Духовність Байраки

Дорога до Храму
З проведеної роботи-експедиції «Дорога до храму» разом з учнями-учасниками краєзнавчого гуртка, а також вчителі історії нашої школи, ознайомилися з цікавими релігійними матеріалами Божого храму села Могошешть ( з 1947 року-Байраки)
1) Місце розташування. Адреса культової споруди.
Святе місце нашого села-церква. Вона розташована в центрі села, на рівному місці, фасадною частиною до сходу сонця, міцною кам’яною стіною.

Перед Храмом красується парк віковічних дубів, лип, акацій. З правої сторони розташований старий дворянський маєток поміщика Голбана Сави, який побудував цей Божий Храм. Сьогодні в маєтку поміщика розмістилася сільська дільнична лікарня.
2) Дата спорудження (орієнтована або точна). Хто споруджував, на чиї кошти.
При вивченні історії святого місця нашого села, маємо можливість користуватися оригінальними історичними, церковним документами.

За це люди повинні бути вдячні тим предкам, які находяться з права перед входом в церкву. Так, наприклад, з одного надпису нам стало відомо конкретні дати про автора Храму. Також, довідуємося про початок забудови церкви 1818 року ченцем Савою Голбан. Всі кошти на будову зібралися від багатих дворян. З інших джерел, які споруджували це Святе місце, дізналися і про рік закінчення будову цієї споруди (1824)
3) Ім’я церкви.
З початку забудову і до наших днів Храм Божий носить ім’я Успення Богоматері. Дякуючи цьому імені, на свято Святої Марії, 8 вересня святкується храм села. В цей день проводиться велика служба, де беруть участь багато священників, єпископів, і навіть гості із культових організацій з інших країн (Румунії, Югославії, Польщі).

4) Габаритні розміри (вимірюються) ширина, довжина, висота ( по можливості).
Вимірюючи церкву, ми дізналися про її величину: ширина – 12м, довжина – 25м, висота – 22м.
5) Особливості архітектурного стилю. Окремі особливі елементи архітектури. Малюнки Храму або фотографії.
Архітектурний стиль храму-поєднання візантійського і класичного. Це пояснюється фактами, що православна церква нашого села бере свій початок з Візантії. Ззовні Храм прикрашений святими іконами.
6) Внутрішнє оздоблення (іконостас, фрески, підлога).
У внутрішньому виді церкви, особливе місце займає іконостас, оздоблений майстрами того часу натуральними фарбами, які збереглися до тепер.

Оригінальні фрески не збереглися, а те, що лишилося відновлено сучасними майстрами.
У верхній частині церкви на небозводі зображений спаситель світу Іісус Христос з двома ангелами. За ними – дванадцять апостолів, ще нижче-святі.
Краса Храму – це полікандр, який установили в 1854 році, придбаний Михайлом Голбаном, сином Сави Голбан.
7) Наявність стародруків, короткий їх опис або історія.
Релігійні книги збережені в церкві надруковані в середині XIX століття в Яссах в Румунії, мають релігійний зміст, написані кирилицею того часу.
8) Навколишнє середовище культової споруди.
а) Зелені насадження. Навколишнє середовище Храму має чудовий вигляд. На подвір’ї є багато віковічних дерев, криниця.
б) Каплиця, дзвіниця, хрести та ін.
На подвір’ї є каплиця, в який кожен день горять свічки, поставлені віруючими.
В церковному ансамблі окреме місце займає дзвіниця, висота якої досягає 48 метрів.
Дзвіниця має свою історію. Вона була добудована пізніше церкви в 1848 – 1851 рр. Михайлом Голбан. Про це довідуємося з настінного надпису на дзвіниці.

Великий пам’ятник Храму формує ансамбль дзвонів. Цей ансамбль складається із шести дзвонів, з яких кожен виконує свою роль.
Цікаво те, що фактично вони не були привезені, а із зібраних довгими роками мідних монет вилиті людьми села Могошешть (Байраки). Дізнаємось, про це з розповідей старожилів і з надписів, зроблених на самих дзвонах.
Цей ансамбль дзвонів грає велику роль не тільки в релігійному, а в повсякденному житті села, пов’язаних з традиціями і звичаями предків.
в) Кладовище, кількість поховань, дати поховання, видатні постаті.
Так, в церкві в окремому місці знаходяться дві домовини, в яких поховані Сава та Ілля Голбан (батько Сави) – головні початківці задуму забудови церкви нашого села, в який похований відомий священик храму 9.09.1902 року.
9) Свідчення старожилів про Істрію. Легенди.

Перекази.
З розповідей старожилів села, довідуємося, що колись давно в селі була ще одна церква – дерев’яна , побудована в середині XVII ст., але вона згоріла. На тому місці кладовище, де навічно відпочивають учасники першої світової війни 1914 – 1918 рр. З надмогильного Хреста дізнаємось ,що там були поховані люди різних національностей (росіяни, українці, німці, румуни, поляки, молдовани та ін.)
Багато ікон із старої церкви вдалося врятувати, і вони до тепер зберігаються у сільському Храмі. Віруючі села мріють побудувати нову церкву на цьому місці. Та залишилася дзвіниця, і коли помирає людина, ті дзвони дзвонять і сповіщають про це селянам з обох дзвонів (зі старої церкви та із нової). А коли тільки служба в церкві – то сповіщають тільки дзвони з Божого Храму – нової церкви.
При проведені експедицій групою учнів 7-9 класів краєзнавчого гуртка, від старожилів села дізналися багато історій, легенд, переказів про будівництво святого храму нашого села. Із цих розповідей нам стало відомо, яку важливу роль мала церква на кожному стані розвитку історії. Завжди об’єднувала і виховувала людей через віру у Бога. В різні часи церква була і залишилася душевною ласкою кожного.
Дорога до храму залишилася і сьогодні головною дорогою кожного християнина села. І ця дорога буде вічною.

Висновки
З проведеної роботи ми дізналися багато цікавих фактів з історії нашого села і наших історичних культових споруд.
Немає жодної людини на землі, яка б не любила і не шанувала місце, де він народився, де промайнули найкращі дитячі роки, де завжди поряд були теплі ласкаві мамині руки і надійне батьківське плече. В ній, малій Батьківщині, лишається духовність наших предків, завдяки їм ми шанобливо ставимося до звичаїв, традицій минулого, які проносимо через роки.
Проводячи дослідження з історії рідного села та з історії виникнення назви села, споруд, ми зрозуміли, що у кожні часи люди зберігали віру, надію у майбутнє, із цим вони перемогли.
З розповідей старожилів ми дізналися, яку велику роль мали для них церква, історичний парк та решта пам’ятників минулого.
Але, незважаючи на час, церква була місцем духовного затишку людини. До сьогоднішнього дня наші селяни ходять у церкву у неділю та на всі свята, та глибоко шанують і поважають релігійні традиції предків.
Сьогодні, для кожної християнської людини, дорога до церкви, становиться головною і назавжди залишиться на вічно.

Над сторінкою працювали:

Робу Євген Іванович,
вчитель фізики, вчитель методист, учасник ІІ туру Всеукраїнського конкурсу „Учитель року – 2005” в номінації „Фізика”

Пошукову діяльність здійснювали : 

Апетракіоає Ганна, Ткач Андрій, Постевка Мірела, Павел Василь, Караушу Анастасія,Чокан Габрієла, Балаша Себастіан, Мурару Олена, Павел Ганна, Албу Тетяна,Биндю Ілля, Найман Артем, Ришкуляк Вадим, Павел Василь