Культура Байраки

Будівля будинку культури с. Байраки була заснована в 1963 р. Була призначена для бухгалтерії совхоза «Ленинський путь». Але так стало, що для бухгалтерії будували іншу будівлю і цей будинок залишився будинком культури для села.
Першим директором будинку культури с. Байраки був Апакіцей Дмитро Ілліч. Пізніше директором був призначений Шодринга Михайло Вас., а художний керівник – Нікіта Іван, а потім Апакіцей Костянтин Ів.
З 2003 року директором директором будинку культури став Апетракіоає Микола Миколайович , а художний керівник – Биндю В.Г.

В 2011 році Апетракіоає Микола Миколайович брав активну участь в реалізації проекту «Flori de cânt bucovinean», при підтримці Чернівецької обласної державної адміністрації та консілії Сучавського повіту.
З 2001 року будинку культури був реорганізований в БДМ та дітей.
На даний час в БДМ та дітей працюють 6 гуртків художньої самодіяльності та 2 клуба аматорських об’єднань.
Колективи БДМД с. Байраки приймають активну участь у районних, обласних та міжнародних конкурсах, фестивалях, концертах.
У нашому селі відбувалася важлива подія, яка укріпила культурні стосунки між представниками села Могошешть (Ясси) та села Могошешть (Герца).

Народні промисли як форма поєднання матеріальної культури, вжиткового мистецтва.
З народних промислів в нашому селі розвивається писанкарство та вишивка.
Писанкарство – один із найдавніших відгуків народно-ужиткового мистецтва, поширений по всій Україні.

