Традиції Підвальне

Однією з найдавніших форм духовної культури народу є звичаї та обряди. Звичаї – це повсякденні усталені правила поведінки, що склалися історично, на основі людських стосунків, у результаті багаторазового здійснення одних і тих же дій та усвідомлення їх суспільної значущості. Вони, як неписані закони, народжуються разом з народом і передаються з покоління у покоління, тобто стають традиційними.
Обряди – це символічні дійства, приурочені до відзначення найбільш важливих подій у житті людських гуртів, родин, окремих осіб. Наприклад, колядування, щедрування, посівання на Новий рік тощо.
Звичаї і обряди мають національний, чи етнічний, характер. Геродот стверджував: якби усім народам в світі надали можливість вибирати найкращі з усіх звичаїв та обрядів, то кожен народ вибрав би свої власні.
Між звичаями і обрядами існує певна різниця. Звичаїв дотримуються щоденно, обряди ж виконуються напередодні чи безпосередньо у дні свят.
Сукупність обрядів, якими супроводжують відзначення святкового дня чи релігійної відправи, становить ритуал. Це зовнішнє оформлення якоїсь урочистості, свята. А система усталених обрядів, якими супроводжується громадсько-побутове чи релігійне життя, є обрядовістю даного народу.
Як відомо, основою народного календаря, на відміну від астрономічного, чи елітарного, був вегетаційний рік. Відлік зимового циклу е день Введення в храм Пресвятої Богородиці, тобто 4 грудня. З цього дня у хліборобському розумінні починає спочивати земля, яку не можна копати аж до Благовіщеня (25 березня).
В селі від Введення починали розучувати колядки, виготовляти «вбрання» для колядників і переряджених. Майже всі вірили в полаз: хто вранці першим завітає до хати, той буде полазником; від нього залежатиме щастя, здоров’я чи лихо. Достаток віщував молодий відвідувач, та ще й коли був з грошима; нещастя – старий, немічний, особливо стара баба або той, що приходив щось позичати.
Традиційна новорічна обрядовість румунів – це ціла низька зимових свят, серед яких виділяється період дванадцятидення з кульмінаційними точками 25 грудня – Різдво, 1 січня – Новий рік і 6 січня – Хрещення.
Вечір 31 грудня називали щедрим або багатим, до нього готували багатий святковий стіл. Тоді ж удавалися до різноманітних магічних ритуалів. Наприклад, господар підходив з сокирою до дерева, звертаючись до нього: Як уродиш – не зрубаю, як не вродиш – зрубаю – і тричі легенько торкався сокирою стовбура. Наслідком цих дій мав бути рясний урожай фруктів. Щоб улітку позбутися гусені, тричі оббігали садок босоніж тощо.  

1. Різдво Христове.

Цей празник дарує нам святу ніч – народжується син Бога. З небес сходять Ангели, бо в місті Давидовім – Віфлеємі народилось Дитятко в яслах у кошарі, пастухи знаходять і розповідають, царствені мудреці з Персії кланяються і кладуть дарунки, бо народився син Господній, став людиною, щоб з’єднувати нас з Богом. Коляда – це час, коли співають колядки, величаючи народження Дітяти, величають матір, бажають людям добро, здоров’я, щастя. У маленьких дітей свої колядки, в більших – свої, поважні газди і газдині мають інші, церковне братство – має інші. Колядники завжди сприймалися як «гості здалеку», що приходили до хат хащів, темряви, добиралися через ріки по хистких містках. Вони несли радісну звістку про всяке благополуччя тим, кого відвідували. Їх прихід сприймався за типом послідовних парних протиставлень «звідси – сюди»: з темряви – до світла, з холоду – до тепла. Деколи в колядках йшлося про переправу через річку (вода у світоглядній традиції румунів, як і в багатьох інших народів, розділяє «цей» та «інший» світи, є пограниччям життя і смерті). У нашому селі завжди особливо святкували Різдво – Коляду. Колядки – це обрядові, величально обрядові пісні, які виконуються на зимові свята, зокрема на Різдво. Звичай колядування має свою давню історію, коріння якої сягають ще арійських часів. Колядки пов’язані з днем зимового сонцестояння, яке наші предки називали святом Коляди. Його святкували 25 грудня. Вважалося, що в цей день Сонце з’їдає змій Коротун. Всесильна богиня Коляда в Дніпровських водах народжувала нове сонце – маленького Божича. Язичники намагалися захистити новонародженого. Вони проганяли Коротуна, який намагався з’їсти нове Сонце, а потім ходили від хати до хати, щоб сповістити людей про народження нового Сонця, і зображення цього сонця носили з собою. Як тільки на небі сходила зоря, колядники заходили в двір, кликали господаря і співали його родині величальних пісень про сонце, місяць, зорі.  Ці пісні й стали називати колядами або колядками. Згодом, із появою християнської релігії обряд колядування був приурочений до Різдва Христового і в колядках з’явились біблійні і світські мотиви. Традиція колядування збереглася й до сьогодні. Як тільки на небі являється перша зоря – розпочинається Свята Вечеря, а діти збираються гуртом і йдуть вітати усіх колядками з народженням Христа!

