Історія Хряцька

Ми живемо в чарівному куточку України – на Буковині. Старовина буковинська земля – край смерек і буків, край біло пінного Черемошу і Пруту, край журливої та стрімкого танцю, край, який завжди славився мужністю духу народного і високим мистецьким надбанням .
Історія народу, що населяє Буковину, глибоко вплітається корінням у давнину й оспівується в піснях, думках, легендах, а також у народному творчості. Особливу роль у житті кожного з нас відіграє знання історії рідного краю, адже від могил предків, незабутнього смаку хліба ми крокуємо у велике, важке, жорстоке доросле життя .
Буковина має цікаву та непросту історію, оскільки вона є рідною матір’ю для представників усіх народив, що проживають на цій території, і вважаються громадянами нашої держави – України .

Ознайомлюючись з історією рідного краю, ми отримуємо той мінімум знань, без якого сучасна людина не може вважатися культурною та всебічно розвинутою,а також не знати історію своїх предків це страшний злочин.Тому що той що не знає свою історію, та історію своїй держави це не є справнім людиною. Казати, хто ми є, ми повинні знати, хто ми були і звідки походимо. Таким чином, кожне село, місто має свою історію.
Хряцька, велике  та гарне село з праціовитимі людьми, старанними і працьовитими хліборобами , які мають своє коріння в цій землі (фото).

Культура і мудрість людей, відома за ступінь іхного розвитку.

Hreatca (українською мовою Хряцька, транслітерувати Hriatka, російською та німецькою Хряцька Chrjazka) є однією з сіл Герцаївського району Чернівецької області (України). Вона має 1992 жителів, в основному румунів .
Перші поселення на території рідного села відомі з III тисячоліття до народження Христа. Про це свідчать історичні джерела матеріали знайдені під час археологічних розкопок в урочищі Хородиштя, що знаходиться на межі селі Тернавка та Хряцька та в іншому місці в околицях хутора

Канатівка. В цих місцях була знайдена споруди епохи трипільської культури: сокирки, скребки , посуд та інші знаряддя праці, жіноча статуетка, залишки стін будівлі. Жіноча статуетка свідчить про належність цих речей до епохи матріархату первісного суспільства. Безпосередніх фактів про заснування с. Хряцька поки що не знайдено, але перші згадки відомі з VIII ст. Перші документальні згадки про село Хряцька відносяться до 1772-1773, село знаходилось на території монастиря Святого Спиридона, а у 1926-1932 роках село увійшло до Герцаївського краю.

Вважається, що назва села походить від назви невеликого струмка Хряцушка, притоки р. Прут, який бере початок в цій місцевості, на якій спершу жили лісоруби, які з часом стали землеробами. На той час майже вся території була вкрита віковими лісами, що згодом були вирублені. Особливо пишними були Кодри Герци, про які Василь Александрі, король румунської поезії казав, що вони були притулком гайдуків з цих лісів залишився лише самітній дуб на узбіччі дороги Хряцька – Герца.  Століття за століттям мешканці цього краю переробляли свою землю, що знаходилась на перехресті торгових та стратегічних шляхів.
Вже в 1855р. с. Хряцька нараховувала біля 200 сімей та була доповнена с. Валені з 60 сім’ями та с. Цв’яхівка з 50 сімей. На територій села була парохіальна церква побудована з деревини мешканцями села, на жаль ця будівля не збереглась до нашого часу. Нова церква була побудована у центрі села в 1920 – 1924рр (фото).

Будівництво проводилась Гаврилом Бедіхоном за підтримки односельчан. Значну допомогу надала сестра боярина Дмитра Штефановича – Фелічія, що мала маєток у селі.
Могила Гаврила Бедіхона знаходиться на подвір’ї церкви (фото).

Продовжувала діяти церква і у часи, коли невіруючі хотіли забути про Бога. Нині вона гарніша, кожного свята переповнена людьми. Церква села Хряцька є пам’яткою історії та культури.
Народні хвилювання 1907 р. що охопили всю Молдову, не обминули і с. Хряцька, де селян очолював вчитель Василь Константан. Після їх припинення селяни повернулися до своїх повсякденних турбот.

