Home / Герцаївський район / Могилівка / Історія Могилівка

Історія Могилівка

      Село Могилівка це сільске населення розташоване на захід від міста Герца. Між селом та містом тече річка Герцушка. Село поділено на три частини.

     Мовіла –центр села Могилівка розташований вище рі
вня міста Герца, завдяки чому відкривається  вид на села Куліківка , Дяківці , Тернавка, Хряцька.
     Слобозія- місце розташування вільних селян .
    Годорожені-  хутір розташований за пагорбом. Назва походить від прізвища  Годорог власник тих земель.
На даний момент цей хутір знагодлиться  на грані зникнення, тому що там  знагодиться 8 будинків.
    Аналізуючи стародавність населеного пункту та сільської церкви  за документами дізнаємося наступне: церква Успіння Богоматері була заснована сімею панів Герцяну. На даний момент церква є історичним пам’ятником архітектури.
     Робота »Адміністративний поділ Румунії» з 1926р. не вміщує в собі село Могилівка тому що вона не належить до складу Герци.
    Згідно легендою, назва села Могилівка пов’язана з правлінням Штефана Великого.
Старі люди розповідають що після 11 років правління  десь у 1468р Штефан Великий вів криваву війну з турками. Під час битви був убитий кінь правителя та він опинився у небезпеці. Це відбувалося на очах одного з воїнів який відразу  ж запропонував свого коня. Тому що воєвод був невеликий на зріст не міг осідлати коня самостійно, воєн став комочком  за допомогою якого Штефан великий  заліз на коня.
      Осідлавши коня воєвода пообіцяв якщо виживе у цій битві щедро його нагородить.
    Після перемоги Штефан Великий відшукав сміливого воїна який називався Апродул Пуриче.За допомогу, воєводіа подарував йому ці землі та змінив прізвище Пуриче на Мовіла  від нього й погодить назва села.
    Якщо досліджувати війни які вів Штефан Великий, бачимо що після кожної перемоги він будував церкву. Що Штефан Воде воював на цих землях і що легенда про Апродул-Пуриче –Мовіла  є реальною говорить нам історичний архітектурний монумент, ідентичний церквам з Молдови за часів Штефана  Великого, яка  збудована  на пагорбі Слобозія в селі Могилівка.
В середині церкви на  західних стінах ледве помітно червоно – чорного кольору  портрет. Говорять що це був портрет  Штефана Великого. З церкви  на зовні існував підземний перехід , який був збудований на випадок нападу. На даний час цей перехід заваленнй.
    Йшов час… Церква почала руйнуватися , але протягом 2007-2008рр. за допомогою вірян  церкву реставрували.
    Отже, Могилівка як частина Герци засноване одночасно, про це нам говорять датовані документи  20 грудня 1437р.
    З часом населення села зростало та церква стала замалою, тому в центрі села побудувало ще одну  дерев’яну  церкву.     Протягом якогось часу в обидві церкви велися богослужіння. Тому що вони розташовані  далеко одна від одної  поряд з кожною існують кладовища.
   Протягом часу церкви стали очевидцями двох землетрусів.Після останього землетрусу знагодилась в аварійному стані та не велися богослужіння. Частина віруючих почали відвідувати Герцаївську церкву та церкву з центра  села.
    З 1902- 1928р.Могилівка стає  адміністративно-територіальною одиницею. Таким чином, мали побудувати цегляну церкву замість дерев’яною, яка була розташована на панських землях Панаінте Казімер-Цинте який пішов з життя у 1887р, потім ці землі стали частиною панських земель Горгараміна Верона.Після того як їх не стало(1908), на цих землях розпочалося будівництво цегляної церкви. Засновники церкви стали Марія Георгіївна Стирча(1829-1913), Йоргу Рауц (1837-1908), майор Харлампие Мілош. У 1923р. закінчили будівництво та освятили церкву. При вході в церкву були поховані її засновники. Також  в 1908р.  за допомогою майора Мілоша розпочалося будівництво школи.
В холі школи увіковічені слова: «Antreprenor- capitan Miloş» . Будівля  представляє архітектурний інтерес та на  даний момент функціонує як школа.
 