1. Обрядовість Нового року.

Серед селянства аж до початку XX ст. зберігалися новорічні традиції змішаного язичницько-християнського походження. Так, новорічні свята вважалися чарівним часом, коли пробуджувалася й ставала небезпечною всіляка нечиста сила. Вірили, що на святках присутні душі померлих родичів, яких також боялися і намагалися умилостивити. Побутувало уявлення про те, що у новорічну ніч відкривається небо і в Бога можна попросити що завгодно. Дуже довго жила віра в те, що характер новорічного свята впливає на долю всього року. На цьому ґрунті сформувалися звичаї, обряди, заборони та обмеження, в яких яскраво відбився світогляд хлібороба, його невпевненість у завтрашньому дні, страх перед стихійними силами природи. Специфічними складовими традиційного румунського новоріччя були величальні обходи й поздоровлення (щедрування, засівання), ритуальний обмін вечерею, обряди та ігри з масками («Маланка», «Банда», «Коза») та ін. Деякі з них широко побутують й донині. Щедрування – давній звичай новорічних обходів, під час яких групи щедрувальників (переважно  молодь) піснями славили господарів, бажали їм здоров’я й достатку, за що отримували винагороду. Щедрування супроводжувалось магічними діями, музикою, танцями, пантомімою, обрядовими іграми з масками.

Обрядових новорічних пісень – щедрівок (різновид колядок) співали окремо господарю, господині, хлопцю, дівчині, усій родині, були щедрівки дитячі, жартівливі, пародійні. В нашому селі зберігся звичай щедрування на Новий рік. В цей день діти поодиноко або в групах по 2 – 3 ходять з дзвіночками з хати до хати та щедрують. В румунських щедрівках, зокрема, відбиті історія та побут народу. Уранці на Новий рік  – 1 січня (день присвячений Василію  Великому)  ходять по хатах «посівальники».  Діти, зайшовши до хати, посівали зерном і приказували: Să trăiţi? Să-nfloriţi Pe plaiuri roditoare, Să creşteţi voinici sub soare, Să se înzecească, Să se însutească Auru-n câmpie, Strugurii în vie, Poamele-n livezi, Vitele-n cirezi. Toată ţara mea, Oamenii din ea Fie tari ca piatra, Iuţi ca săgeata, Harnici ca albina, Ageri ca lumina. La anul şi la mulţi ani!