Але мирне життя продовжувалась недовго. Серпень місяць І914р. запам’ятався страшною звісткою про першу світову війну. Обов’язок перед Батьківщиною закликав на поле бою таких вродливих парубків як Федір Івановіч Аодаіце, Василій Тінку, брати Іван та Юрій Заграву, Йордакі Тіхон, Петро Гівіряк, Георгій Лупу, Константін та Георгій Минзату, Василь Антонюк, Василь Скріпкару, Медведі Микола, Іван Тудос, Іван Барбуце та інш… Багато з них не повернулись до батьківського дома, але їх ім’я були прославили у віках.
Односельчани теж не забули їх, і побудували пам’ятник на сільському цвинтарі що знаходиться по дорозі до хутора Кантівка. Він збирає односельчан які  згадують тих, хто не повернувся з війни . Сліди цій війни, залишились і в на тому селі: до цього часу помітні траншеї 1916р. викопани в лісі села Хряцька зі сторони села Велика Буда та Мала Буда, а між господарствами Градінару та Тінку до цього часу знаходиться могила невідомого солдата. Вдовам та родичам було надано земельні ділянки та пенсії.
В 1923 – 1924рр. в с. Хряцька була заснована Сільська Рада, головами якої були Іліє Авасілоає, Василь Крецу та інші. За переписом 1930 р. в селі проживали 5 тисячь чоловіків.
В 1940р. коли Герцаївський край був окупований радянської владою, головою сільської ради був призначений Дмітрій Чорногуз. Крім цього різні функції влади були розподіленні між такими її представниками як Іван та Федір Барбуца, Федір Ботлунг, Іван Ботлунг, Іван Каба, Марія Виску, накази яких були вимушені виконувати всі.
В червні 1941р. коли радянська влада відступила, почалися криваві розправа. Вище названі особи були схопленні та застрілені в лісі під с. Банчени. Врятувались втечею лише Федір Ботлунг та Дмитро Чорногуз. Не треба забувати і про тих хто силою були захоплені Радянською Армією в 1940р.  Харлампій Константін, Крєцу, що не повернулися і до сьогодні. Один Бог знає де зараз знаходиться їх останкі.
Про страхіття другої світової війни ми дізналися від тих хто повернулися з поля битви : Петро Заїц, Михайло Чорногач, Ііє та Михайло Гівіряк, Петро Спатару та ін. На території с. Хряцька не було кровопролитних боїв. Одним з важких наслідив війни була еміграція селян взимку та навесні 1944р. коли переможені армії відступили. Це призвело до розлучення батьків та дітей, братів та сестер, залишивши село майже без облаштованих господарств. Промайнула війна. Зруйнувалися одні імперії, щоб розширились інші. Так не здійснилися сподівання Гітлера та Мусоліні та справдились – Молотова та Сталіна. Розширилась Радянська імперія, до якої потрапив і Герцаівській край. Встановивши радянську влади, ії представники призначили керувати селом слухняних слуг, що втратили віру в Бога. Ними були голови сільської ради, секретарі та агенти КГБ. Цього не було позбавлене і наше село.
Першим головою сільської ради після війни був Константін Чорногуз, син голови 1940р – Дмітрія Чорногуза, пізніше Михайло Франу, Брадуцану Федір, Дмитро Аодоіце та ін. Сільська рада з сталінською прислугою почала нове «полювання» за долями людей. Почалась нове спустошене села – депортації до Сибіру, виснажлива праця в Донбасі .
13 лютого 1944р. були силою захоплені та відвезені пішки до Чернівців під пильною охороною Аодаіце Дмитро, Медведь Михайло, Лупу Георгій, Крецу Васіль, Гуз Микола, Теодереску Іван, Йордакі Микола, Чорногач Михайло, Кіріле Микола, Тома Харлампій, Толокару Михайло, Лупу Олександр, всього близько 80 осіб. Після тривалого ув’язнення в Чернівцях вони були завантажені у вагоні для худоби і відвезені до Сибіру. В місці відправлення їм було сказано, що будуть працювати вільно, пообіцявши навіть плату за їх працю. Діставшись місця призначення вони були проголошені рецидивістами, ворогами радянської влади та бандерівцями. Умови роботи були найвайщімі, щоб загинуло як можна більше людей. Працювали на Біломор – каналі, годували їх зіпсовано іжею. Про баню або чистий одяг не могло й бути мови. Люди, зібрані з України, Молдови та Прибалтійських республік гинули тисячами від тифу та дизентерії. Коли керівництву лагера здавалось що фабрика смерті працює занадто повільно їх виводили на тридцяти градусний мороз у самій білизні та заставляли бігти по декілька кілометрів. Ввечері перед відпочинком, приходили «лікарі» лагера та здійснюють медогляд. Якщо хтось мав ознаки тифу та дизентерії, або були зовсім виснажені їх відвозили до медпункту, звідки ніхто не повертався . Ув’язнені назвали цей медпункт «барак смерті»
Голод залишив багатьох босими, оскільки вони були змушені продати взуття, яке ще було з дому. Це лише деякі з умов, про які розповіли ті хто ще повернувся зі сталінського Аду «добровільної» праці., з вагою від 14 до 28 кг. Ті що вижили тут в місяці березні наступного року були відвезені в Азербайджан. Тут вони зіткнулися з малярією, що забрала інші сотні людських душ. Мало хто з них повернулись до рідного села.
Про непосильну працю в Донбасі ми дізналися від молодих дівчат, а зараз бабусь та прабабусі. Деякі з них не дожили до сьогоднішнього дня. Таке «щастя» мали: Савета Крєцу, Олена Тодирка, Аглая Мідвіді, Анета Тінку, Мандіца Тінку, Олена Аодаіце, та інші які не повернулись до дому. На подвірі церкви спильними зусілями селян в 1991 році збудований хрест присвячиний селянам яки були засланні та які пали в боях второй світовой війни. (фото )