На кладовище церкви Успіння Богоматері  поховані предки колишнього посла  Румунії у Франції, потім посла ордина  Малти в Бухаресті, пан Іван Шонерю.
   Також тут розташована спільна могила 14 солдатів розтрілені на кордоні у 1940-1941рр.(фото) На їхній могилі  в 1998р спільними зусиллями з Румунією поставили пам’ятник.
  З села Могилівка яке розташоване біля кордону з Румунією, 13 червня 1941р. 44 особи було депортовано до Сибіру. Селяни  поставили їм перед церквою  пам’ятник.
  Аналізуючи вище сказане можемо зробити  такий висновок : село Могилівка має багату, цікаву та варто досліджування історію.Цей куточок раю подарував світові багато талановитих людей.
Кожен з нас має батьків, дідусів, прадідусів, свій рід. Від них починається наша історія. Хвала тій людині, яка знає свій родовід. Ганьба тим, що не знають і цураються його. Ми пишаємося своїм корінням. Ось найвідоміші з них: Децебал, Троян, Мірча чел Батрин, Александру чел Бун, Штефан Великий, Міхай Вітязу, Міхай Емінеску, Георгій Асакі і багато інших.
Легенди. Кожна сільська родина пам’ятає вшановує і зберігає старовинні традиції та звичаї своїх предків. Але головною традицією, що прийшла  до нас із глибини століть була і залишається віра.
 
Штефан Воде (фото) почав правити 12 квітня 1457 року і помер 2 липня 1504 року.   Штефан Великий першим вписав наше ім’я у золоту книгу людства. На протязі його сорокасемирічного правління, одночасно з будівництвом таких чудових фортець як Путна, Воронець, Нямц, Гумор, Добровець відбулося багато значних соціально-економічних і політичних змін також відстоювання незалежності.

Сотні років по тому Молдова була під керівництвом розумного, сильного правителя на ім’я Штефан Великий. Він вів війни з багатьма ворогами, що хотіли поневолити і роздробити країну на шматки, та всіх їх переміг. Найстрашнішими ворогами були турки. Одного разу вони напали на країну. Їх було так багато, як листя на дереві. Штефан зустрів їх зі своїм військом у місці, відомому  лише йому. Молдавські воїни билися як витязі, але турецьке військо переважало молдавське чисельністю, тому вони потерпіли поразку. Вони відступили, щоб відновити військо. Штефан пішов до фортеці Нямц, де знаходились його мати та дружина. Туди він дістався опівночі та постукав у ворота…

    З того часу минуло більш ніж п’ять століть. Та щоліта, другого липня тисяча дзвонів сповіщають про славне правління Молдавського Господаря Штефана Великого і Святого.

Слава про Штефана пронеслася по всьому світові, де живуть румуни. Не зміг зникнути безслідно з історії період правління Штефана Великого.

 

    Свідчення цього е наше село Могилівка.
    Після 11 років правління, десь у 1468 році Штефан Великій вів тривалу боротьбу, на цих землях, з турками.

Під час битви був убитий кінь воєвода. Будучи вірним правителю Пуріче запропонував йому свого коня.Воєвод невеликій за ростом і не зумів, кваплячись, сісти на коня. Тоді той самий Пуріче запропонував:

      – Ваша світлосте, я сяду на вшпиньки, а Ви, на мене наступаючи, сядете в сідло!
На що великій воєвод відповів:
      – Якщо ми вдвох врятуємося після цієї битви, тоді я перейменую тебе з Пуріче на Мовіле!
     Почалася жахлива битва з якої воєвод вийшов переможцем. І дав Бог, що в живих залишилися обидва. Відшукав Штефан великий свого вірного воїна і зробив з нього великого боярина. Віддав йому всі ці землі де ми зараз проживаємо. А від нього походить увесь наш рід.

Моє рідне село має назву Мовіла. Ця назва – легендарна. На розповідають, що цю церкву, після битви, збудували за наказом Штефана території нашого села і досі збереглися руїни однієї церкви. Ця церква була збудована саме на тому місці, де він одержав перемогу над турками. На стінах церкви трішки помітно колір однієї фарби – червоний. Біля вікна добре помітно образ Штефана Великого. Це ще раз підтверджує, що церква була збудована за його наказом.  За  легендою святістю охороняє стіни церкви Штефана Великого та його потомків. Живе в серцях думка і переконання про те, що Штефан Великий не помер, він живе в нас, його нащадках і до тепер.

Жителі Могилівки з любов’ю згадують і пам’ятають цього Господаря. Вони закликають до відновлення з руїн святих місць предків, залишених у спадок для їх гідного вшанування.

Керівник розділу – Клійчук Юлія Георгіївна.

Дослідницька група: Гаїнуца Ірина, Асанді Яна, Тома Марина, Александрой Марина уч. 9-го класу.