Видатні особистості Димка

Виконавець: Постевка Дана-Маріана Марінелівна, учениця 10-А класу

Димківського НВК
Науковий керівник: Постевка Даріна Дмитрівна, учитель історії

Із поміж інших видатних імен в українській літературі на межі XIX-XX століть невід’ємне і почесне місце відведено імені Ольги Кобилянської.
Твори письменниці, написані за півстоліття літературної діяльності, ввійшли в неоціненну духовну скарбницю, котра живитиме читачів у віках.
Наприкінці листопада (27 числа) 1863 року в гірському містечку Гура-Гуморулуй Південної Буковини (Румунія) у сім’ї дрібного урядовця народилась дочка Ольга.
Роки дитинства і юності Ольги Кобилянської, окрім міста народження, пройшли і в Сучаві, Кимполунзі. Вчилась в початковій чотирьохкласній школі, навчання в якій проводилось німецькою мовою. 17-річною дівчиною закінчує перший свій твір «Гортенза» (1880), написаний німецькою. У 1889 році  сім’я Кобилянських
переїхала з Кимпулунга до Димки. Тут Ольга Юліанівна бувала заїздами, а відтак і жила впродовж двох років. У цьому мальовничому селі  живе інтересами селянства, вивчає побут, звичаї буковинського села, черпає багатий матеріал для своїх творів, зокрема невмирущої повісті «Земля» (1901). Повість «Земля» стала хрестоматійним твором нашої літератури, в якій Кобилянська на основі реальної трагедії братовбивства, що сталася восени 1894 р. в селі Димка поблизу Чернівців, порушила вічну тему влади землі над селянином.
Село Димка прославилося завдяки українській письменниці Ользі Кобилянській, яка протягом двох років (1889–1991) проживала на території нашого села.
У садибі, де довгий час жила і працювала письменниця, де вона писала повість „Земля” і інші твори з життя селян Димки, серед яких вона жила, створено музей письменниці.
Відкриття його відбулося в день 97– річчя з часу народження письменниці, 27 листопада 1960 року. В 1973 році 28 червня в річницю встановлення радянської влади на Буковині була відкрита нова експозиція. На урочистостях був Олесь Гончар, Ірина Вільде та Ростислав Братунь, інші знані літератури, представники громадськості Глибочини та Чернівців.
Першим директором музею була Сандуляк Г.М., а з 1985 і по теперішній час директором працює Дан Я.Д.
Як і тоді, так і сьогодні в музеї-садибі розміщені в трьох залах тематичні експозиції. За спогадами і кресленнями зятя письменниці Е.М. Канчука, який зберіг особисті речі і меблі Ольги Юліанівни, практично у всій повноті відновлено ту обстановку, що панувала за її життя.

