Культура Глибока

Виконали: учні Глибоцької гімназії,

члени гуртка“Етнографічне краєзнавство”
Глибоцького ЦТКСЕУМ
Керівник: Коваль Юлія Степанівна, вчитель українознавства

Глибоцької гімназії

                   Чоловік без поясочка,

                  що без обручика бочка

Важливим доповнюючим елементом традиційного буковинського костюма був пояс. Він відігравав велику роль у загальному композиційному вирішенні костюма, істотно впливав на силует усього комплексу. Завдяки різним способам пов’язування поясів убрання набувало різних візуальних акцентів, а кольорова гама пояса була одним з вирішальних моментів у загальній кольористиці комплексу вбрання.
Вони виконували чимало функцій, серед яких і ужиткові, і сакральні, і декоративна. Показатися на людях без пояса – означало скомпрометувати себе, набути поганої слави. І в наш час є частовживаним слово «розпоясався» на позначення недисциплінованої поведінки, свавільних вчинків, порушення норм моралі.
Частим є використання поясів в різних обрядах та звичаях, що зумовлюється вірою в його магічну силу. Цей елемент одягу був таким собі акумулятором людською сили та енергії. Його цінували, берегли, передавали у спадок, до того ж вірили, що з поясом можна передати знання, вміння, талант.
Можливо,саме тому створювали їх з особливим художнім смаком,ретельно підбираючи матеріал, кольорову гаму та орнаментальну композицію.
Найбільш поширеними на території Глибоччини були широкі та вузькі ткані пояси що виконувались перебірним та саржевим переплетенням вовняних, лляних та конопляних ниток кількох кольорів. Поясів – виконаних килимовою ,,закладною” технікою знайдено менше. Для бюрків та крайок підбирали геометричний або ж стилізований рослинний орнаменти.
Локальна особливість «міряних» поясів Глибочини полягала в поліхромності, яскравості . А також в орнаментиці: якщо на сході та в Центральній Україні були поширені геометричні або ж стилізовані рослинні, то на Глибочині – лише рослинні ( стилізовані та натуралістичні). Найпоширенішими мотивами були «букетики» та «ружі з пуп’янками»
Під впливом румунської та молдавської культур ( як стверджує більшість опонентів ) пояси почали декорувати бісером.
Чоловіки носили, крім домотканих поясів, шкіряні пояси – череси, які були вужчими від гуцульських і застібувались на 2-3 ремінці – пряжки . Одягали його під час важкої фізичної роботи. Виготовляли зі шкіри складеної вдвоє, та прошитої у верхній частині тонким ремінцем, або туго запресованої. Оздоблювалися вони витисканням, зрідка печатним випалюванням (робилася спеціальна залізна фрагментна форма з візерунком, нагрівалась до певної температури і туго (інколи під прес) накладалась на 2-3 хвилини на шкіру.)
У першій половині XX століття святкові шкіряні пояси оздоблюють бісером. Слід зазначити, що процес нашиття візерунка проходив не безпосередньо на шкіряний пояс. З міцного грубого полотна створювали деталі ідентичні шкіряним, які, по закінченні декорування бісером, прикріплювались вже до шкіряного пояса і фіксувались (при чому дуже точно) за допомогою шкіряних окантовочок, здебільшого чорного кольору. Виразність досягалась й за рахунок кольорової гами (поліхромність, використання різних відтінків, контрастність кольорів ) та підбором різного типу бісеру (поєднання білого матового бісеру з дрібним різнокольоровим стеклярусом (інші назви ,,січений бісер” ,,половинчастий стеклярус”), який надавав виробу пишності та блиску, створював видимість випуклості .
Особливої уваги при оздобленні надавали кишенці. Для оздоблення вибирали або фрагмент з мотиву, який використовувався на цілому поясі, або ж окремий, тематично не пов’язаний з загальною композицією. Це могли бути і ініціали власника, або ж і повністю прізвище та ім’я, або ж зображення птаха – найчастіше соловейка.
Мати пояс – це лише половина справи, необхідно було ще й уміти підперезуватись так , щоб і красиво було, та ще й вірно. Кожокар Петро Семенович зазначив, що ,,пояс для людини – шо шори для коня, як запріжешся так і поїдиш.”
Найлегше було з міряними вишитими поясами, що застібувались на гачки чи кнопки, а з II половини XX століття – на шпильку; бав’янки ж мали спеціальні застібки – ремінці. Більше фантазії та вмінь вимагали довгі ткані пояси. Потрібно було не лише надійно закріпити стегновий одяг, але й зберегти декоративну та сакральну функції пояса. Саме тому кінці баюрка ніколи не зав’язували у вузол, а підтикали. ,, То типер молоді сизагудзують* тай йойкають*, що кєшко*, нічо синивдає*… А як йому сивдавати?! Зав’єзали усю свою вдачу, вміння у гудз, та й ходє, як спутані. На людині немає бути ніякого гудза – тоді й дорога перед нею рівна, як палица з калини!” – повчає Шотропа Філіція Георгіївна.
Існувало кілька способів закріплення поясів. Пояс обмотували декілька разів навколо стану та підтикали по боках: справа ( здебільшого заміжні жінки ), чи зліва (дівчата): спереду (фото 1), або ж ззаду, а подекуди – й з обох боків (фото 6). Найбільш поширеним було закріплення пояса з одного боку, тороки при цьому спадали поверх поясного одягу. Для кращого фіксування один кінець туго примотували кільцями пояса, а другий просилювали один або два рази поміж ними. З 40х років XXcт.,, увійшло в моду ” закріплювати кінці пояса так, щоб китиці не просто звисали донизу, а створювали своєрідне віяло
На жаль, пояси фабричного виробництва поступово витіснили вишиті та ткані: сьогодні їх використовують хіба що на стилізованих дійствах
Втратилось і сакральне значення цього елементу одягу, адже яку душу, думку може вкласти в сучасний виріб машина. Знання та вірування залишились теж хіба що в мовних зразках, та й ті не завжди нам зрозумілі. А як хотілось би, щоб ті такі пояси знову зайняли почесне місце в гардеробі сучасної молоді. Спробуймо, бо воно того варте!

