Історико-краєзнавчий портрет Чернівецької області історія краєзнавство традиції освіта культура Чернівецької області
ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ЦЕРКОВ НА ТЕРИТОРІЇ СМТ. ГЛИБОКА.
ЦЕРКВА УГКЦ ПОКРОВА ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ МАРІЇ
XX століття було апогеєм у хресній ході Української Греко-католицької церкви, яка пережила дві Світові війни та більшовицьке переслідування. Не є винятком і церква, що знаходиться в Глибоці.
Церква була заснована в 1813році, а побудована в 1817році ще за часів Австро-Угорщини, і була досить чисельною та фінансове незалежною. У власності церкви перебував не тільки дерев’яний храм, але і проборство, землі, сіножаті та інша нерухомість. Ситуація докорінно змінилася після приходу радянської влади. У 1946 році храм було закрито, церковну утвар описано і передано Православній церкві Московського патріархату, конфісковано все майно церкви, священика депортовано (його доля та місце перебування і досі невідомо). Але, незважаючи на це, парафіяни греко-католицької церкви потайки уночі сходилися на молитву біля храму. Влада зреагувала на це таким чином – храм було перетворено на склад, пізніше – на столярну майстерню. У 1980 році біля церкви завершилося будівництво лікувального комплексу і можновладцями було вирішено знести споруду храму, яка, на їх думку, псувала архітектуру міста. Тільки в умовах демократичних перетворень став можливим вихід церкви з підпілля і заново почало відроджуватися духовне і парафіяльне життя.
Зібрав парафію і зареєстрував Статут Української греко-католицької церкви Покрови Пресвятої Богородиці смт.Глибока Всечесніший отець декан Чернівецький Михаїл Косило, згідно рішення облвиконко¬му №36
Свідоцтво про реєстрацію Статуту релігійної організації за № 450 від 22 лютого 1992р. До грудня 1997 р. греко-католицька громада була без пароха, без приміщення Богослужіння відправляв отець декан Чернівецький М.Косило під відкритим небом біля хреста при в’їзді в смт.Глибока, а згодом в приміщеннях Будинку Культури, музичної школи, юридичної консультації. Рішенням № 5/28 від 25.05.1994 року виконкомом Глибоцької селищної ради виділено громаді 0,2 га землі по вул.Комінтерна № 1-а смт.Глибока під будівництво церкви. Справами громади, будівництва церкви займалися Олександр Солоненко з донькою Марією та сім’я Германів Андрія і Романна, церков¬ний комітет. Рішенням виконкому Глибоцької селищної ради від 05.04.1995 року за №3/16 греко-католицькій громаді під будівництво церкви виділено 0,10 га по вул. Червоноармійській №8-а, відмінено рішення №5/28 від 25.05.1994 року. А 29.08.1997 року виданий Державний Акт на право постійного користування землею. Грамотою Ординарія Владики Кир-Павла Василика парохом церкви призначеним отець Іван Тарапацький, в грудні місяці 1997 р. По заяві громади в 1999 р. березень місяць в користування громади переданий будинок №109 по вулиці Центральній смт.Глибока який силами громади був пере обладнаний в капличку, а пізніше в церкву. Отець Дмитро Зав’ялець православної церкви Московського патріархату передав майно, яке зберігалося церквою, а саме: Іконостас, образи, хрест, дві коругви, підсвічник, ліхтарі, дзвін, за що греко-католицька громада була дуже вдячна православній церкві. Сім’я Батовских передала греко-католицькій церкві святе Євангеліє, Чашу, образ Ісуса Христа, які вони переховували зачас підпілля. В червні 1999 року розпочалося будівництво церкви. Церква має хрестоподібний вигляд, п’ятикупольна, розміром 21,28*14,00м, висота 21,40 м. згідно проекту. Зведений фундамент.
Слово про молитву
(твори отців про розсіяння на молитві) Молитва – це паросток з дерева лагідності та незлобності.
Молитва – це плід радості і благодарення. Молитва – це захист від печалі та унинія.*
Хтось запитав отця Антонія: «Що маю робити, щоб угодити Богу?». Старець сказав у відповідь: «Куди б ти не ходив, завжди май Бога перед своїми очима…». Святий Василій Великий навчає: «Усе життя нехай буде часом молитви…». А святий Йоан Золотоустий усе наше моральне життя узалежнює від молитви: «Ми грішимо тоді, коли перестаємо молитися. Якби ми вміли не переставати молитись, ми б не впадали у гріх».
Коли ми стаємо перед Богом у молитві, то починаємо відчувати ласкаве запрошення взяти участь у сердечній розмові з Ним. Молитва відбувається там, де серце говорить до серця, тобто там, де серце Бога єднається з серцем того, хто молиться. Молитва – це заглиблення умом у серце і перебування там у присутності Бога.
