Традиції Червона Діброва

     «Відродження українських звичаїв і традицій –

                                      відродження України»

Виконавець: Вахнюк Надія, учениця 8 класу Червонодібровської ЗОШ І – II ст.,
Керівник:: Балан Наталія Володимирівна, вчитель Червонодібровської ЗОШ.

20 квітня 2008 року, на Вербну неділлю, була освячена козацька церква Покрови Пресвятої Богородиці українського патріархату, яка стала центром відродження звичаїв та обрядів українського козацтва на Буковині. Тепер козаки з усього Західного регіону України приїжджають до нашої церкви: хто вінчатись, хто дитину хрестити, хто сповідатись, а хто просто побути на службі Божій, адже така козацька церква єдина на весь регіон. Вона унікальна!
Саме на Покрову Пресвятої Богородиці 14 жовтня 2008 року у новій козацькій церкві брали шлюб козак Нікіфорець Григорій з села Стерче Глибоцького району та його наречена Оксана з смт Ворохта Івано – Франківської області.
На це весілля зібралося подивитися півсела, бо воно було незвичайним для нашої місцевості. На ньому не сигналили машини, не стріляли салюти, не було білої весільної сукні нареченої, а все відбувалося по-давньому українському звичаї.
Дійство почалося біля козацького куреня, куди прибула спочатку наречена (вона там сховалася), а потім прибув і наречений.
Дорогу нареченому перекрили подруги та бояри нареченої, запропонували дати їм викуп за наречену.Вивели наречену.Наречений не приймає таку наречену, бо вона не його, навіть готовий битися, щоб йому дали ту, єдину, бажану.Боячись козацького гніву, підставну наречену виносять геть.Наречений же вирішив викупити наречену гарною горілкою, якої скуштували всі присутні.
Заграли цимбали, заспівала малодійна  сопілка, подружки вивели наречену. Гарна  дівчина одягнута в український весільний одяг, на голові вінок із стрічками, крайка зіткана саме для нареченої, на ногах гарні червоні черевички, на які задивлялися усі присутні. Пригадалася Оксана з «Різдвяної ночі» М.Гоголя. Це людське диво було зіткане з казки, з мрії, з самобутності українців, з людської краси, з Божої подоби.
Наречений з боярами вклоняються, засвідчуючи повагу нареченій. Поклонилася і наречена, подарувала нареченому подарунок. Наречені вшанували своїх батьків, які дали їм життя, доброму вчили, привели їх до такого гарного початку сімейного життя, сімейних традицій. Бажали, щоб у батьків за них серце не боліло, щоб сором очі не вкрив. Дякували за все. Батьки благословляли наречених хлібом – сіллю, парними церковними іконами, бажали їм здоров’я, сімейної злагоди, достатку. Церква тут, неподалік, до неї можна дійти пішки, але ж це було козацьке весілля. До нареченої підвели коня. Наречений обережно садовить свою кохану на коня, якого притримують його бояри, а потім гонорово сідає на свого коня.
Все весілля вирушає дорогою до церкви. Дорогою весело виграють музики, а гості, які прийшли подивитися на цей обряд, невимовно радісно підтримують настрій дійства, яке відбувається. Наречені на воротах Козацької Січі. Наречений спритно зіскакує з коня, обережно знімає наречену. Молодята перед церквою. Заходять до церкви, зупиняючись на порозі.
Наречених благословляють. Починається Служба Божа. Службу править отець Іван на українській мові. Запрошує отець Іван стати наречених на весільний рушничок, який за звичаєм, вишила наречена з матір’ю. Нареченим одягають вінчальні корони і починається таїнство вінчання. Завершується вінчання причастям.  Бог об’єднав їх руки і серця навіки, говорить отець Іван і веде їх до олтаря.
Ставши дружиною, жінка дає обіцянку бути вірною своєму чоловікові, підримувати та бути покірною йому, народити та виховати дітей.