Традиції Байраки

Наш народ має багату культуру, величезний скарб якої складається з цінностей, надбаних багатьма поколіннями. З прадавніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо способу життя. Вони закладені в румунських звичаях, обрядах, фольклорі, адже в них – світовідчуття та світосприймання нашого народу. У них пояснюються та обґрунтовуються взаємини між людьми, цінність духовної культури окремої людини і народу взагалі.
Як і рідна мова, звичаї об’єднують людей в один народ.
Дохристиянські звичаї гармонійно переплелися з релігійними, утворивши обряди, які ми маємо на сьогодні . Обряди охоплюють все життя людини від народження до смерті (пологи, запросини баби-повитухи, відвідини новонародженого та породіллі, хрестини, дівування, заручини, весілля, поховання); всі сфери людської діяльності та сільського господарства (заклик весни, веснянки, перша борозна, зажинки, жнива, обжинки, Спас).
В нашому селі сімейне життя традиційно супроводжувалось різноманітними обрядами та ритуалами, які в образно-символічній формі визначали певні етапи життя та розвитку, а весілля являло собою справжню народну драму, до якої включались ігрові дії, танці, співи, музика. Народження дитини завжди було визначною подією в житті родини, адже за народним уявленням “хата з дітьми – базар, а без них цвинтар”. Вагітну жінку не можна було лаяти та ображати. Їй слід було якомога довше приховувати вагітність, щоб ніхто не знав і не врік, щоб не тяжко було родити. Аби дитина була здоровою, до першої купелі лили свячену воду. Дівчаткам додавали меду, молока та квітів, щоб були гарними, а хлопчикам – дев’ясилу, щоб росли здоровими та дужими.
Новонароджену, а особливо хвору чи кволу дитину, треба якнайшвидше охрестити. У церковному обряді хрещення на перший план виступають хрещені батьки, ролі яких надавали особливого значення. Вони шанувалися як близькі родичі і були для хрещеника другими батьками, бо мають за обов’язок опікуватися дитиною, брати участь у її вихованні, допомагати у скрутну хвилину. Хресні мали бути хрещеними та перебувати у церковному шлюбі.
Після хрещення до хати збираються родичі та сусіди. Не можна приходити з порожніми руками.
Багатющий скарб звичаїв нашого народу ми отримали в спадок і мусимо зберегти його та, нічого не втративши, передати нашим дітям, щоб не перервався зв’язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам’ять нашого народу.
Село Байраки – це край з давними традиціями та звичаями, з багатою історією , створену жителями села протягом віку.
Окраса кожного народу – народні звичаї наших предків.
Весілля – це народний звичай, коли молода пара стає на весільний рушник для створення сімї . Майбутній наречений домовившись з своєю дівчиною, приходить до батьків дівчини свататись, після чого домовляються про заручення. Родичі молодих під час сватання домовляються щодо проведення весілля та узгоджувати хто будуть вінчальними батьками, які мають бути гарними господарями та прикладом в усьому для молодих.
Перед весілля молоді обов’язково повинні сповідатися та причащатися. В суботу перед весіллям на воротах молодого і молодої прикріплюються прикрашені ялинки.
В неділю ранком молодий та молода, кожний в своїй хаті, готуються до самої урочистої частини весілля. До них додому приходять музиканти. Коли всі гості зібралися вони запрошуються за стіл. Після цього дружби, дружки, родички та сусідки молодого разом з музикантами прямують за вінчальними батьками ( у яких дома також за столом знаходяться їхні гості – запрошені на весілля). Вінчальні батьки зустрічають гостей зі сторони молодого біля воріт і частують їх.
Перед тим, як молодий їде за молодою у нього вдома проводиться «прощання з батьками». Після цього молодий їде за молодою, у якої дома проводиться такі обряди як:
– «Închinarea zestrei»( дружби та дружки танцюючи під музику приносять придане нареченої):

