Традиції Горбова

Кожна нація, кожен народ, кожне село має свої звичаї і традиції, вироблені протягом багатьох століть і освячені віками.

У нас збереглося багато різних традицій, але найбільше Горбова славиться зимовими святами і обрядами. Ми можемо з гордістю заявити : “Традиції – це скарб нашого села”. Тому що нашими традиціями милуються, цікавляться, захоплюються.

У побутовому селянському календарі зимові свята – найкраща, найважливіша подія року, коли після зібрання врожаю, можна і святкувати.

Одне з найзнаменніших, найвеличніших релігійних свят – Різдво Христове, яке святкується на Герцаївщині за новим стилем 25 грудня.

У радянські часи обрядове святкування Різдва Христового було заборонено. Незважаючи на це, у нашому селі Горбова, де переважає румунське населення, традиції святкування збереглись навіть у ті часи. Відтак, пополудні діти починають колядувати. Заходячи на подвір’я, колядники просять дозволу і, коли господар згідний, колядують під вікном. У поетичних текстах оспівують подію Різдва Христового, також бажають господареві щастя та здоров’я. Під вечір, коли на небі з’являється перша зірка, від хати до хати ходять троє хлопців із шестигранною зіркою, прославляючи Різдво Христове у своїх піснях.

Парубки села організовують різні інсценізовані дійства, які відрізняються тільки персонажами, але всі події розповідають про життя Христове. Вони вбрані в костюми царя – Ірода, пастухів, трьох послів – країв, які йшли за зіркою, сповіщаючи про народження Божого дитя, а також страшного Арапа, який носить на собі багато дзвонів, щоб навести страх на всіх оточуючих.

Вважається, що чим більше колядників відвідає оселю, тим щедрішим буде для родини рік. Віншувальників намагалися відповідно ощедрити. З цими театральними дійствами парубки обходять ціле село на протязі всіх Різдвяних свят.

Але більш яскравою подією у нашому селі є святкування Святого Василя, яке співпадало із святкуванням Нового Року. У давні часи вірили, що у перед новоріччя Щедрий Бог сходить з неба на селянську ниву, на кожну оселю. Його зустрічають духи померлих, що прийшли до хати у цей час і знаходяться у сіні чи соломі, а також у хаті, біля святкового стола. Щедрого Бога ще бачить худоба. У неї він і запитає, чи добре її доглядали господарі. Якщо, то вестиметься й далі у цьому господарстві.

У хаті, цього вечора повинно бути прибрано і затишно, а на столі – справді щедра вечеря – різноманітні смачні і скромні страви, здебільшого з м’яса. У цю ніч ніхто не спить, адже можна пропустити цікаве дійство – обряд Новорічного Коня.

      Напередодні цього свята, 31 грудня, з ранку по всіх куточках села чути дзвін дзвіночків. Це маленькі колядники йдуть з „Плугушорул”, тобто щедрують господарів, бажаючи щастя, здоров’я та всіх благ. „Плугушорул” символізує звичай орання землі, де під ріллю кидають все зле та недобре, що відбулося у цьому році. Якщо в родині є діти, котрі довго не розмовляють, то їм дають напитися води з ритуального дзвіночка. Це начебто має допомогти „оживити дзвінкій голос”. Щедрують до заходу сонця, а ранком 1 січня до цих же господарів їдуть сіяти посівати пшеницею, бажаючи багато років та міцного здоров’я.     Під вечір, 31 грудня, по селу починають ходити перебранці різними ватагами, між якими організовуються своєрідне змагання. Головною ватагою є „Калул маре” (Великий кінь), до складу якого входять всі парубки села (не менше двадцяти). Неофіційно село розподілено на дві частини : старе та нове село.

У кожній з цих частин організовується свій „Великий Кінь”, з великим духовим оркестром. Заходячи на кожне подвір’я, з дозволу господаря, вітають родину з наступаючим Новим Роком, бажаючи щастя та всіляких гараздів у Новому Році. Потім танцюють декілька ритуальних танців коня : „Мерунціка”, „Коаса”, „Шкіоапа”, „Чоара”.     Головними діючими персонажами „Коня” є парубки, гарно перевдягнені у двох „коней”, яскраво прикрашені стрічками, дзеркалами, дзвіночками, а також перев’язані гарно вишитим простирадлом. Веде „коней” до танцю „Дід” – хлопець, перебраний у кожух та з палицею у руці. Навколо них танцюють парубки – руски, які одягнені в дівочі румунські національні костюми, також парубки – жандарми, на костюмах яких пришито багато дзеркал, бус та різних прикрас, які блищать. До цієї ватаги ходять перебрані хлопці – цигани, які підмітають дорогу „коню”. Ряджені ходять селом цілу ніч, співають ритуальні пісні, танцюють, веселять людей витівками, висміюють негативні явища повсякденного життя.

Кульмінацією цього свята є ранок першого січня, на Святого Василя, коли ці дійства переносяться на головну вулицю села, де збираються всі його мешканці від мала до велика, а також багато гостей супроводжуючи „коней” під музику до центру села, на площу біля сільського будинку культури, де і відбувається головне змагання між „конями” двох частин села, показуючи свою майстерність у танці, здобуте на протязі однієї новорічної ночі. Слід відзначити, що незважаючи на втомленість, танцюючі хлопці не здають своїх позицій аж до вечора. В кінці цього свята керівники села нагороджують „коней” грошовими призами, а перемогою у цьому змаганні є дружба цих хлопців.

Хочеться розповісти ще про один звичай, який зберігся на території нашого села. Вранці, після новорічної ночі кожен господар чекає посівальників.

Першим посівальником обов’язково повинен бути хлопець, і ні в якому разі особа жіночої статі, оскільки вона, як вважалося, може, навпаки, принести до оселі лихо. Хлопчик – дитина з давніх-давен вважався символом чистоти, незайманості, краси, відваги, сили і загальної любові. Вірили, що Щедрий Бог урожаю швидше почує його прохання, і побажання посівальника здійсняться. Сіяти, як правило ходять до полудня. Засівати оселю годилося житнім або пшеничним зерном. Зерна, зібрані від посівання, давали на другий день курям, щоб „добре неслися”, а частину зберігали в хаті до нового засіву.

Над розділом працювали учні 9 класу  – Ільєш Марчела, Ільєш Михайло та учень 11 класу Ільєш Ігор.

Керівник: Ільєш Сорина Георгіївна – заступник директора з виховної роботи.