Народний аматорський ансамбль танцю «Ізвораш»

Роботу виконала: Крючко Крістіна Віталіївна
Учениця 10 класу
Глибоцької гімназії

Керівник: Скибінська Л.С., вчитель історії та правознавства
Глибоцької гімназії

Танець – відноситься до найдревніших, найпоширеніших і найдемократичніших видів мистецтва. Здавна важливі події в житті людини супроводжувалися масовими танцювальними видовищами. Такі видовища – хороводи зафіксовані в багатьох творах мистецтва. У древньому античному світі танці, звичайно істотно відрізнялися від сучасних, але їх основні різновидності формувались у глибокій давнині – ритуальні, обрядові, військові, сценічні та інші. Жодні свята не обходились без яскравих танцювальних дійств.
Українські народні танці, запальні і ліричні, нестримні і повільні, полонили весь світ. У них яскраво виявляється характер, висока і самобутня культура нашого народу. Успішні гастролі танцювальних колективів утвердили і прославили українське народне танцювальне мистецтво, завоювавши палких шанувальників на всіх континентах.
Та розвиток сучасного українського народного хореографічного мистецтва немислимий без знання його історії.
Протягом своєї багатовікової історії українська народна хореографія зазнала багато змін, але зберегла свої культурні корені. Хореографія, мистецтво танцю, відображає соціальні та етичні ідеали народу. У ньому ми бачимо історію народу, його працю, його мрії, життєвий устрій, звичаї і характер. Народ створює в танці ідеальний образ, до якого він прагне і який стверджує в емоційно-художній формі. Танець – душа народу, і він є цінністю будь-якої нації.
Перлиною хореографічного мистецтва Буковинського краю є народний аматорський ансамбль танцю « Ізвораш » Глибоцького районного будинку творчості і дозвілля, який вже 40 років чарує глядача. Заворожуючі танцювальні рухи та ігрова (пантомімічна) побудова танців, виконання їх у супроводі оркестру народних інструментів і троїстих музик – все це схилило хореографа, випускника хореографічного відділення Чернівецького культурно – освітнього училища Георгія Івановича Нагірного до думки про творче використання фольклорного матеріалу у сценічній формі.
Свою творчу діяльність колектив розпочав у 1972 році. На базі районної інформаційної – обчислювальної станції працювали в основному молоді дівчата, котрих Г.І зумів об’єднати в єдиний хореографічний жіночий колектив при будинку культури якому дали назву «Іва». В цей же час на базі CПТУ №22 в селі Просіка він створює танцювальний гурток з числа учнів – механізаторів.
Танцюристи з успіхом виступали перед трудівниками полів і ферм, на клубних сценах сіл району, на підприємствах, установах до професійних свят, та звітних концертів.
Завдяки наполегливості керівника і самих учасників танцювальних колективів керівник здійснює ряд постановок, які швидко здобули визнання і популярність серед населення не тільки району а й області це зокрема російські, українські, молдавські народні танці: «Український молодіжний», «Женихи», « На кукурудзяному полі». З 1975 року колективи беруть участь в усіх районних та обласних заходах, а ««На всеукраїнському фестивалі самодіяльного мистецтва, присвяченого 50- річчю утворення СРСР, вони удостоєні Диплома третього ступеня. Найближчим часом продемонструють свою майстерність у телевізійній передачі «Сяйво» по Чернівецькому телебаченню.»
Коли, у 1987 році СПТУ №22 отримало постійну прописку в Глибоці, Георгій Іванович Нагірний організовує зведений ансамбль танцю якому дали назву «Ізвораш».
«Ізвораш», в перекладі з румунської – джерело. І понеслись стрімкі потоки цього джерела по району, а потім вихлюпнули далеко за його межі, даруючи глядачам майстерність, енергійність, силу і красу молодості.
