. Тому колядки мають не лише релігійні, а й світські мотиви – мирної хліборобської праці, громадського і сімейного побуту та ін.
У різних місцевостях України обряд колядування мав свої відмінності. На східній Україні переважали обходи з різдвяною зіркою, на західній – з ляльковим або живим вертепом. Крім релігійної народної драми, розігрували театралізовані сценки з масками. Одна з таких сценок називається «Коза» – театралізований обряд-гра з масками, що мав свій усталений сценарій, пісенний і музичний репертуар. Парубок перевдягався в козу (вивернутий кожух і дерев’яний макет голови тварини). Центральним моментом ритуального дійства був танець Кози, її «вмирання» і «воскресіння», що символізували циклічний колообіг часу, прихід нового року.

Водохреща – Маланка. Третім великим празником різдвяного циклу, чи Коляд, є Водохреща, чи Йордана (Богоявлення. Хрещення Ісуса Христа). Одним із найголовніших засобів народної магії, що готувалися на це свято, була йорданська помічна вода.
Приготування води з магічними властивостями приурочувалося і до деяких попередніх свят осінньо-зимового періоду, як-от Введення, Андрія тощо. Чільне місце у приготуванні такої води посідало її освячення.
Перебрані на чолі з Маланкою заходять на середину плеса, де, власне, й відбувається основне дійство: вони обливають одне одного водою, тягнуть у воду тих, хто ще вагається, і бризкають на глядачів, які численним натовпом збираються на березі.

Великдень в селі Йорданешти. Серед Йорданештських народних свят одним із найбільших і найурочистіших є Великдень — Світлий Празник Христового Воскресіння. Це свято багате на церковно-обрядові й народні звичаї.
З ним пов’язано чимало традицій, ритуалів і символів.
Основні символи Великодня — паска й писанка. Жінки й дівчата розмальовували до свята писанки, в яких уславляли животворящу силу сонця та безконечність життя. Крашанки й галунки фарбували переважно в червоний — це колір вогню і життя: саме в яйці воно зароджується. Писанками та крашанками люди обмінювалися всі три дні, дарували їх рідним і близьким, примовляючи: “Христос Воскрес”, а у відповідь: “Воістину Воскрес”.
Найважливішим атрибутом Великодніх свят у буковинців усіх без винятку конфесій були обрядові страви, а серед них головне місце посідав хліб у вигляді випічки. В українців ще однією важливою ритуальною стравою вважалося великоднє яйце – здебільшого розписане, розмальоване чи просто забарвлене в один колір – відповідно, звалося писанкою, крашанкою чи галункою..
Паску, великодні яйця та інші основні обрядові страви обов’язково освячували у храмі, і для цього прилагоджували святковий кошик. Господині складали його зазвичай у суботу, щоби в неділю вдосвіта, а то й ще раніше встигнути на службу до церкви. Газдини села понад сто літ тому випікали по дві великі паски-дори та багато перепічок. Щоправда, страви вкладали тоді не до кошика, а до дерев’яної дійниці: поряд із шматками розрізаної паски клали яйця, хрін, часник, полин, солонину, будз, сир, сіль тощо.
Приблизно таким же залишився набір страв в Йорданешти і в наші дні.

Традиції – Технологія домашнього ткацтва

Виконавцї: учні Йорданешстської ЗОШ І-ІІ ст.

Бостан А.І,9 кл.
Кирчу Марінела І.,9 кл
Ніколайчук Юлія Г., 9 кл.
Опаець Інна М.,9кл.
Якуб Доріна В.,8 кл.
Опаець Адріана Г.,8 кл
Керивник:  Шородок М.Г.,вчитель історії

Ткацтво було відоме на нашій землі за багато століть до нашого часу. Виробляли тканини з вовни, а також  льону та конопель. Тканини виготовляли для власного вжитку. Технологія домашнього ткацтва трудомістка – це прядіння ниток, фарбування їх у різні кольори, ткання на різних ткацьких верстатах. Обробка волокон і прядіння ниток з метою подальшого виготовлення тканин були одним з найважливіших занять кожної селянської родини. Пряли нитки вручну за допомогою веретена. Важливе значення у процес ткацтва відігравав горизонтальний ткацький верстат.
У ньому є пристрій для розподілу ниток . У селі ткацтвом займалися жінки і дівчата. Вважалося, що жінка зобов’язана вміти виконувати ткацькі роботи, інакше вона не вважалася повноцінним членом громади. Ткали полотно для натільного вбрання – сорочок, для верхнього чоловічого та жіночого одягу, для інтер’єру –  для застелення столів, прикрашання стін – килими, для застелення підлоги – килимові доріжки.
Найбільш поширеним і важливим у селі було килимарство. Килими служили для утеплення і  прикрашання житла. Їх прикріплювали на стіни, накривали скрині, столи, ліжка, підлогу.
Сировиною для виготовлення килимів здавна була вовна, льон та коноплі. Для основи застосували однотонну міцно скручену лляну чи конопляну пряжу. Фарбували пряжу натуральними барвниками.  Тепер пряжу фарбують хімічними барвниками і закріплюють кислотою,отримуючи яскраві кольори, які, на жаль, дуже швидко линяють.
На даний час у селі зменшується кількість ткачих, зайнятих ткацтвом килимів. Сучасні хати не прикрашаються ткацькими килимами, тому знижується число охочих зайнятися цим ремеслом. Однак не зважаючи на прогрес в суспільстві, бабусі намагаються зберегти та навчати своїх онуків        народного ремесла – ткацтво.

Інформанти: Божеску Марія Флорівна.

Легенда Села Йорданешти

Легенда села каже , що була тепла зима. Архангели Михайло та Гавриїл, спустившись на землю йшли через країну де розмовляли дивною мовою .Дійшовши до маленької річки , Гавриїл каже :
-Михайлє , добре  що ця річка невеличка ,бо як що вона була б ширшою ,було б важче пройти.
-Якщо ми зустрінемо більшу воду то ми спочинемо – каже Михайло. Йшли вони ще кілька часів, поки не дійшли до іншої річки ,більшої за попередньої.
-Спочинемо , Гавриле , каже , дивлячись як вода тече тихенько. Цікаво , що це за село?
-Дивись , яка гарна річка !Чуєш , ангели співають : сі – ре , сі – ре !
-А давай  називати цю річку Cерет ! Вона наче Йордань, в якому хрестили Ісуса Христа .Серце наповнюється щастям , дивлячись на цю воду !  Ніби має чудодійну силу !
– Давай попросимо Господа , щоб з цього дня , це село назвали Йорданешти . Це ми будемо казати і людям , які приймуть нас в цей переддень Водохреща (Йордань). В знак подяки , люди пізніше збудували в село храм ,  який носить ім я Святих Михайла та Гаврила .

Список літератури:
1. Йорданешти : «Оповіді і долі» .Микола  Шапка .Глибока 1997.