1945 – рік початку інтенсивної колективізації. При засновані колгоспу «ім.. Сталіна» у селян  села відбирали землю, худобу, сільське господарське знаряддя праці. Першим головою колгоспу був Костянтин Буга. Іншими головами були Захарчук, Руснак, Ліліак, Русу, які привласнювали колгоспне майно, всі інші не задовольнялися лише постілкою працю. Першими колгоспниками стали Виску Гавріл, Бурла Замір, Сувійка Георгій, Тома Іон, Сувейке Іон та ін. Остаточне формування колгоспу тривало до 1947р. правління якого було в помешканні колишнього господаря землі Гаврила Бідіхона .
1947р. приніс нове нещастя на територію України, Молдови, Буковини та Герцаївського краю – голодомор спланований сталінським режимом. Хоча попередній рік був посушливий, все ж таки добрі господарі мали чим прогодувати власну сім’ю. Але районими та місцевими представниками влади були спустошили амбри тих хто важкою працею накопичили свій хліб насущний, забравши останні крихти хліба у голодних дітей. В пошуках шматка хліба багато людей загинуло від голоду в дорозі, або не повернувшись до дому. Ті хто залишилися, втомили голод серцевиною стебел соняшника, молотими початками кукурудзи без зерн. Навесні наступного року харчувалися пшінкою та лободою.
Одночасно з новим режимом прийшли і нові податки. Влада збирала молоко, яйця, м’ясо, вовну, шкіру свиней, корів та овець. Іншою бідою був обов’язковий державний заїм. Все це тривало до 1956р.
Хутори Кантівка та Валень були об’єднані в колгосп «Червона зірка» головою якою був Дмитро Сухінській, а у хуторі Цвяхівка був колгосп «Нове життя» з головою Казаку. Згодом ці колгоспи об’єдналися з колгоспом «Сталін». Бригадиром Цвяхівкі, Кантівки та Валень був Дмитро Сухінській, а у Хряцькі – Дмитро Аодаіцей. Промайнув час; життя змінилася на краще, інші стали бригадирами, голови колгоспів. В 1950 року було радіофіковане село, а електричне світло було проведено в 1960. праця колгоспників вже краще оплачувалося. З’явилися нові помешкання. Але все ж таки активістам партії та деяким головам сільради заважала церква, вшанування давніх звичаїв.

Дітям шкільного віку було заборонено ходити в церкву та колядувати. Особливо це було за часом таких директорів як Скутельник, Ліліак, Мошянець, Скріпкару. Вчителів змушували виганяти дітей з святкування свята Воскресіння Христова. Але, не дивлячись на це, традиції все ж таки збереглися.
З 1991 року село є частиною Герцаївського району Чернівецької області  незалежній України. За переписом 1989 р. число людей, які оголосили себе румунами або молдаванами, було 1770 (1739 +31), що складає 98,12% з  населення села.