Хто бодай хоч раз бачив виступ « Ізвораша», той назавжди закарбував у пам’яті неймовірну красу: поєднання філігранної витонченості кожного руху з внутрішньою радістю, якимось надзвичайним потоком енергії, сили, молодості, що випромінюють очі танцюристів. Вони то величаво пливуть по сцені,то зриваються буйним вихором. Що не танець – то свіжий настрій, нові колоритні костюми.
У 1990 році за успішну діяльність та популяризацію народного танцю, за чисельні перемоги на оглядах, конкурсах колективу було присвоєно звання «народний аматорський».
Репертуар колективу формується на основі народної хореографічної творчості Буковини – багатонаціонального краю. Так народилися танці «Буковинський святковий», «Голубка», «В’язанка», “Буковинський весільний”. Сусідство із Румунією та Молдовою надихнуло на постановки румунських та молдавських танців «Жок де ла сат», «Тропоціки», «Легенати», «Русяски». До репертуару ансамблю входять також обрядові танці «Молдавський весільний», «Лісоруби», «Коаса», «Святкова хора», «Віночок румунських танців», «Батута» та інші. Всього в творчому доробку колективу понад 50 хореографічних постановок.
На своєму яскравому творчому шляху ансамбль здобув десятки перемог на Міжнародних, Всеукраїнських та обласних фестивалях, конкурсах. НААТ «Ізвораш» з 1996 року є постійним учасником Міжнародних фольклорних фестивалів народної творчості «Буковинські зустрічі» /1996-2011рр./. «Буковинські зустрічі» – фестиваль, який систематично вписується в історію регіону та його переселенців. Це починання, метою якого являється не тільки ознайомлення з багатоетнічною народною культурою Буковини, а передусім заохочення до культурного діалогу і пізнання створеної спільної традиції і історії. Атмосферу буковинських зустрічей творять не тільки ансамблі, але також і глядачі – жителі міст, у яких відбувається фестиваль. Організація фестивалю є можливою завдяки систематичній співпраці партнерів і фінансовій підтримці багатьох інвестицій, меценатів та спонсорів у Польщі, Румунії, Угорщині, Словаччині та Україні.
Будь які фестивалі – навіть найбільш видовищні, що збирають колективи з різних регіонів світу можуть захоплювати усіх глядачів. Спільні репетиції, спільні поїздки, концерти є центральними подіями фестивалю. Саме це є найціннішим аспектом фестивалю, з властивою йому природністю, спонтанністю, автентичністю. Географія участі у фестивалях ізворашівців різноманітна: «Арканул» /2006-2011рр./, «Мерцішор» / 1991,1996рр./, «Співають українці Молдови» /1996р./, «Від гір – до моря» /1998р./, які проходили в Польщі, Румунії, Угорщині, Молдавії, Росії; престижних фестивалях та конкурсах на Україні: «Київ золотоверхий єднає» / 2003р./, «Сузір’я дружби» /2005р./, «Суцвіття» /2008р./, «Містерія танцю» /2008,2009рр./, всеукраїнський фестиваль – конкурс народної хореографії ім..П.Вірського /2003, 2007, 2009, 2011рр./ в м. Києві, «Ми – Українські» /1999 – 2003рр./ м. Приморськ, «Золотий лелека» /2002р./ м.Коблево Миколаївської обл., «В єдиному колі» /2004р./ м.Одеса, «Верховинця степова криниця» /2005р./, «В колі друзів» /2007р./ м. Каховка, «Зелені свята на Гуцульщині» /2007р./ на Івано – Франківщині, «Червона калина» /2008-2011рр./ м. Тернопіль, «Таврійська родина» /2010р./ м. Ганиченськ; обласних і районних фестивалях та конкурсах: «Ватра», «Батьківські пороги», «Всі ми діти твої, Україно», «Букова віть», «Невичерпні скарби кодрів барвистих», «Мерцішор», «Веселка Буковини», »Буковинські зустрічі», «Живий вогонь», «Хотинська твердь», звітних концертах творчих колективів району та області, а також в усіх культурно – мистецьких заходах районного та обласного значення. Щоразу бере участь у творчих звітах майстрів мистецтв і художніх колективів Чернівецької області на столичній сцені Палацу «Україна» в м. Києві.