«Маланка» (румунською «Malancă») – традиційний новорічний обряд із використанням масок. Назвою він зобов’язаний св. Меланії, день якої за церковним та юліанським календарем припадав на 31 грудня. За давньою традицією роль головного обрядового персонажа  – Маланки – грав хлопець, перевдягнений у жіночий народний костюм. Інші ролі також виконували парубки. Традиційні карнавальні образи на Маланку включали маски тварин – Кози, Ведмедя, Бика, Коня, маски Діда і Баби, а також інших персонажів. В обрядах нашого села фігурує ряджена коза в дерев’яній масці. Коза – символ урожаю. Відтак можна вважати, що обряд «водіння кози» – залишок тотемізму, однієї з первісних форм релігійних вірувань, за якою покровителем роду, племені була певна тварина або рослина. Тому культовий обряд включає переродження у відповідного звіра, танці та ігри за його участю. «Коза» – це театралізований обряд-гра з масками, що мав свій усталений сценарій, пісенний і музичний репертуар. Центральним моментом ритуального дійства був танець «кози», її «вмирання» і «воскресіння», що символізували циклічний кругообіг часу, прихід Нового року, а також мав відгомін давніх жертвоприношень, закликання кращого урожаю, добробуту в господарстві. Усі учасники гри мають відповідні костюми. Хлопець, який грає «діда», одягає кожуха, на спині прилаштовує горб із соломи, на голову вдягає кудлату шапку. Він робить довгу бороду та вуса з клоччя, у праву руку бере сучкуватий ціпок або батіг, а лівою за мотузок веде «козу». Головна деталь костюма «кози» – вивернутий назовні кожух. У селянській культурі це символ добробуту, багатства, плодючості. Вивертання кожуха хутром назовні є магічним перенесенням сил родючості на себе. Провідну роль в обряді «водіння кози» відіграють «циган» і «дід». Спочатку вони заходять до хати, жартують, просять дарів. Коли господарі погоджуються дати дари, тоді вводять «козу», а збоку напоготові стоїть «лікар». «Дід-жебрак» виголошує речитативом жартівливі вірші, вихваляє «козу». «Коза» «гине». Кличуть «лікаря». Той відмовляється лікувати «здохлу козу». Всі жартують, веселяться. Віджартувавши, учасники гри беруть дари та з «ожилою» «козою» йдуть до іншої хати. Переклад фрагменту поширеної румунської колядки «Коза»: Ца, ца, ца, кізочко, ца, Лише цукор тобі дам! Чекає вовк за скелею, А кізочка наша співає.  Ца, ца, ца, кізочко, ца, Лише цукор тобі дам! Чекаю вовк за колодою, А кізочка наша танцює Ца, ца, ца, кізочко, ца, Лише цукор тобі дам!

У нашому селі поширений і «живий» вертеп – специфічний театр костюмованих виконавців, відомий під назвою «Банда». В ніч перед Новим роком діти перевдягаються в «солдатах», «діда», «бабу», «цигана», «чорта», «паню» тощо та несуть з хати в хату де яки сторінки з історії румунського народу. Вони ходять у супроводі музикантів. Там де є дівчата, хлопці танцюють. Зустрічаються такі «Банди» – «Банда Жияна», «Банда Бужора»,  «Банда Бринковяна», «Банда Груї та  Новака».  Фрагмент коляди, яку співають хлопці з «Банди  Новака» («Banda lui Novac»): Aho! Aho! Şi-am zis verde de trei fire Ne-a venit un Sfânt Vasile – 2 ori. Ne-a venit şi Anul Nou. Anul Nou cu bucurie La mulţi ani ca să vă fie. Şi-am zis verde măr uscat, Asta-i „banda lui Novac” – 2 ori. De trei ani lipsiţi de soare, Jace Gruia la-nchisoare – 2 ori. Cu-n buchet de liliac, Primiţi „Banda lui Novac” – 2 ori. Gospodari cinstiţi de casă, Primiţi banda noastră-n casă – 2 ori. Hăi! Hăi!

Традиційним новорічним обрядом у нашому селі є «Коні» («Căiuţii»). За місяць до Нового року обирався «Калфа», який згуртовував хлопців до команди, в якій входили від 4 до 9 парубків, які грали роль «коней», «жида», «капітана». «Коні» у супроводі музикантів ходили по хатах та виконували імпровізовані танці. Господарі пригощали солодощами, фруктами, вином та давали гроші. Через 2 – 3 дня після Нового року хлопці з «Банди» та «Коні» організовували сільські танці.

Керівник розділу: Албу Ніна Михайлівна, вчитель історії, стаж роботи 20 років, спеціаліст вищої категорії, керівник гуртка «Знавці історії».
Пошукову діяльність здійснювали:
1. Албу Дмитро Д., учень 8-го класу, член гуртка «Знавці історії».
2. Дупешка Денис М., учень 8-го класу, член гуртка «Знавці історії».
3. Крупник Васілій В., учень 8-го класу, член гуртка «Знавці історії».
4. Ілаш Анастасія І., учениця 6-го класу, член гуртка «Знавці історії».
5. Панченко Крістіна П., учениця 6-го класу, член гуртка «Знавці історії».
6. Танасе Марина В., учениця 6-го класу, член гуртка «Знавці історії».