«Для того, щоб молитва могла бути вознесеною із потрібною гарячністю та чистотою, слід зберігати ось що: “всіляка турбота про речі плотські звичайно повинна бути відкинута; а потім не лише клопотання про якусь справу чи випадок, але навіть і пам ‘ять про це зовсім не повинна бути допущена; “рівно ж і розваги, пустословіе чи многословіє і жарти повинні бути припинені;* а понад усе збентеження від гніву або скорботи повинні бути зовсім вгамовані; “згубне збудження тілесноїпохоті і потяг сребролюбія повинно бути з коренем вирвані.
Після такого попереднього очищення, яке завершується чистотою і непорочністю, слід покласти за основу глибоке смирення, і на цій основі слід споруджувати будову духовних чеснот, стримуючи дух від будь-якого ширяння і мінливого блукання, щоб таким чином духовний зір поволі почав підніматися до споглядання Бога.
Споглядаючи красу Господа, ми вчимося бачити нашим внутрішнім зором, що все у цьому світі може бути плідним лише у відношенні до Бога.
Одначе наш ум Святі Отці порівнюють до найлегшої пір’їнки, яка при найслабшому подуві вітру підноситься вгору. Тобто ум може відхилятися від змісту молитви, що призводить до розсіяння думок.
Отож, «стій на молитві старанно, – закликає авва Євагрій, – і молися сердечне, відвертайся від клопотань та розмірковувань, які оволодівають тобою. Бо вони приводять в замішання і бентежать тебе, щоб послабити силу твою».
«Коли біси бачать твою ревність до істинної молитви, тоді підкладають думки про якісь речі, нібито необхідні. За короткий час вони пробуджують пам’ять про них, спонукаючи ум до шукання цих речей, а оскільки він не знаходить їх, то скоро падає духом і скорбить. Під час стояння на молитві біси ще раз нагадують уму про речі, за якими він шукає, заставляючи згадати про них для того, щоб він, спонукуваний до знання їх, втратив плодотворну молитву».
Однак, «якщо ти істинно молишся, то знайдеш повноту засвідчення, і Ангели зберуться до тебе (…) і просвітять тебе стосовно лотосів** сотворенних речей».
«Знай, що святі Ангели заохочують нас до молитви і стоять рядом із нами, радіючи і молячись за нас».
«Коли Ангел наближається до нас, то відступають надокучливі біси, і ум знаходить велику відраду і молиться із бадьорістю та повнотою здоров’я».
А «Святий Дух, співчуваючи нашій немочі, приходить до нас, навіть якщо ми нечисті. А якщо він бачить, що з любові до істини молиться Йому тільки ум, то сходить на нього і розганяє цілу фалангу помислів і гріховних думок, які обступили його, спрямовуючи його до палкого бажання духовної молитви».
Духовні отці, завдяки Божій благодаті, досвіду життя та вивченню Слова Божого, ґрунтовно пізнали тайни духовного життя. Вони, через строге життя та чистоту серця, вийшли на високий рівень досконалості. Нехай оці їхні практичні поради завжди служать усім християнам. Адже Христос завжди закликає нас: «Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мт. 5,48).
Уклав о. Маркіян ЛОЄК. Парафія Пресвятої Богородиці Української Греко-Католицької Церкви.
*Униніє – це пригнічений стан душі, недбалість, бездіяльність у ділі спасіння.
** Для Євагрія «логос» кожної речі – це – її онтологічна основа, основний зміст її буття.
КОСТЬОЛ УСПІНЯ ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ МАРІЇ
( Матері Божої Скорботної)
Історію будівництва костьолу в смт. Глибока хотілося б розпочати з деяких історичних подій далекої давнини.
І так, перша організована група поляків, або чадецьких гуцулів, з’явилася в Глибоці біля 1820р.
Вже в 1834р. тридцять родин поляків переселилися на південь Буковини до Нового Солоньця, а частина родин до Старої Гути, на захід від Глибоки. Кілька родин залишилося в Глибоці. Більша частина поляків, становили переселенці з Галичини. В період будівництва залізниці в другій половині 19 ст. зі Львова до Чернівців, а потім до границі Буковини австрійської з Молдавією. Не вдові Глибока стала вузловою залізничною станцією, бо було проведено залізничну лінію аж до Чудину та Бергомету, а другу до повітового міста Серету. Частина поляків, які брали участь при будівництві цих залізниць поселилися у Глибоці. Потім частина з них пішла на південь, щоб надалі будувати і експлуатувати залізничну лінію до Пашкан в Молдавії і її столиці Ясс. Та частина, що залишилася у Глибоці заснували свої родини, то були родини Болислава Рейман та Богусєвіч, керівники будівництва станції, їхній помічник Ян Войнович, механік Антон Рабчук, що закачував воду до башні для заправки водою паровозів та його брат, а також Павел Долиняк і Кароль Матуш були провідниками, Людвік Яв орський був механіком в залізничній майстерні, Пєтр Рачинський стрілочник, Людвік Гаєвський, Леопольд Мужин і Лєон Герлях колійові наглядачі.
