Духовність Горбова

Духовність — це почуття й усвідомлення реальності, яка безпосередньо чи опосередковано спрямовує життє­діяльність людини.

Духовність — це все те у світі, що є реальним керманичем життя людини і суспільства.

При цьому слід мати на увазі, що духовність — єдність об’єктивного і суб’єктивного стосовно визначеності людського життя. А тому, залежно від історичних реалій, обставин життя певної особи, духовність має розмаїті форми. Але найчастіше виявлення духовності спостерігається у творчій діяльності людини.

Ми розуміємо слово духовність як похідне від слова Дух. А Дух – це релігійно-філософське поняття, тому наша група досліджувала церкви, розташовані на території нашого села

В селі Горбово існують дві церкви: Дмитрівська церква, яка знаходиться в старому центрі села,

та церква Пресвятої Богородиці, яка знаходиться у новому центрі селі (Сату Ноу).

У центрі старої частини села, на пагорбі стоїть Дмитрівська церква,

побудована у 1831 році Савою Холбаном, про що свідчить запис на дверях церкви (в деяких документах засвідчено, що Дмитрівська церква побудована у 20-х роках ХІХ ст.). Побудована з цегли і каміння, потинькована, тридільна, вона представляє характерний для Буковини тип тиокнового храму з включеною до загального об’єму триярусної, квадратної в плані дзвіниці. Висота церкви – 17 м, ширина – 8 м і довжина – 15 м. Територія храму огороджена камінним муром висотою 2 м, який зберігся добре до наших днів, кругом якого ростуть старі ліпи, які ніби сторожать нашу церкву. У храмі збереглися старі священні книги, іконостас, ікони початку ХХ століття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У подвір’ї церкви збудований меморіальний хрест 53-м жертвам репресіям 1940 – 1947 років, які не повернулися з сталінських таборів та Сибіру.

Слід відмітити, що за всі часи комуністичної епохи вона була відкрита і свячено-службовці правили кожної неділі священну літургію, що не відбувалось у всіх сусідніх селах.

З 1922 до 1954 року на території церкви існувала спочатку 4-х річна, а потім 7 річна школа.(див розділ «Освіта»).

Церква Пресвятої Богородиці, яка знаходиться у новому центрі села (Сату Ноу) була добудована у 2008 році. Ця церква має маленьку історію будівництва.

Влітку 1985 року 16-й хлопець потонув. І коли його поховали, був сильний дощ і всі присутні були мокрі і не мали де сховатися. Тоді отець Агафон пропонував односельчанам побудувати маленьку споруду (капличка), щоб мали де сховатися під час дощу. Всі були згодні з його пропозицією, тому що на тому місці крім дзвіниці нічого не було, і не мали де тримати всі речі, потрібні для похоронів, бо ці речі знаходились в домі односельчанина – Костакі Цар.

Тоді отець Агафон дав їм благословення і сказав: «Нехай допоможе вам Бог». Але в ті радянські часи не було так легко почати таке будівництво. І все ж таки знайшлась одна смілива людина – Георгій Тома, який за допомогою ще двох односельчан (Георгія Саренку та Георгія Білона) почали будівництво. Але було дуже тяжко з будівельними матеріалами. На допомогу прийшов Георгій Ілієш, який служив в Афганістані і мав пільгове посвідчення. За допомогою цього посвідчення вони купили 8 кубів шлакового блоку з Мамалиги. Колишній голова колгоспу «Перемога», Ілля Замфір, привіз дві вантажівки з гравієм. І тоді вони заклали фундамент тої малої каплички.

Церковний статус діє з 1990 року і почав служити тут раз в місяць отець Агафон, потім служив Костянтин Костя.

В 2005 році на території церкви побудована капличка, за кошти сімей Ісак та Сланіна.

Село збільшувалось і населення ставало більше і виникнула потреба в збільшенні площі. В 2008 році Федір Чорней запропонував збільшити площу церкви та й обіцяв за власні кошти привести цегли. Тоді отець Костянтин дав йому благословення. Ось так почалася реконструкція церкви. За зібрані кошти односельчан купили всі будівельні матеріали. Роботу вели різні будівельні бригади під керівництвом Чорнея Василя, Решетніка Олексія та Якоба Іллі. Протягом трьох років реконструкція завершилась. І в новому центрі села стоїть дуже гарна і приваблива архітектурна споруда.

8 вересня 2011року в присутні епіскопа Мелетія та собору з дев’яти церковних представників освятили церкву Пресвятої Богородиці. В той день епіскоп Мелетій вручив золотий хрест настоятелю церкви Апакіце Іоанну за сумлінну працю і старання під час реконструкції церкви.

Тепер інтер’єр церкви красиво обладнаний священними іконами куплені за кошти односельчан.

   

   

Населення села дуже задоволене за доброю роботою, виконаною цими милосердними людьми і пишаються ними. Тепер вони спокійно та з любов’ю вивчають Боже слово під керівництвом настоятеля церкви.

Горбівська сільська рада у 1994 року виділила для будівництваСвято – Вознесеньського чоловічого Монастиря 13 га землі,з запасів земельних ресурсів, для ведення підсобного хазяйства та сільськогосподарських культур.

Засновник Монастиря – Михайло Жар – його теперішній настоятель. На території Монастиря розташувалися Велика церква, Мала церква, Братський корпус та приміщення для гостей. Тут живуть понад 60 братів – монахів. Найважливішим моментом життя Монастиря є його освячення в 1998 році на свято Вознесіння, за участю Володимира, Митрополита Києва і всієї України. У 1999 році був освячений скит – церква, де право молитися мають тільки ченці, життя яких суворе.

На території монастиря знаходиться шість храмів і скит. Сюди людей пускають лише один раз на рік, на свято Преображенія. Банченський монастир справедливо можна назвати оазою духовності.

Намісник монастиря – архімандрит Лонгин (Жар Михайло 
Васильович), на посаді з 1993 року. Указом Президента України Віктора Ющенко в 2008 році за визначні особисті заслуги перед Україною у реалізації державної політики соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, багаторічну благодійницьку діяльність багатодітному батьку-опікуну, настоятелю Свято-Вознесенського чоловічого монастиря Михайлу Васильовичу Жару присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.

2 жовтня 2011 року, в неділю 16-у після П’ятидесятниці, після Воздвиження, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив освячення Свято-Троїцького собору Вознесенського Банченського чоловічого монастиря і очолив Божественну літургію в новоосвяченому храмі

Над розділом працювали:Керівник: Чорей Федір Дмитрович – вчитель історії