Культура Остриця Герца

«Вічність народилася на селі…»

Лучиян Блага

Щоб по-справжньому пізнати свій край, свій народ, необхідно вивчати історію, мову, культуру. І не тільки культуру, що створена талановитими архітекторами, художниками, музикантами, акторами, письменниками, вченими, але й ту, що впродовж багатьох століть творилася й плекалася в народному середовищі, передавалася від покоління до покоління, безперервно розвивалася і водночас зберігала певні стійкі риси, які утверджувалися, поширювалися, ставали традиційними.

Нація, яка не шанує свого коріння, своїх минулих духовних надбань – не буде мати майбутнього. Минуле дає кожному із нас імпульс до життя, до творчості. Його треба шанувати, знати, до нього треба постійно звертатися.

Найстійкішим щодо збереження традицій, обрядів, народних ремесел є сільське населення. А саме любов до рідної мови, обрядів, традиційних ремесел і в цілому – до розуміння сутності національних цінностей плекає і формує любов до рідного краю, до своєї Батьківщини. (додаток 1).

У невичерпній скарбниці духовної культури кожного народу значне місце належить вишивці, з якою пов’язана вся його багатовікова історія, його творчі пошуки, радість, горе, перемоги і поразки, сподівання на майбутнє.
Особливо, село Остриця завжди славилось своїми вишитими сорочками, адже жодна людина, побувавши у наших місцях, не може не здивуватись, а навіть не закохатись у красу, яскравість та різноманітність  вишитих сорочок. Майже в будь-якій сільській хаті,  можна побачити багато вишитих виробів домашнього вжитку: рушники, сорочки, серветки, доріжки, наволочки,  подушечки тощо.

Із переказів старших людей дізнаємося, що наші пращури жили бідно, але вони докладали багато зусиль, важко працювали та були задоволені своїми пожитками. Були великими патріотами своєї землі.

Серед усього розмаїття видів і форм матеріальної культури села народний костюм є однією з найпривабливіших її частин. Синтезуючи в собі різні об’єкти художньої творчості людини, він формує кращі риси народного характеру:оптимізм і сміливість, чесність і гуманізм, відданість традиціям свого народу. В жодному іншому   виді художньої діяльності так яскраво не віддзеркалюються історичні, економічні аспекти людського життя, етичні та естетичні уподобання народу.

Народний костюм с. Остриця – барвисте явище в декоративно-ужитковій творчості. Його зразки, а також форми, що побутують і досі, привертають увагу своєю самобутністю, високою виконавською майстерністю і свідчать про невичерпну творчу фантазію народних умільців. Із покоління в покоління передавався і збагачувався художній досвід багатьох талановитих людей, втілювалося народне уявлення про красу, гармонію і доцільність. Відзначаючись великою різноманітністю орнаментальних мотивів, їхніх композиційних вирішень і колористичним багатством, народний костюм Остриці є цінною культурною спадщиною нашого народу.

Не втратив він свого практичного застосування і в наш час. З появою сучасних оздоблювальних матеріалів складові компоненти народного одягу, їх крій зазнають суттєвих змін. Спостерігається тенденція до освоєння нових технічних прийомів у оформленні, пошук нового змісту в орнаментації та колористиці. Подих нової доби формує його нові якості, надає іншого звучання ансамблю одягу. На сучасному етапі народний костюм мовби переживає своє відродження, функціонуючи в побуті селян та сучасній обрядовості, які відіграють важливу роль у формуванні морально-етичних  поглядів людей та їх художнього смаку. (додаток 3).

Класичні зразки народного костюма с. Остриця відзначались багатством і різноманітністю складових елементів їхнього крою та декоративного оздоблення.

Радують око м’якою звучністю колориту, різноманітністю технічних прийомів декоративного оздоблення комплекти жіночих костюмів: буденних, святкових, весільних. Провідне місце за традицією в них займала сорочка. Саме вона й стала виразником тонкого естетичного смаку і художнього відчуття буковинських вишивальниць, саме в ній проявились їх майстерність володіти голкою. (додаток 4).

Буденні сорочки оздоблювались легкою вишивкою по горловині, падолі, у місцях з’єднання деталей. Святкові та весільні були значно багатші оздобою та колоритом.