В той час неподалік від залізничної станції із східної сторони було збудовано і здано в експлуатацію лісопильний завод, а з західної цегельний. Крім спеціалістів залізничників, для будівництва цих об’єктів були залучені німецькв та польські спеціалісти будівельники переважно з Галичини. Ними були Туринські, Цітковські, Яворські які по завершенню будівництва залишилися у Глибоці і створили свої родини.
Одним з учасників будівництва залізничної лінії зі Львова до Чернівець, а далі до Глибокої і молдавської границі, був польський ксьондз Адам Сапєга з Красічена, якого ще звали „червоним князем”. Котрий залучав до будівництва залізничної лінії поляків з Галичини.
Він придбав на території Глибоки та її околиць по низьких цінах шість тисяч гектарів землі- переважно пасовиська та букові ліси, які вирубали на залізничні шпали.
1894р. під час краєвої виставки у Львові зустрілися в ресторані готелю ксьондз Адам Сапєга і пван з Баліц Броніслав Скібінєвскій. Останій намагався придбати для старшого сина Олександра земельний маєток. Дізнавшись про це під час ділового обіду Сапєга запропонував відпродати по низькій ціні той маєток який він мав на Буковині. Так Олександр Скібінєвський став власником земель та лісів у Глибоці і її околицях разом з кіньми, худобою, реманентом і селянами.
Всі католики були прихожанами костьолу і парафії в Сиреті, який знаходився в 20 кілометрах від Глибокої, де проводилися шлюби і хрещення дітей а на похорони ксьондз приїздив з Серету. Головне костьольне керівництво дозволило польським парафіянам з Глибокої користуватися релігійними послугами в існуючому скромному дерев’яному греко-католицькому костьолі. В зв’язку з певними незручностями проведення богослужінь польською громадою було вирішено побудувати в Глибоці власний „польський костьол католицький”. Створений комітет запропонував панові Скібінєвському взяти участь в цьому будівництві. Він виділив майже в центрі Глибокої велику ділянку і забезпечив матеріалами та транспортом, а парафіяни зобов’язалися самі побудувати костьол. Керували будівництвом майстер будівельник Ян Дах і майстер столярних справ Врублевський. Поряд з костьолом було збудовано дзвіницю на два дзвони та парафіяльний будинок на три кімнати з господарськими добудовами. Літом 1906р. відбулася урочиста подія освячення костьолу. Першим ксьондзом був молодий Юзеф Янішевські, який служив вірним католикам аж до початку Першої світової війни 1914р. одним з органістів аж до кінця цієї війни був Кароль Лобаза, а його жінка Марія з родини Дзюбинських, керувала костьольним хором.
В той час поряд з польською громадою на території Глибокої існували і німецька, румунська, руська, єврейська громади. Цвинтар під лісом пана Скібінєвського був спільний для всіх віруючих, з відповідним поділом для кожної релігійної групи. Після побудови костьолу польська громади при підтримці пана Скібінєвського отримали дозвіл у освітянської влади на відкриття польської школи. Була то чотирьох класна школа, яка розміщувалася в будинку з чотирьох кімнат. Дане приміщення було виділене паном і розміщувалося на території біля власного будинку Скібіневського. Першим вчителем був Ян Доспіль.
На той час у Глибоці проживало 450-500 осіб поляків.
В 1936 році помер пан Олександр Скібіневський, який був похований між костьолом і дзвіницею. Після його смерті власником маєтку став його старший син Броніслав.
Родина Скібінєвських встигла покинути Глибоку перед приходом радянської армії і виїхала до Румунії на границю Буковини з Семи городом де посилилася в раніше придбаному будинку.
По закінченню закінченню Другої світової війни більшість польських родин згідно з репатріацією повернулися на батьківщину. Але деякі родини залишилися у Глибоці, а саме: Цератів, Романків,
Лєвандовських. Котрі при допомозі греко-католицької громади відновили богослужіння в костьолі. Після тривалого ремонту який проводився силами парафіян там проводяться молитви польської парафії.
ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА (МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ)
Покрови Пресвятої Богородиці.