«Soacră mare, soacră mare,
Deschide poarta mai tare
Ți-am adus mireasă bună
Zestre multă în mașinăț.
I-a zis mama că i-a da
Zestre când s-o mărita
Douăzeci de perne moi
Toate pline cu gunoi.
Douăzeci de perne mici
Toate pline cu furnici.
Douăzeci de perne mari
Toate pline cu țânțari».
– «Scoaterea volului» ( одягання фати):
«Iu-iu-iu și na,na,na….
Să pornim corabia
Hopa-i hop, hopa-i hop
Nu-s mai mare cât un dop,
Cât un dop de la balercă
Căt o coadă de ciupercă….»
– «Iertăciunea» ( прощання з батьками):
«În numele Tatălui, și a fiului, și a Sfântului duh Amin.
Cinstită casă , blagoslovită masă,
Cinstiți nuntași cușmele din cap luați
În picioare vă sculați,
Două, trei cuvinte ascultați.
Căci nu-i începutul de la noi
Nici de la fiii aceștea doi,
Ce-i începutul de la moșul nostru Adam
Ce a lăsat din viță și neam,
Din viță în viță până au ajuns
La aceste două tinere mlădițe.
A juns timpul de căsătorit
Ca doi pomi vara de înflorit
Fie că fii își lasă pe mamă, pe tată
Împreună să se adune și să primească
De la părinți iertăciune
Fiindcă ei brațele vi le-au rupt,
Pieptul vi l-au supt.
Și astăzi stau cu smirenie
Și așteaptă blagoslovenie.
Căci iertăciunea părinților
Întărește casa fiilor,
Iar blăstămul părinților
Risipește casa fiilor
Fie că-i cu temelie de piatră
O strică din vârf și până-n talpă.
Fie cu temelie de os –
O strică din vârf și până-n jos,
Fie cu temelie de argint –
O strică din vârf și până-n pământ.
Căci pasărea ce-i pasăre,
În pădure se naște,
În pădure trăiește, cu gura ciripește,
Și tot în fața lui Dumnezeu greșește.
Și acești doi fii,
Vor fi greșit și ei.
Voi, precinstiți părinți,
Fiți buni și ierații.
Cu pâine, cu sare și darul cel mare
Viva, flăcăi!»
Під час «прощання з батьками», батьки благословляють молодих, бажають їм щасливого життя, благополуччя, гарних та здорових діточок.
Якщо наречена не з того села що і наречений, то дружби перед тим як молода вийде зі свого подвір’я зав’язують ворота та вимагають від нареченого викуп.
Цей обряд зберігається незмінним і до наших часів. Молодий платить викуп дружбам вином або горілкою, а сестрі нареченої або старшій дружці платить грошима та цукерками.
Після цього вони їдуть на вінчання, до православної церкви .
Після вінчання молоді сідають разом в одну машину і прямують додому до молодого, де чекають його батьки.
Батьки молодого теплими словами, хлібом та сіллю зустрічають молодих. Поки до молодого не приходять батьки молодої, дружби та дружки танцюють та веселяться. Далі починається «велике застілля». Вінчальний батько проголошує перший тост за молодих.
Молодь та всі запрошені танцюють, а ж до півночі, поки не починається збирання грошей та подарунків для молодої пари. Цю функцію довіряють старшим чоловікам, які добре уміють говорити та жартувати. Викликають по черзі: вінчальних батьків, батьків молодих, бабусь та дідусів, братів та сестер, дядьків та тіток, потім по черзі збирають гроші від усіх запрошених на весілля, називаючи їх по імені та прізвищі. Вінчальним батькам та родичам зі сторони молодого наречена в обмін підносить подарунки.
Після того вінчальні батьки рахують зібрані кошти та повідомляють запрошеним суму, дякуючи за те, що прийшли на весілля та бажаючи молодим: щастя, благополуччя та багато гарненьких діточок і пропонують всім веселитися аж до ранку. Під кінець весілля проводиться такі обряди, як «кидання букету нареченої» та «знімання фати» з молодої. «Кидання букету нареченої» – дуже популярний на наших весіллях обряд. Без цієї традиції не обходиться тепер практично жодне весілля. Суть, як відомо, полягає в тому, що наречена повертається спиною до натовпу присутніх незаміжніх подружок і кидає їм весільний букет. Згідно прикмети, дівчина, яка його зловить, вийде заміж наступною. «Знімання фати» полягає в тому, що вінчальна матка знімає фату та надіває на голову молодої хустку .

Після цього, фату надівають на голову старшої дружки, танцюють ще кілька танців, потім всі розходяться і весілля закінчується. Молода стає справжньою господинею. Взагалі прийнято, щоб молода пара після весілля жила у молодого. В наш час придане не має такого великого значення як раніше, навіть не на всіх весіллях приходять за приданим до молодої, тому що молоді можуть спільними силами будувати собі хату та придбати все потрібне для побуту.

http://www.youtube.com/watch?v=HXPtRN3mibk&;feature=youtu.be

Над сторінкою працювали:

Караушу Анжела Василівна,
вчитель французької мови

Пошукову діяльність здійснювали :

Учні 6-А класу:
Караушу Касіян, Апакіцей Міхаєла, Крішу Михайло, Постевка Мануєла