З-поміж них варто відзначити поликові сорочки зі зморщечкою, в яких найбільш живописними були рукава. Полики висотою 12 – 20 см. з трьох боків обводились облямівкою шириною в 1,5 см, утворюючи рамку, вишиту золотистими чи сріблястими нитками. Їхні візерунки найчастіше були суцільними, розміщувались поперечними смугами різної ширини в стрічкових композиціях,   що складалися з декількох повторюваних елементів – рапортів. В основі орнаментації переважали дрібні геометричні форми у сполучені з геометризованими рослинними мотивами контрастуючих кольорів. Між орнаментованими смугами розміщувались менші за висотою блискучі сріблясті або золотисті смужки, подрібнені на декілька ще менших смуг у різному композиційному ритмі. Часто вони розшивались сріблястими або золотистими нитками і, цілком не орнаментуючись, повторювались у суворій послідовності на малиновому, зеленому чи ліловому фоні. Іноді на смуги нашивали лелітки. Під поликом у верхній частині рукава вишивалась смуга від 5 до 15 см шириною – зморщечка. Її призначення полягало в тому, щоб пом’якшити   контраст між рисунком полика і рукава, створити плавний перехід від одного до іншого. Візерунок зморщечки був тільки геометричного характеру, різко відрізнявся від візерунка полика і нижньої частини рукава за технікою виконання та за композиційним розміщенням. Виконувалась зморщечка одноколірною ниткою – жовтою, світло-зеленою, іноді чорною або синьою технікою настилу ромбоподібними рисунками різної модифікації на яскраво-зелених, червоних, оранжевих фонах.

Досить різноманітними були візерунки вишивок нижньої частини рукава. Композиційно вони ділились на три види. В одному з них рисунок розташовувався вздовж усього рукава трьома вертикальними смугами, причому   центральна була завжди ширшою, ніж бокові. Мотиви могли бути однаковими у всіх трьох візерунках, або ж центральний візерунок мав рослинний характер, а два бокових – геометричний і значно простіший за структурою. Часто центральний стовп ніби утворювався гілочкою з відгалуженими   паралельно чи поперечно вліво і вправо   стилізованими листочками і квіточками. У вільний між ними простір вписувались дрібні геометричні або рослинні мотиви. Вузькі бокові смужки – вилянки – створювали якийсь орнаментальний рисунок з декількох елементів, з’єднаних між собою або витриманих на певній відстані.

      

Другий варіант вишивки нижньої частини рукава характеризувався косими смугами, які второчують у свою структуру від одного до трьох дрібних візерунків, що поперемінно чергувались. Смуги компонувались на значній віддалі одна від одної.

Третій варіант візерунка – вертикальні і горизонтальні рисунки нижньої частини рукава. Часто однакові за масштабом і кольором, вони розташовувалися перпендикулярно до зморщечки або паралельно до неї, містячи прості мотиви рослинного чи геометричного орнаменту.

Характерно, що вишивка поликів по довжині ледве перевищувала вишивку верхньої частини рукавів – зморщечку, а разом вони складали майже половину всієї вишитої поверхні від горловини до зап’ястя. Їхній візерунок виконувався щільним настилом низзю, хрестиком яскравими вовняними нитками холодних відтінків у сполученні з чорним кольором.

Нагрудна частина сорочки вишивалась вертикальними смугами, які пролягали по обидва боки   зовнішнього розрізу у вигляді кривульок, гвіздочків, квасолинок, листків і дрібних квітів. Такі ж мотиви повторювались і на спинці сорочки.

У тунікоподібних сорочках, які і в поликових, розкішно розшивались рукави. Вишивка заповнювала всю їхню поверхню геометризованими квітковими мотивами у вигляді ялинових гілок, троянд, вазонів, листків горобини, папороті дуба у геральдичній або гратчатій композиції. Неширокий орнаментальний мотив приховував шов, який об’єднував рукав зі станком, облямовував зверху і знизу вшиту поверхню рукава, проходив двома вертикалями   по передку станка паралельно розрізу горловини і заходив   на спинку. Дрібний квітковий мотив – вінок – акцентував зовнішній розріз, шви мережились жовтими і білими нитками, підсилюючи гармонію кольорів сорочки.

У цей період в оздоблені сорочок починають   застосовувати мереживо, виконане з білих „шпулькових” ниток. Ним обшивали низ рукавів, розріз горловини, поділ. Смужкою мережива з’єднувався станок і рукав   сорочки. Геометричний візерунок все частіше поступався рослинному. Мінялось його компонування на рукаві. Замість вертикальних і косих смуг вишивали дві поперечні візерункові смуги зверху і знизу рукава. Причому над нижньою смугою орнаменту відстрочувалось декілька рядів дрібних складочок – защипів. Їх можна було зустріти і на верхній частині станка двома поздовжніми рядами, що проходили пообіч розрізу горловини. Святкові  сорочки розшивались чехословацьким бісером, який відрізнявся круглою формою і фіолетовим забарвленням з бронзовим переливом. Вишивальниця нанизувала бісер на нитку, потім по завчасно нанесеному рисунку викладала його опуклими джгутами, утворюючи рельєфний візерунок.

Високою художньою вартістю відзначався настегновий жіночий одяг цієї зони: горботки, фоти з фустами, сарафани ріклі.

