Традиції Герца

Звичаї та традиції допомагають зберігати та збагачувати культуру кожного народу. В них зберігається духовна спадщина нашого району. Ми упевнені, що повинні зберігати та передавати їх наступним поколінням.

У місті Герца збереглись різноманітні традиції та звичаї. Відомі такі традиції: родинно-побутові, релігійні, сезонні, національні тощо.
До родинно-побутових належать: хрещення дитини, весілля та похорони.
  Народження дитини для жителів цього міста надзвичайна радість, тому вони дотримуються всіх обрядів пов’язаних з хрещенням. Хрещенні батьки обираються з урахуванням того, що вони повинні відповідати у подальшому житті за нього.

Як правило, після хрещення, перший раз, лише хрещенні батьки мають право купати, стригти, обрізати нігті та повивати хресника. Під час даного обряду хрещенні батьки бажають дитині довголіття, багатства, розуму, здоров’я любові, передаючи його на руки рідним батькам.

Жителі міста Герца в більшості румуномовні. Національне румунське весілля сповнене гарними звичаями та символічними обрядами. Весілля обов’язково супроводжується вінчанням. Під час вінчання молодятам пов’язують руки вишитим рушником – як символ міцного сімейного життя.
За звичаєм, батьки нареченої дарують одіяло та дві подушки, прикрашені національною вишивкою. Кумедними обрядами під час весілля є наряджання батьків молодих та викрадання нареченої, за яку вимагають викуп.

До сезонних традицій належать: осінні (обряди, виконанні під час святкування Святого Андрія – 30 листопада); зимові (обряди, виконанні під час святкування Різдва, Святого Василя); весняні («Мерцішорул»); літні (свято Івана Купала – 7 липня).

В нашому місті початком весняних свят є 1 березня – День Мерцішора. В цей день перед сходом сонця жінки вішають на палицю біля воріт або перед будинком червону хустку. Батьки одягають на шию або прив’язували до руки дитини мерцішори – дві китички торочок із ниток білого та червоного кольору, з’єднаних між собою двома переплетеними нитками, які, як вірилось, приносили удачу. Мерцішори носять не лише діти, а й дорослі. Дівчата вірять, що коли носити мерцішор і вмиватися росою з квітів, то лице їх буде білим, а щоки – рум’яними. Цю обрядову прикрасу виготовляють власноруч або купують і носять впродовж усього місяця березня. Потім їх прив’язують до кущів троянд або гілок дерев. З цим обрядом пов’язане повір’я, що коли дерево цього року добре вродить, то щасливою буде людина, яка вішала мерцішор на його вітки.
Свято Мерцішор символізує проводи зими і прихід довгоочікуваної весни.; Наші ліцеїсти завжди готуються і дуже чекають це свято, оскільки разом із нею приходить весна.
   Традиції та звичаї пов’язані з Різдвом та святом Василя найбільш за всіх збереглися до наших днів. Молодь та діти наряджаються у різноманітні костюми і ходять колядувати, сіяти, з «Козою» тощо. Окрема група чоловіків організовують святкове дійство «Căluțul».
Гарно прикрашені, у костюми, вишитими бусами, кольоровими стрічками, бісером, дзеркальцями, виконують рухи під особливу музику.
ЗИМОВІ КАЛЕНДАРНІ СВЯТА Й ОБРЯДИ – складний фольклорний комплекс, в якому поєднуються раціональний досвід і релігійно-магічні вірування, високоестетичні традиції та пережиткові звичаї.
На Різдво прийнято колядувати – обходити оселі, виконуючи величально-вітальні пісні (колядки). Група чоловіків, неодруженої молоді, дітей заходять на подвір’я кожної хати, славлять господарів, бажають їм здоров’я, щастя, щедрого врожаю, достатку, за що отримують певну винагороду.

ЗІРКА – традиційний атрибут різдвяного обряду колядування. Пов’язаний з євангельською легендою про Христа, чудесне народження якого провістила “віфліємська зоря”. Вигоговляють зірку, як правило, із звичайного решета, до якого прилагоджувають “роги” (5, 6, 9, 10 чи 12) та обклеюють різнокольоровим промасленим папером, прикрашають фольгою, стрічками й китицями. До бокових стінок зірки часто кріплять картинки на релігійні сюжети, а всередину вставляють свічку, утворюючи щось на зразок чарівного ліхтаря. Подекуди роблять так, щоб зірка могла обертатися навколо своєї осі.

   КОЗА – театралізований обряд-гра з масками, що має свій усталений сценарій, пісенний і музичний репертуар. Названий за головним персонажем – парубком, перевдягненим козою (вивернутий кожух і дерев’яний макет голови тварини).

Центральним моментом ритуального дійства є танець Кози, її “вмирання” і “воскресіння”, що символізують циклічний круговорот часу, прихід нового року.

“МАЛАНКА” (“Меланка”) – традиціиний новорічний обряд із використанням масок. Назвою він зобов’язаний св. Меланії, день якої за церковним та юліанським календарем припадає на 31 грудня за ст. ст. Ще у недалекому минулому обряд “Маланка” був поширений на значній території України.
За давньою традицією роль головного обрядовою персонажа – Маланки – грає хлопець, перевдягнений у жіночий народний костюм. Інші ролі також виконують парубки, подекуди меланкують й дівчата.
Масковані учасники новорічної процесії розігрують кумедні сценки-інтермедії. У деяких селах Буковини виконують колективний загальносільський танець за участю ряджених, ритуальну боротьбу масок.

Над напрямком «Традиції» працювали:
Вчитель румунської мови та літератури – Вікол А.М. та психолог ліцею – Куті Л.Х.
Учні 9 класу: Чевка Іван; Попович Марина; Апетрі Денис; Тинку Анастасія; Саранчук Олександр.