Іскрометні буковинські танки заворожують не лише публіку, а й організаторів фестивалів народної творчості. Сам народний артист України Борис Шарварко відзначив їх високу майстерність.
Колектив є Лауреатами Міжнародних і Республіканських фестивалів. За свій 40- річний вік, активну участь у культурно – мистецькому житті краю та високу виконавську майстерність НААТ «Ізвораш» нагороджений безліччю дипломів, грамот, подяк та пам’ятними подарунками .
За участь у ІІ Республіканському фестивалі народної творчості національних груп «Хороводи дружби», що проходив в м.Одеса колектив був нагороджений Дипломом І ступеня.
2002 рік для ізворашівців став знаменною подією, на Міжнародному фестивалі дитячої народної творчості «Золотий лелека», який проходив на Миколаївщині в м. Коблево, «Ізвораш» став володарем Гран – прі « Золотий лелека».
В його доробку Диплом лауреата І премії на міжнаціональному фестивалі «Українська родина – 2002» за підписом голови журі, народного артиста України, лауреата Національної Премії України ім. Т. Шевченка, академіка Анатолія Авдієвського.
На І Всеукраїнському фестивалі – конкурсі народної хореографії ім.П.Вірського /2002-2003рр./ нагороджений Дипломом І ступеня в номінації хореографія нацменшин.
В 2005 році НААТ «Ізвораш» удостоївся районної культурно – мистецької премії ім. О. Кобилянської.
Успішним виступам ансамблю допомагає віртуозний супровід народного аматорського оркестру народних інструментів Глибоцького будинку творчості і дозвілля.
Велика наполегливість у праці, майстерне втілення всіх задумів сприяли тому, що колектив став монолітним, згуртував глибоцьку молодь. Головним принципом в роботі ансамблю є дбайливе ставлення до народної пісні, танцю, прагнення до створення програми на матеріалі місцевого фольклору.
Глибочани виступали на майдані Незалежності, а наступного дня на площі біля будинку Верховної Ради України. Концерти їхні привернули солідну аудиторію – зібралося кілька тисяч глядачів.
«Ізвораш» мав неабиякий успіх, танці йшли на «Біс».
Характерна деталь. Розпорядники концертів відвели для кожного колективу по 30 хвилин. А виступ глибочан тривав годину сорок п’ять хвилин.
У м. Ястровії (Польща) проходив VII Міжнародний фестиваль «Буковинські зустрічі» /1996р./ Перед 10- тисячною аудиторією замість 30 хвилин колектив «Ізвораш» виступав півтори години. А танець «Тропоціка» виконували п’ять разів на «біс».
Заключний гала – концерт знову викликав вигуки «біс», «браво» нашим танцюристам.
Укладачі програми Міжнародного фольклорного свята «Буковинські зустрічі» у м. Ястровії передобачливо поставили виступ Глибоцького «Ізворашу» в самому кінці, відвівши йому не 25 традиційних хвилин, а годину і 50 хвилин. Після представлення всієї програми, »ізворашівці» знову і знову виходили на « біс».
… Їх відпустили зі сцени тільки на світанку. Уже зоріло, коли добряче втомлена ястровська публіка перестала нарешті скандувати « Єще! Єще!» і дала танцюристам спочинок.
А наступного дня знову були концерти, знову гучні оплески вибухали після кожного нового танцю, і здавалося, що все довкіл – і літо, і небо над імпровізованою сценою, і обличчя вдячних глядачів – усе потопає в нескінченних оваціях…
Золотокрилий птах, що несе надію… Саме так називають на Україні фестиваль дитячої творчості « Золотий лелека», який проходив з 25 по 29 червня 2002р. в с. Коблево.