Горботки за характером орнаментації поділялись   на два   типи – старий і новий. У горботок старого типу два краї полотнища мали кольорову смугу шириною в 4 – 5 см – піснівку, утворену двома вузькими різнокольоровими смужками – заснівками. Двома боковими сторонами полотнища пролягали неширокі борозенки в окантуванні ще вужчих, що ритмічно чергувались   на   чорному фоні горботки. У загальній довжині тканини ( 160 см ) на смуги з двох сторін відводилося по півметра. Центр горботки був чорним і при вдяганні залишався ззаду. Смугасті  сторони спереду заходили одна на одну,   причому нижній кут тієї   сторони,   що опинялася   зверху, піднімався і підтикався збоку під пояс, утворюючи об’ємну складку. Піснівки завжди були яскравого   локального кольору: охристого, малинового, зеленого, синього. Часто верхня і нижня піснівки різнилися за кольором. (додаток 5)

Новий тип буковинської горботки 30-х років ХХ ст. за способом виконання не відрізнявся від старого типу. Різниця спостерігалась тільки в орнаментації, поперечні смуги в новій горботці – це не просто різнокольорові лінії, а заткані геометризованим рослинним орнаментом композиції , які відділялись одна від одної вузькими просвітами чорного поля. Вони чергувались у певній послідовності, що дозволяло ткалі запам’ятати окремі мотиви і варіювати   ними. Смуги були однакової ширини та візерунка й різні. Часто сполучались у них мотиви   рослинного орнаменту з геометричними елементами різних композиційних структур. Поздовжні смуги не однотипні, як у старих зразках, а були поєднанням трьох різноколірних смуг, наприклад, зеленої, білої і малинової однокової ширини. З двох боків вони облямовувалися трьома вузькими смугами яскравих кольорів. Паралельно до поздовжніх смуг по чорній центральній частині, яка на фігурі опинялась ззаду, проходив широкий купон рослинного орнаменту, аналогічний рисункові поперечних смуг. Одначе його трактовка була більш вільною. При цьому зберігалась композиційна рівновага, цілісність усього художнього задуму.

Відзначимо, що білосніжна пелена сорочки завжди проглядалася з-під настегнового одягу, створюючи для нього виграшний контрастний фон. Підтягнутий над поясом ліф сорочки набував об’ємності і водночас ніби створював умову для огляду поясного вбрання. Щоб утримати об’ємну форму ліфа, жінка обгортала стан широкого крайкою по сорочці, а вузькою – по горботці. Пояси мали традиційні геометричні малюнки: ромби, гачки, зірки. При цьому на обох його кінцях вони, як правило, були різними не тільки за малюнком, але й за кольором. Склалося враження, що стан підперезаний двома поясами.

Різноманітністю форм і художнього оздоблення відзначався плечовий одяг з овчини. Він ділився на безрукавний і рукавний, короткополий та довгополий.

Старовинне мистецтво вишивки вже багато століть іде від покоління до покоління, чаруючи глибинним змістом та поетичною красою душі людей. Не втратила вона свого значення і в наш час.  А й справді, скільки любові до своєї праці, натхнення, невимірної фантазії потрібно мати у своєму серці і душі,  щоб творити заради краси, на радість людям.

Під час своїх досліджень я уважно придивилася до узорів вишивки й побачила, що це мистецтво високої естетичної наснаги, мистецтво простого й разом із тим мудрого декоративного мислення. Розглядаючи орнаменти вишивки, я відчула гармонію кольорових сполучень, у ритмі ліній узору їхню глибоку змістовність. Адже у вишивці відображається прагнення до краси. В узорах вишивки жінки розповідали про свої думки й почуття, сподівання і страждання.

Коли жінки відкривали шафу чи скриньку і діставали свої найцінніші вишиті скарби, я зрозуміла, що для них майже кожна річ –  це окрема історія, яку запам’ятали на все життя, тому тема вишивки залишається актуальною назавжди, бо ми молоде покоління не можемо бути байдужими до минулого, бо без його знання немає майбутнього.

Народна вишивка завжди буде  живим мистецтвом, яке постійно буде розвиваватися. Наше завдання – не розгубити його, а передати це живе, іскристе диво наступним поколінним, куди ми можемо вписати і своє ім’я. Повертаючись до вишивки, ми робимо добре діло, бо не даємо загаснути цьому ремеслу.

У кожної людини є своя маленька батьківщина, найдорожчий для серця куточок, з якого починається незвіданий і загадковий світ, про який згадує із теплим щемним сумом і радістю, бо тут проходять найкращі роки її життя.

Також і в нашій Острицькій ЗОШ відкрито музей під назвою «З батьківської криниці», де зберігаються речі та різні побутові предмети наших пращурів. (додаток 6).

Кожна нація, кожен народ, кожне село має свої звичаї і традиції, вироблені протягом багатьох століть і освячені віками, культурою.

Я можу з гордістю заявити: «Традиції – це скарб нашого села».