Історія Луковиця Герца

Маленька крапелька величної держави –
Моє село, багато є таких!
Зазнало лиха, бідувань і слави
Воно живе і вічно буде жити!

     Рідна земля, дорога серцю батьківська домівка. Які близькі нам ці слова! Саме з ними ми пов’язуємо поняття «мала Батьківщина». Мабуть, кожна людина любить землю, де вона народилася, де проходить її безтурботне дитинство, юність, навчання, де проживають її батьки і друзі. Славне історичне минуле, героїчні події та знамениті люди, які творили минуле і сучасне села.
 Луковиця, так звуть моє село.
Це частина моєї рідної Вітчизни, покровителька батьківського роду, моя відрада і надія, мої сподівання і звертання. Село добрих  і працьовитих людей, які прагнуть зробити його зручним і впорядкованим.
У ньому я народилася, пішла до школи, тут моя рідня, друзі і знайомі, тут і доля моя.
Дуже гарне село навесні, коли цвітуть сади, і влітку, коли будинки потопають у зелені і квітах. Дорога тобі кожна стежечка, рослинка, тваринка, деревце, джерельце, широкі врожайні поля, квітучі луги.

Здається, що і сонце пригріває тепліше, і місяць світить ясніше у рідному селі.  Мабуть, із заплющеними очима ти міг би прийти до рідної хати. Ніжки самі тебе приведуть, бо все навколо знайоме і рідне.
Як цікаво  у дитинстві! Дитячі ігри, розваги…
А скільки цікавих і неповторних випадків трапляється під час подорожі в ліс, гори, на рибалку. А скільки жартів і розваг у народних звичаях і традиціях села у різні пори року! Ці спогади залишаються назавжди у серці, і ні з чим їх не зрівняти.
Куди б тебе доля не закинула, на яку б далеку відстань від рідних мальовничих куточків, від чарівних пісень і музики, від талановитого народу – пам’ятай рідну землю, повертайся у рідне село, бо воно найдорожче для тебе. Звідси ти пішов у життя, у широкий світ.
« Своє коріння плекаймо й бережімо!»

На території нашого села знаходяться три кута:
1. Верхні Луківці – це зі сторони Над’ярної;
2. Нижні Луківці – це зі сторони Маморниці;
3. Слобозія – заснована Василем Стрішка.
Село Слобозія – Луківці перший раз згадується у документах 3 квітня 1488 року. 7 травня 1565 року правитель Молдавії Олександр Лепушнянул закріплює за Йордаким Цураю зі Сучави селища Маморниця, Луківці та Молниця.
У 1816 році село мало 48 мешканців, які оплачували 125 лей налогу, а власником села був Стефан Василкеу. На той час село було частиною села Буди, повита Дорохой, Герцаївського краю.
До 1940 року село належало до селища Горбова, повіту Дорохой, краю Герца. 28 червня 1940 року село було зафіксовано Радянським Союзом і зачислена у складі Української Радянської Соціалістичної Республіки.
У 1945 році сформувався колгосп «Каганович». Головою колгоспу був Микола Чабану. У 1953 році колгосп називався «Дружба народів», до якого належало і село Годинівка, головою був Харжан. А у 1959 році наше село увійшло до складу великого колгоспу, де входили села: Годинівка, Велика Буда, Мала Буда, Куп’янськ та Слобозія – Луківці.
Одна з трагічних сторінок історії нашого села був штучний голод 1946-1947 роках, під час якого у нас в селі померло 32 особи.
Сьогодні село Луковиця входить до складу Годинівської сільської ради. На даний час у селі є 207 господарств. Населення села становить 632 мешканців.
На місцях, де розташоване наше село, знаходяться ліси, поля, які збереглися з глибини віків. Біля нашого села протікає річечка Херцушка, яка розливається у річку Прут.
Землі нашого села межують з селами Куп’янськ, Мала Буда, Маморниця, але найближче до нас село Луківці Глибоцького району, населене українцями.
Через центр села проходить центральна дорога, яка поділяє село на 2 частини. Село знаходяться на відстані 19 км від районного центру Герца та на відстані 18 км від обласного центру Чернівці.

Щодо походження назви села, то одна з легенд говорить, що вона походить від великого боярина патріота – Строїч, на землях якого у 1709 році і було збудовано село, саме тоді коли було дозволено, щоб селяни були вільні від обов’язків працювати на бояринів. Звідси і походить назва села Слобозія – «ţărani slobozi», що в перекладі означає «вільні селяни». [Архів сіл м. Ясси– каталог документів, том І]

Над розділом працювали: учениця 9 класу – Кучеряну Анастасія Іванівна.

Керівники: Цопа П.М. – вчитель історії, Біля Л.А. – педагог – організатор.