Школа   З часу другої світової війни до сьогодення села   Хряцька удостоїлось, багатьма працьовитими людьми, які перетворили його на сучасне село з новою школою, будинком культури, сільською  радою,  бібліотеками, їдальнями, млином, поштою.

Будинок культури       

В селі Хряцька Герцаївського району існують 3 джерела мінеральних вод, які мають важливі лікувальні властивості. В 2006 році впланувалась будувати на території села Хряцька санаторно-курортну базу (фото).

 4-х зірковий готель                                                 Санитарно-курортна база

 Лікувальні кабінети                                                        Лікувальний центр

Проектом передбачалось:
І. Будівництво лікувального центру – 4-х зірковий готель на 300 місць, котеджі, бювет, лікувальні кабінети, басейн, заклади громадського, комерційного призначення та десять спортивно-ігрових майданчиків. Лікувальний центр надаватиме послуги із оздоровлення та лікування хронічних захворювань суглобів, хребта, кісток, м’язів, сухожиль, нервової системи, гінекологічних, шкірних, судинних захворювань. Використовуючи мінеральну воду проводитиметься лікування захворювань внутрішніх органів, зокрема захворювань шлунку, кишечника, жовчнокам’яних хвороб, запалення жовчного міхура, хронічних захворювань сечовивідних шляхів, хвороб обміну речовин (цукровий діабет, ожиріння, мочекислий діатез) та лікування щитовидної залози.
II. Будівництво цеху по розливу мінеральної води виробничою потужністю -6 тисяч пляшок/година. Розповсюдження продукції здійснюватиметься по всеукраїнській торговій мережі та експортуватиметься в країни Євросоюзу.
Але покі що ці плани не здійснини.

29 травня 2007  у с. Хряцька Герцаївського району Чернівецькій області завершено черговий мікропроект Українського фонду соціальних інвестицій – розпочав роботу новозбудований ФАП. ( фото).

На урочистому відкритті були присутні почесні гості, зокрема, голова Чернівецької ОДА Куліш В.І. та голова Обласної ради Шилепницький І.О. Голова ОДА пообіцяв до кінця року виділити медичній установі автомобіль.
В рамках мікропроекту представники громади були навчені процедурам закупівлі послуг з проектування та виконання ремонтно-будівельних робіт на тендерних засадах, здійснення нагляду за якістю виконання робіт. Крім того, складено план життєздатності об’єкту спрямований на підтримання закладу, пожвавлення роботи асоціації користувачів, залучення бенефіціарів для постійної активної участі у житті громади, управління проектами та планування діяльності, залучення та ефективне управління фінансовими ресурсами.
Для членів агенції по впровадженню проведено навчання на тему: «Сільські комітети: методика створення, правові та фінансові аспекти».
Місцева громада має намір залучити додаткові кошти для проведення капітального ремонту приміщення для дитячого садочка (розробляється проектна документація); влаштувати дороги (направлено звернення в Кабінет Міністрів); провести газифікацію населеного пункту і прилеглих хуторів (розробляється документація); створити належні умови для проведення на базі даного закладу семінарів різного рівня з метою висвітлення нових стандартів та підходів в медичній галузі.

Завдяки створенню належних санітарно-гігієнічних умов послугами нового ФАПу користуються мешканці 2-х сіл і 3-х хуторів, які до цього відвідували медичні заклади районного центру.

Загальна вартість робіт становила 338 849 грн.,з яких 39 тис. грн. внесок місцевої громади.

