Культура Дяківці

В 2005 році засновано етнографічний музей села Дяківці. Мета музею є в залучені молодого покоління до вивчення та збереження історико-культурної спадщини нашого народу.
Ініціаторами заснуванню нашого музею були вчителі-пенсіонери Олена Георгіївна та Захарій Іванович Онеску.
Музей розташовано в центрі села біля школи. Будівля музею складається з трьох кімнат.
Ми працюємо під девізом: «Люби, знай, вивчай, свій рідний край!»
Учні нашої школи вивчають історію рідного краю, поповнюють стаціонарні експозиції і виставки, організують та беруть участь у сільських, районних та обласних заходах, використовують матеріали музею в навчально-виховному процесі.
Пошукова група (учні гуртка «Юні краєзнавці») збирали зразки усної народної творчості свого села, стригетурь, пісні, обрядові звичаї, легенди, колядки. Становлення народної традиційної культури румунів тривало довгі століття, щоб витворитися у культурно-побутове, традиційно-виробниче, моральне, духовне явище, яке сприймається усім народом.
Упродовж багатьох століть румунський народ безупинно творив своє, тільки йому властиве духовне середовище, наповнюючи його своїми рідними обрядами, ритуалами, фактично формувався внутрішній світ румунів.
– Звичаї народу – це ті прикмети по яких розпізнають народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому.
– Феноменальна багата румунська обрядовість виникла як органічний зв’язок духовного і матеріального у процесі буття.

Щоб по-справжньому пізнати свій рідний народ та інші народи необхідно вивчити їхню історію, мову, культуру.
Однією з найдавніших форм духовної культури народу є звичаї та обряди. Найкраще виражене багатство румунської обрядовості в обрядовому фольклорі – піснях, побажаннях, віншуваннях;
В обрядовості українців розрізняють два види – родину (чи сімейну) і календарно побутову.
Сімейні обряди супроводжують громадське відзначення у родин повноліття, весілля, та похорону. Другого виду обрядів дотримувалися під час урочистого святкування початку та закінчення певних сезонів, природних циклів – зими, весни, літа, осені.
Різними обрядовими дійствами визначали в народі свято зимового циклу пов’язаних з Різдвяними святами.
Найважливіші етапи життя людини і окремі стадії розвитку сім’ї супроводжувалися різноманітними обрядами і звичаями. До традиційної сімейної обрядовості належить обряди пов’язані з народження (пологові звичаї та хрестини) одруженням (шлюбі весілля) смертю (похороні поминки).
У церковному обряді хрещення на перший план виступають хрещені мама і тато (куми). За звичаєм у куми обирали людей, які мали своїх дітей. Вважалося доброю прикметою, коли кума була вагітною. Хресні мама і тато повинні були мати «крижму» – біле полотно, на якому тримали дитину під час хрещення, хресні батьки мусили бути християнами, тобто хрещеними в церкві.
Інша традиція – весільна обрядовість. Сватами дівчину вирушали пізно ввечері, щоб на випадок відмови зберегти сватання у таємниці.
Найбільш пишною обрядністю відзначався весільний день. Дуже цікава церемонія одягання молодої дружини і святами в супроводі пісень. Весілля закінчується. До шлюбу батьки першими благословляли своїх дітей на одруження. Молодий чи молода стоячи, а батьки тримаючи подушку над головою з хлібом сіллю просили благословення.

 

Весілля завершується обрядом покривання голови молодої хусткою, що символізує її перехід у стан заміжньої жінки. Обряд покривання голови виконує вінчальна матка а заміжні жінки та свашки співають пісні.

   Похоронна обрядовість-коли людина помирає, то обмити і одягнути її кличуть старших людей. Покійників вбирають в новий, святковий одяг коли виносять труну з дому, то за давньою традицією, її тричі опускають на поріг. Щоб покійник не повертався додому, швидко закривали двері, кропили священною водою місце, де він лежав, замітали хату. І в хаті, поки лежав покійник, і під час його проводів по ньому «голосили».
Сьогодні в нашому селі відбувається відродження народних християнських обрядів і звичаїв. І у нас в селі дотримувалися і передавали наступним поколінням свої традиції, які всі разом творять самобутній родинний лад.

 

 

 

 

                                                  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Керівник розділу – педагог організатор Іоніца Соріна Захарівна.
Пошуковою діяльністю займалися Апетрі Діана учениця 9-го класу та Іоніца Захарії учень 9-го класу.