Духовність Петрашівка

Повернення до релігії, до найвищих генеральних людських цінностей є особливістю переходу соціалістичних країн  минулого до цивілізованого суспільства. Ця особливість є характерною і для України, яка зробила крок на шляху до суверенітету та незалежності. Роль церкви та релігії у будь-якому суспільстві був і залишається одним з найважливіших у вихованні людських поколінь. На даному етапі виникає необхідність повернутися до церкви та релігії, оскільки ці цінності постраждали дуже сильно в часи комуністичного правління. Були знищені сотні та тисячі церков та монастирів, а  службовці церкви та віруючі були вигнані органами партії та державою. Населення було обділене давніми традиціями: хрестити дитину,  вінчатися, проводжати покійних  в останній путь за законами Христа. Завдяки цій діяльності знищення святих місць та вірі в Бога ціле суспільство морально занепало, зросло число злочинів та поганих вчинків. Молодому поколінню слід відшкодувати ці знищенні цінності відновити загублену історію церкві з державних місцевостей.

   Кожна церква має свою історію і людей, які її створили. Одну з таких історій має і церква, яка розташована в селі Петрашівка. З архівних даних до нас дійшло, що у нашому селі Петрашівка до 1663 році вже були люди православної віри. Перша церква була дерев’яна,   маленька як хата, освячена на ім’я св.  Архангелів Михайла і Гавриїла. У цій церкві наші предки молилися і плакали перед першими образами (дерев’яними), які були у церкві. В ті далекі часи на наші землі нападали татари. Щоб врятуватись від завойовників , від рабства та зберегти свою християнську віру наші предки сховали всі цінності церкви у глибокій кам’яній криниці, спалили село та відсупили у густий ліс. з часом село відбудували, на місці де була церква поставили великий хрест на згадку. Нижче збудували дерев’яну церкву, яку освятили тим же храмом.

    

Михайлівська церква, яка споруджена в 1663 році, розташована в центрі села Петрашівка на пагорбі. Михайлівська церква зберегла свою первозданну красу, пропорції та оточуюче середовище, тому зараз проводяться науково-дослідні роботи по ії вивченню з метою занесення до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

                                               

Біля церкви окремо височіє дзвіниця, вона незвичайна тим, що є одночасно і воротами до церковного двору. З 1663 до наших днів дійшов і церковний дзвін, який вже 350 років скликає людей до церкви, до віри, до світла. Певно наші пращури вклали у нього всю свою любов і віру в Бога, бо його чистий дзвін лунає  згори над селом і покриває його благословенним звуком. Церква – це шлях до неба.

  Щороку на честь святих Михайла та Гавріїла у селі відзначається храмове свято, яке припадає на 8 листопада.

Роки 1990-1991 були позитивні для розвитку християнства, церкви і держави. Люди повернулися до віри, все більше і більше народу стало ходити до церкви і наша маленька церква стала затісна. З ініціативи на той час  священика Михайла Жар та підтримки селян було збудовано нову церкву, яка була освячена 15 серпня 1995 року.

 

У Свято-Михайлівській церкві прослужило багато священників. На превеликий жаль, нам не відомі імена священників, які служили протягом трьох століть. На початку ХХ ст., парохом церкви був .  Після нього парафує Георгій Стешеску, родом із села Сінівці, потім Михайло Жар, Михайло Педурару, Іоан Караушу.

Протягом останніх років 2001-2005 у селі Петрашівка були збудовані 2 каплички і троїця.

У 2010 році були зроблені ремонти що до оновлення інтер’єру церкви: ікони мальовані олійними фарбами, були покладені другий ряд вікон щоб зимою було тепліше у церкві, змінені двері, балкон був змінений, були куплені електричні батареї, . Це все було зроблено за кошти селян.

У 2010 році був змінений купол церкви.

Кожного року на храм церкви ми маємо гостей з інших церков, завжди приїжджають священики, які тут народилися і саме з нашої церкви розпочали свій шлях до віри: Епіскоп, настоятель Свято-Вознесенського Банченського чоловічого монастиря Михайло Жар, Протоерей Герцаївського Лорін Думітру, священики Михайло Педурару, Василь Лупу, Георгій Лупу та Василь Тулюлюк.