В даний час Хряцьківська сільська рада складається з чотирьох населених пунктів:
с. Хряцька, хутори Цвяхівка, Канатівка і Валени.
Загальна площа Хряцьківської сільської ради становить 2777 га, з них сільгоспугіддя – 1339 га в т.ч. (ріллі – 1442 га, пасовищ – 50 га). Ліса – 289 га
Площа населених пунктів – 521 га. Всего будинків – 650. Погосподарських номерів сільської ради складають 11772 га. Населення Хряцьківської сільської ради складає 1992  чол. в т.ч.
Чоловіків – 966
Жінок – 1026
Пенсіонерів – 529
З них чоловіків – 183
Жінок – 346
Інвалідів – 73
Багатодітних сімей – 37
Одиноких громадян – 39
На території Хряцьківської сільської ради мають право на земельну частку (паї) 635 громадян. Із них 109 громадян виявили бажання самостійно господарювати свої земельні паї та отримали земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського призначення в натурі площею 304 га, станом на 01.01.2006 року. Всього по раді налічується 769 землекористувачів.
В межах ради господарює сільськогосподарське підприємство ТОВ «Джерело», яка на сьогоднішній день має в користуванні (згідно укладених договорів власниками земельних паїв) – 1157 га.
На 01.01.2006 року в господарстві нараховувались:
– 17 автомашин
– 17 тракторів
– 5 комбайнів
На 01.01.2011 року в господарстві нараховувались:
– 10  автомашин
– 13 тракторів
– 4 комбайнів

А отже історія нашого села продовжується і для майбутніх поколінь, тому що кожен з нас додає своє до історії села, района, області, країни, світу.

Легенди. Такого живописного села не знайдеш, хоч пройдеш всю Чернівецьку область. Та що там область – пройдеш весь світ і то не знайдеш! А топонім його простий – Хряцька. Чому? А ось що про назву села у спадок залишили нам наші прадіди.Колись, на цьому місці, де тепер розташоване село були вікові кодри. Це вже набагато пізніше, відомий румунський поет Василь Александрій писав про них (а називались вони Герцаївські кодри). « Кодри – це рідна домівка гайдуків..»
А тоді були просто кодри, які, до речі, належали першому мешканцеві села Миколі Раку. Будучі людиною доброї душі, він дозволяв людям збирати хмиз ( по румунські « Хрешті» )
А неподалік, у селі Луківці жили українці ( козаки, що втекли із Запоріжської Січі, після її розгрому). І вони теж приходили за хмизом. А у їх вимові слово хрешті звучало як хряцьки. Коли вони по дорозі, то на запитання:« Куди їдеш?, або звідкіля?» – вони відповідали: «За хряцьками, або з хряцьками». І ніби від цього слова і пішла назва села Хряцька. Інша легенда передає нам, що назва села пішла від назви річки Хряцушка, права притока Прута. Але чому таку назву мала річка?
А історія походження назви дуже проста і теж відноситься до тих часів, про які йдеться у першому варіанті.
Тоді річка, ще без назви, була набагато більшою, повноводною. Оточена лісами вона була природною схованкою для диких качок.
(Сюди рідко навідувались мисливці). І, головне, вони тут могли у спокою вирощувати своїх пташенят, яких по румунські називають  « рецушть».
Але врешті – решт на берег річки пришли мисливці. І в першу чергу вони почали збирати безпомічних малих каченят.
І сталося, те саме що і зі словом « хрешті». Від « рецушть» пішла назва – Хряцушка, а згодом коли оселилися люди назвали і село Хряцька.
Як і все, що живе і існує у світі має свої звичаї, традиції і легенди, так і наше рідне село має свої легенди. Нижче проводимо декілька з них.

Легенда про « Замку» та «Солену Воду»

Колись, дуже давно, коли на наш краї напали монголи (А це цілком можливо: були ж вони в Карпатах, про що писав І. Франко в своїй повісті « Захар Беркут»). Один з цих загинів зупинився в нашому селі. Збудували вони собі замок на самій високій горі,що біля села. З того часу ця гора і носить назву „Замка”. Була з ними баба – Бабахирка. Чоловіки ходили на полювання, а вона залишалася дома по господарству. І були ці монголи канібалами (людоїдами по-нашому). Якось-то поверталися вони з полювання. День був невдалий. Дичини не наполювали, тож поверталися до замку похмурі і розлючені. І тут на стежці, вони зустріли двох дівчат Оленку і Марійку. На серці стало світліше. Монголи схопили дівчат і поволокли до замку. Наказали вони своїй господині приготувати одну з них до обіду. Але бабі дівчата показалися занадто худорлявими і вона вирішила їх підгодувати. Марійка весь час плакала і нічого не їла, а Оленка все їла та ще й добавки просила, і набиралася сил. Минав час. Аж тут наближалося якесь-їхнє свято (сабантуй по-їхньому). Чоловіки як завжди направилися на полювання, а бабі наказали до їх повернення приготувати стіл.