Більшість орнаментів, які дійшли до нас,безперечно, дуже давнього походження. Це знаки спілкування наших пращурів із природою, всесвітом, з тим духовним началом, яку керує всім. Ними вони позначали все довкола, аби оберегти від злої сили і притягнути добру, Божу. Згодом для цього відтворилася ціла система знаків. Певні символи часто набували нових значень, які могли витіснити старі або співіснувати з ними. Загалом так накладання значень робить той чи іншим знак полісемантичним (багатозначним), утруднюючи його конкретне прочитання. Тому розшифровано було лише незначну кількість символічних зображень, решта залишається незрозумілим нам оздобленням.
Символи, які зображали сонце, мали вигляд кола, восьмираменної зірки, перехрещених ліній із закрученими кінцями, кола з променями. Хрест позначав чотири пори року. В епоху сонячного культу хрест погодив від схематичного зображення птаха, оскільки в давніх міфологіях сонце уявлялося птахом, що летить по небу протягом дня з’являючись (народжуючись) вранці й зникаючи(помираючи) ввечері, щоб завтра знову воскреснути. Християнство лише закріпило значущість хреста в орнаменті. Зигзаг або хвиляста лінія позначали воду, а трикутнички з гребінцями або грабельками-хмари та дощ. Заштриховані трикутники, ромби, квадрати-зоране поле. Широко використовується у писанкових візерунках мотив світового дерева, що символізує розвиток роду-батько, мати, дитина, – як правило,це стовбур і три гілочки з листочками або квітками.
Окрім малюнка,свою символіку у писанках мав колір. Червона барва увібрала семантику всього доброго, прекрасного, світлого, узгодженого і прихильного до людини-радість життя, любов, для молодих-надію на одруження. Жовтий колір означав місяць, зорі, а в господарстві-врожай; блакитний-небо, повітря; зелений символізував весну, воскресіння природи, багатство рослинного світу; бурий, брунатний-землю. Багатоколірна писанка символізувала родинне щастя,мир, любов, здоров’я, успіх. Поєднанням чорного з білим виражало повагу до душ померлих.
Писанки святили разом із паскою та іншими традиційними харчами. Після святкового богослужіння в церкві люди звичайно христосувалися, тобто по-великодньому віталися: «Христос воскрес» – «Воістину воскрес», цілувалися і дарували один одному навзаєм писанки. У такий спосіб селяни не лише висловлювали свою радість з приводу Христового Воскресіння, але й мирилися або прощали один одному якісь провини.
Коли сім’я приходила з церкви після Великоднього богослужіння, усі вмивалися вперед святковим сніданком водою з миски,в яку було покладено три писанки червоним тлом і коралі. Після кожного вмивання цю воду виливали, якщо ж у хаті була на виданні дівчина, то першою вмивалася вона, а вкінці вона ж і збирала писанки, щоб бути харною і рум’яною. Після такого вмивання воду вважали теж свяченою, і тому не виливали будь-де, а лише під квіти або фруктові дерева. Люди вірили, що так вода покращить ріст рослин.
За народними повір’ями, писанки були джерелом родючості землі, всіляких щедрот, багатства, запобігали різним напастям, захищали від стихійного лиха. Їх прикопували навесні в першу ріллю, щоб був добрий врожай, клали під стріху,щоб охоронити хату від блискавки і вогню. Коли перший раз виганяли худобу на пасовища, пастухи брали х собою писанки. Коли починали будувати нову хату-якщо це було після Великодня-в кути замуровували по писанці. Шкаралупою писанки обкурювали хворих.
Вишивка – цeй вид мистецтва виник давно – корені його сягають у глибину віків.
Мабуть, ніколи, не зможемо ми довідати, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо з
огляду на недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва.
Здавна талановиті майстрині вишивкою прикрашали сорочки, рушники, серветки, скатертини, наволочки, хустки, пояси, кожухи, корсетки створюючи вишивки високої художньої і технічної якості.
Обов’язковими речами у вишивці без чого неможлива жодна вишивка це –
голка, полотно, нитки.
Орнаментальні мотиви вишивки в нашому селі сягають своїм корінням у місцеву флору та фауну, в історичну традицію. У давнину основні орнаментальні мотиви відображали елементи символіки різних стародавніх культів.
За мотивами орнаменти вишивок поділяють на три групи: геометричні (абстрактні), рослинні, зооморфні (тваринні).
Останнім часом усе частіше можна побачити людей в сорочках -їх одягають у дні релігійних і національних свят. Певне, сучасні українці інтуїтивно відчувають, що їм бракує таємних символів, які гармонізують життя. А одним із таких символів і була вишита сорочка із зашифрованих на ній орнаментами й оберегами. Так, у вишиванці закодовано потужний дух народу, його світосприйняття. Через віки, тисячоліття долинає до нас співуча мелодія народних орнаментів, призначена не лише для очей, а й для розуму та почуттів.
Сорочці приписували лікувальні й оберегові властивості. Люди вірили, що через сорочку можуть передаватися різні хвороби, зурочення, інша магічна сила. Колись сорочкою обгортали новонароджене немовля, її вишивали для весілля, для першої борозни, на смерть. Магічні властивості мали й інші елементи традиційного одягу українців з вишивкою.
б) рушники, серветки, вишивки бісером
Не поступається своїм чільним місцем І рушник – один із головних оберегів. Кожна господиня намагалась вишити рушник якнайкраще, прикрасити його різноманітними візерунками, найчастіше червоного та чорного кольорів, що свідчить про історичне минуле кровопролиття, смуток. В нашій вишивці домінують більш теплі та веселі кольори. А кожен колір несе свою символіку:
– червоний – енергія, влада, сила й кохання;
– білий — священний, чистота душі;
– синій – спокій, довіра, нескінченість;
– фіолетовий – дружба, довіра, гідність;
– блакитний – ніжність, вірність;
– оранжевий – могутність, розкіш, сонце, радість;
– жовтий – світло, життя;
– чорний – земля, смуток,
З сивої давнини і до наших днів в радості і в горі рушник є невід’ємною частиною нашого побуту. Розвішані рушники над вікнами, дверима, у кутках надійно захищали оселю від усього небажаного.
Проводжаючи воїнів на війну, матері, дружини і кохані дарували їм напам’ять рушники, аби живими верталися до рідної домівки. Для молодих (наречених) вишиті кінці рушника означають красу, вроду молодих, а біла середина – єдність їхньої чистоти і ясної долі на довгий вік.
На щастя, на долю дарували вишиті рушники в дорогу. Рушник на стіні. Давній наш звичай. Його можна порівняти з піснею, вишитою чи витканою на полотні.
Хліб-сіль на вишитому рушнику одвічні людські символи. Прийняти рушник, поцілувати хліб – символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тим, хто виявив їх. Цей звичай пройшов вік І став доброю традицією і в наш час.
Найбільше обрядових сюжетів, пов’язаних з рушником, збереглося у весільному церемоніалі. За давнім звичаєм, як тільки в родині підростала дівчинка , мати турбувалась про рушники. До їх виготовлення привчали з юного віку. Довгими осінніми вечорами дівчата мережили узори. Від того якими вони виходили, скільки встигала дівчина вишити рушників, складалася думка про її працьовитість, вдачу.
Кожній матері хотілося , щоб селом пішла добра слава про доньку.
Вишивки бісером – технологія виконання робіт, композиції та поєднані кольорів, а також на якості виконання роботи та якості її викінчення.
Виробив з бісеру це створення сучасних прикрас і оздоблення бісером предметів побуту та одягу.
Було і багато інших звичаїв. Вони дійшли до нашого часу і продовжують побутувати.

Над сторінкою працювали:

Прядко Фрозіка Михайліна,
вчитель музики

Пошукову діяльність здійснювали :

Учні 11 класу:
Онофрей Анастасія, Пушкашу Данієла, Постевка Артем