13 березня 1925 року в селі Трестияна Сторожинецького повіту (сьогодні село Димка Глибоцького району) народився у сім`ї Михайлюків хлопчик Георгій. Батьки – Іван і Марія були заможними селянами. В сім`ї шанувалися релігійно – культурні традиції, на першому місці була книга. В цій родині з великою повагою ставилися до всього, що пов`язано з минулим життям славних предків. Нас глибоко здивував той факт, що донька Георгія Івановича Олена досі шанобливо зберігає паспорти дідуся й бабусі, які були видані сільською радою сусіднього села Михучень (село Михайлівка Глибоцького району) у 1944 році. У цей час Буковина входила до складу королівства Румунії.
Маленькому Георгію батьки прищепили такі риси характеру, як людяність, гордість за рідне слово, правдивість, тактовність, чуйність, добросердність, працелюбність. Вони хотіли для свого первістка кращої долі, ніж та, яку мали самі. Змалку навчили його любити і цінувати книгу. Після закінчення сільської семирічної школи майбутній поет продовжує навчання в теоретичному ліцеї імені короля Фердинанда І в Сторожинці, де провчився чотири роки.
За роки навчання проявив себе дисциплінованим, закоханим у працю, з великим потягом до здобуття нових знань ліцеїстом. Він з великим успіхом засвоював усі навчальні предмети. Учень ліцею вирішив продовжити навчання далі тому, що дуже любив дітей і мріяв стати вчителем.
У 40-х  роках, водночас з приходом на Буковину радянської армії, більша частина інтелігенції перетнула кордон Румунії разом з румунською армією. Освітянській ниві не вистачало педкадрів, і тому випускник ліцею Георгій Михайлюк стає вчителем 5–7 класів у неповній Димківській середній школі. (Додаток, 3) Паралельно він заочно навчається у Чернівецькому педучилищі, яке закінчує у 1949 році. Йому присвоєно Звання учителя початкової школи.
Навчаючись у педучилищі, майбутній поет знайшов свою долю: одружився з сусідською дівчиною Турчак Аврелією Георгіївною. Ця славна подія сталася у 1947 році.
Протягом усього життя пані Аврелія була вірною дружиною, справжньою подругою, однодумцем, яка була поруч з чоловіком у скрутні та радісні часи.
Подружжя Михайлюків виростило і виховало двох дітей: сина Дорела і доньку Олену.
Дорел емігрував до Америки, де проживає разом із своєю родиною і до цих пір. Донька Олена була підтримкою батьків до останньої хвилини їхнього життя. Проживає в батьківській хаті. Саме вона з великою любов’ю і святістю береже пам’ять своїх дорогих предків. Так вона зберегла рукопис із віршами батька – класний журнал 60-х років минулого століття, який є справжньою родинною реліквією.
Жага до знань, любов до рідної мови і літератури не давали спокою молодому вчителеві. Тому він заочно закінчив ще два вищих навчальних заклади: Чернівецький Державний учительський інститут у 1955 році (Додаток, 8) та Бельцький педінститут ім. А. Руссо у 1959 році.
Ще замолоду Георгій Іванович не сприйняв марксистсько – ленінську ідеологію, принципово не вступав у ряди Комуністичної партії. Він відкрито відстоював свою позицію, на уроках розповідав не лише про утвердження соціалістичного реалізму в молдовській радянській літературі (ці теми викладалися з легкою іронією для тих, хто її розумів), але й про Кошбука, Гогу, Делавранча, Аргєзі, Садовяну, Лабіша та інших видатних румунських письменників.
Це підтверджується у спогадах його учнів.
Георгій Іванович не затримувався довго на жодному місці. Представникам радянської влади у нашому краї не було вигідно, щоб майбутній поет довго працював в одній школі. Вони боялися, що знайдуться однодумці, які зможуть багато чого «поганого» зробити.
Пан Михайлюк був багато розвиненою особистістю, з високою культурою, з неперевершеним відчуттям справедливості, екстравертом. Він був Педагогом, який поєднував у собі величезну любов до дітей з вимогливістю до них. Хоча нашому односельцеві часто доводилося міняти місце роботи, його прихильно приймали усюди: колеги поважали і цінували його за високі досягнення, учні – любили за щирість та справедливість, а батьки – були вдячними за те, що їх діти мають такого Вчителя.
Про цікаві, змістовні уроки свого наставника учні згадують з теплотою і дотепер, особливо про «замасковану» критику існуючого радянського устрою, що мала місце на уроках літератури.
З Димки Георгій Іванович був переведений до Ропчанської школи Сторожинецького району. Потім – до середньої школи села Мєждурєчьє.
У 1955 році зайняв посаду директора Красноїльської неповної школи. У 1971 його перевели вчителем румунської мови і літератури у Карапчівську середню школу.
Вчительську професію пан Михайлюк поєднує з літературною діяльністю, а також бере активну участь у художній самодіяльності. Захоплювався все життя народними піснями, танцями, зберігав, утверджував і примножував багаті традиції рідного народу. Він ніколи не забував материнської пісні, шанував батьківське слово, кохався у неперевершено музикальних солов’їних дойнах.
Поряд з цим, Георгій Іванович ніколи не забував того, чого навчився у своїй дружній славній селянській родині, яка пишалася умілими господарями. Наш земляк з однаковою майстерністю володів пером і знаряддями праці. Все життя вважався одним з найкращих господарів у селі. Так майстерно щепити дерева, як робив це пан Михайлюк, більше ніхто в селі не умів.
Георгій Іванович був дуже скромною людиною, ніколи не вимагав особливої уваги до своїх надбань та досягнень. Мало державних нагород отримав вчитель і поет, а ще менше зберіг, адже не цінував такого роду відзнаки. Для нього завжди найціннішими були успіхи власних учнів, їх любов, повага батьків та односельців.
Найбільшою заслугою Михайлюка Георгія Івановича є п’ятдесятирічний педагогічний шлях, який він пройшов з гідністю і честю. Уряд не міг не відмітити такий величезний внесок у справу навчання та виховання підростаючого покоління і у 1984 році нагородив видатного вчителя медаллю «Ветеран праці».
Таким був Георгій Іванович Михайлюк, таким ми його знаємо, таким він і залишиться на віки вічні у пам’яті народній.

Список використаної літератури та архівних документів:
1.    Чернівецький державний архів, ф.і.ед.хр.;
2.    В.А.Вознюк, Г.Н.Сандуляк – Музей-усадьба Ольги Кобылянской в Дымке, Ужгород, видавництво «Карпати», 1981;
3.    В.Я. Великий, В.Г.Пелех – Порубное, Ужгород, видавництво «Карпати», 1981;
4.    «Наша доля – світанок», Чернівці, Видатний дім «Букрек», 2006;

5. Михайлюк Г.І. – «Dincolo de cuvintele rostite», смт.Глибока, видавництво «Vivacitas»,2004 р.

6. Михайлюк Г.І. – «Refluxuri», с.м.т. Глибока, видавництво «Biblioteca «Arboroasa», 2005 р.

7. Михайлюк Г.І. – «Pe cer o altă stea», м.Чернівці, видавництво «Зелена Буковина»,2006 р.

8. Михайлюк Г.І. – «Prin talia clepsidrei», м.Чернівці, видавництво «Зелена Буковина»,2007 р.