Баба затопила піч і пішла за дівчатами. Але Оленка яка все їла і набралася сил, схопила бабу і кинула у піч. Сама взяла Марійку і побігли у село. Там вони розповіли селянам, що з ними трапилося.. Чоловіки зразу же озброїлися і спрямували до замку. Щоб їх монголи не вгледів завчасно, вони пішли поза лісом.
А тим часом з полювання вернулися монголи. Довго шукали вони свою господарку, гукали, а коли побачили що вона не відгукується, вирішили що вона пішла в ліс по гриби, накрили на стіл самім. Коли трапезу вже закінчували, наймолодший з них побачив на мізинці, який він гриз, їх фамільний перстень. І тоді вони зрозуміли, кого з’їли.
І теж вирішили направитись в село, щоб помститись. А щоб їх селяни не помітили, вони спрямували в обхід гори, що тепер носить назву « Гордище» .
Так, маскуючись, вороги наближалися. І ось, вони зустрінулись біля високого вікового дуба . Бій був жорстоким.  Полягли всі монголи, але загинули і односельці.
І прийшли жінки і стали оплакувати своїх чоловіків, мами – синів, дівчата –  своїх татусів, братів і просто коханих .
І стільки було пролито там сліз, що з них народилося джерельце.  чистою-пречистою водою, – як сльози матері, з соленою водою. – як сльози матері … і як сльоза матері – цілюща.
Історична довідка
У п’ятдесятих роках минулого століття на території села Хряцька велися пошуки нафти, і було знайдено це джерело
До речі, вода з цього джерела дійсно цілюща. Колись воду брали на аналіз у Київ, де і засвідчили про її цілющі властивості. Навіть і назву дали «Дубовий Гай».
Але так і по сей час тече в нікуди така необхідна хворим людям цілюща вода.

Гора «Киданка»

На цьому узгір’ї  розташована село Валени. Легенда розповідає про ті самі часи, що і легенда про « Замку». Захопивши село, монголи розмістилися по хатах селян. До Кидана теж було призначено трьох монголів. Сталося так, що вони, ну не то щоб дружили, але і відкритої ворожнечі ніхто не бачив.

Монголи ходили на полювання, дичину віддавали хазяйці, разом сиділи за одним столом, вони допомагали по господарству. Одним словом стосунки між ними були добрі.
А тут прийшов наказ монголам іти далі. Начальник наказав своїм підлеглим убити всіх селян.Пришли монголи, що жили у Кидана, розповіли про все, що мають зробити. Домовились вони, що вб’ють самого великого бика, знімуть з нього шкіру і у ту шкіру зашиють Кидана зі своєю дружиною. Так і зробили. Зашили монголи Кидана у шкіру, а м’ясо і крові бика поразкидали по всій хаті, по всьому подвір’ї, так що аж начальник, який прийшов перевірити чи  виконали його підлеглі наказ, злякався. А решту монголів подумали: «Як же так, вони жили майже як друзі і так жорстоко поубивати»
Коли монголи пішли далі Кидан з дружиною вийшли із шкіри і побудували собі хату на узгір’ї. А треба сказати, що до того село Валени знаходилася на долині по румунські «вале» – і тому Валени.
Кидан ходив на полювання: жити треба було далі. Якось він у лісі знайшов немовля. Приніс він дитинку, а то був хлопчик, додому. Виріс син і пора було його оженити.
Пішов Кидан у Тирг ( так  раніше у народі називали районний центр – Герца), та  знайшов для сина гарну дівчину. І так повелося, що з того часу багато хлопців одружуються з дівчатами з Герци чи з Могилівки, а дівчата виходять заміж за парубків з тієї сторони. Після того, як Кидан помер це узгір’я почали називати Киданка або Китанка. Можливо це як пам’ять про Кидана, а можливо тому, що монголи були вузькоокі (як китайці). Як би воно не було, але друге припущення підкреслює той факт, що на наші землі нападали монголи.

 

Над сторінкою працювали:
Керівники: Падурару Віталій Тодорович, Лозинська Христина Михайлівна, Москалюк Володимир Петрович

Пошукову діяльність здійснювали: Мідвігі Анастасія, Чуботару Олена, Алекса Сніжана, Антоняк Марія, Костя Данієл.