Отже, перші історичні дані знайдені в документах архівного фонду Митрополита Буковини за 1896-1937 роки. Вказано, що фундамент церкви в Глибоці був закладений в червні 1906 року. Тобто церква будувалась з червня 1906 до 1909 року і була освячена 23 травня.
В протоколі парафіяльної ради від 24 лютого 1909 року є запис про зміну назви церкви з Святого Духа на Свято-Покровський Храм Покрови Пресвятої Богородиці.
В документах архівного фонду Митрополії Буковини за 1909 рік є такі відомості: селяни Сімеон Максим’юк разом із братом Іваном Максим’юком (сини Григорія) подарували церкві містечка Глибока більше як ЗО пражин землі, на якій побудована споруда.
Іван Максим’юк народився 22 липня 1862 року. Його батьками були Григорій Максим’юк та Параскева Головач. Ви¬щевказані особи є близькими родичами колишнього директора Глибоцької районної друкарні Мірчі Григоровича
Максим’юка. Якщо ви зайдете на подвір’я церкви, нова доріжка поведе вас до могили з хрестом, де похований дід Мірчі Григоровича Іван Григорович Максим’юк. Так вшанували глибочани людину, яка віддала шмат власної землі під забудову храму. До речі, у церкві й досі є крісло, на якому викарбувано його ім’я. Та оце нещодавно обтягували новою тканиною й довелось закрити надпис.
Нащадки щиро вдячні тим, хто залишив на землі сліди благодаті. Недаремно під час кожної служби Божої згадують давачів пожертвувань для будівництва церкви.
Є дані про те, що мешканці Глибоки подарували церкві необхідні речі. Наприклад, Прокоп Горобець – на загальну суму 500 крон (австрійські монети), господар Репчук теж на 500 крон, Максим’юк – 68 крон, Микола Лютик, Іван Букатар, Микола Манакли – по 68 крон. Цей список можна ще і ще продовжувати.
Першим священиком був Ілля Вербовський, який писав румунською мовою і мав гарний почерк.
В інших же архівних документах вказано, що храм був побудований біля старої дерев’яної церкви (1794 р.) на кошти лікаря Александра фон Скабинецького та мешканців Глибоки і був освячений як храм Зішесття Святого Духа. Назву Покровська церква отримала пізніше, коли була розібрана стара церква з такою ж назвою.
Читаємо в архівах і про дзвіницю: двохярусна, мурована, квадратна…
У 30-х роках оновили інтер’єр, заново розписали стіни.
У 1980-х робили ремонт. І вже зовсім недавно, замінено всю покрівлю.
Нині зовні і всередині все сяє, як новеньке: у 2003-у повністю завершили капітальний ремонт (до речі, на пожертви глибочан). Майже два роки працювали тут глибоцькі майстри Федір Труш, Петро Митранюк, Петро Головач, Василь Нікорич. Прихожани зшкрябували зіпсовані часом стіни, а художники розмальовували. Жіночки щодня по черзі готували їжу і приносили майстрам.
Не можна не згадати тих, хто щодня допомагав під час ремонту. Це Ілля Крючко, Микола Стрільчук, Микола Хобзей, Василь Проданюк, Микола Шпатар, Микола Мерінчук (нині вже покійний) та багато інших. Не ображайтесь, якщо когось не назвали.
Зовсім нещодавно біля лікарні з’явилась капличка, де “господарює”, доглядаючи, і слідкуючи за порядком, Вікторія Петрівна Романюк. Чисті, вишиті власноручно рушнички, доріжки, купка свічечок і папір для записів…”За здоров’я”, “За упокій”. Заходьте сюди вже о 7-й ранку і до 19-ї вечора. На жаль, – розповідає п. Романюк, – є люди нечесні. Свічку візьмуть, а отих 5 копійок у сейф не вкинуть. Не по-християнськи це. Та таких одиниці. І, сподіваюсь, з часом їх не буде. Ви знаєте, продовжує тітонька Толька, – кілька років назад я важко захворіла. І тоді дала собі слово: на вишиваю рушників, серветок… і подарую церкві, оформлю капличку (за своє здоров’я) І, дякувати Богу, зараз у мене все добре.
А керував всіма роботами і навіть не соромився тримати в руках лопату чи молоток отець Дмитро. Це завдяки його керівництву церква сьогодні така чиста й приваблива, з сучасною огорожею, доріжками…
А загалом на ремонт було витрачено 8 тисяч доларів (внески прихожан та з прибутків церкви).
Ось так спільними зусиллями творяться хороші діла. І завдяки добрим людям ще довго стоятиме у Глибоці церква Покрови Пресвятої Богородиці і ходитимуть сюди прихожани.