Перше закордонне змагання відбулося у Польщі, в містечках Ястровіє та Піла. Юні танцюристи з Глибокої не розгубилися серед 27 дорослих танцювальних ансамблів з України, Угорщини, Німеччини, Польщі, Румунії. Довершеністю та майстерністю танцю вони полонили авторитетне журі і численних глядачів. Саме «Ізворашу» була довірена висока честь закривати заключний Гала – концерт фестивалю. Віртуозному мистецтву «Ізворашу» немає аналогів у світовому танцювальному просторі. Кожен танець – це не лише довершеність рухів, пластика, ритм, це ще й передача його батьківщини, емоцій, почуттів, внутрішнього стану як кожного виконавця, так всього колективу в цілому. Найголовніше завдання ансамблю – відображення культурних та духовних цінностей краю, хореографічних надбань, які поєднують в собі ще язичницькі традиції, християнські мотиви та сучасні ритми життя.
Один з етапів цьогорічного фестивалю пройшов в місті Боньгад , що в Угорщині 1-2 серпня 2009р. Чернівецьку область цього разу представляв багаторічний учасник фестивалю «Буковинські зустрічі» – танцювальний колектив «Ізвораш» з смт. Глибока. Два колективи – «Джерельце» і «Ізвораш», як завжди, були на висоті. Угорська публіка тепло приймала всі номери і була просто в захваті від чудових національних костюмів. Такої кількості костюмів не було у жодного з колективів, тому «Ізвораш» мав змогу показати повну концертну програму, постійно виходячи на сцену в іншому оригінальному вбранні.
Для ізворашівців слава – то ще згуртування колективу. Є визнання, значить є бажання домагатись нових вершин.
І вони підкорюють їх одна за одною. Повільно, але впевнено.
Сьогодні «Ізвораш» – це майже 200 танцюристів, що займаються у чотирьох різновікових групах. П’ятдесят із них, віком від 15 до 25 років – основний склад, а решта – дитяча хореографічна студія.
При НААТ «Ізвораш» діє підготовча студія в кількості 32 учасників, в репертуарі якої 11 хореографічних постановок. Останнім часом здійснено нові постановки: «Сербеторяска», «Бесарабяска», «Болгарський», «Гопак». Завдяки наполегливій праці, майстерності, студійці завоювали визнання та любов не тільки в районі та області, а й за межами держави.
Дитячий колектив двічі був учасником Міжнародного фольклорного фестивалю «Буковинські зустрічі» в м. Ястровіє та Піла ( Польща).
Георгій Іванович Нагірний бачить своєю метою залучення дітей і молоді в світ прекрасного – до танцю народного, спортивного, естрадного. Адже то є цілісний світ, гармонії і краси, здоров’я та духовності. За всі роки близько тисячі дітей стали його вихованцями.
З того часу, як народився колектив, виросли в ньому цілі покоління. Тодішні танцюристи – нині вже у поважному віці, тепер, як бачимо вже діти й онуки торують вершини хореографічного мистецтва.
Колишні учасники ансамблю танцю: Панцир Ольга після закінчення хореографічного відділення Чернівецького училища мистецтв ім. С. Воробкевича – викладач дитячої хореографічної студії «Ізворашу», Карлійчук Юля – репетитор.
Є у «Ізвораша» свої ветерани, які вже відслужили армію, одружились, але продовжують танцювати в ансамблі. Це Олександр Сливка, Сергій Крючко, Марина Телєгіна, Володя Гуцул, Тетяна Ковальова, Оксана Божеску. Є і дебютанти, котрі вперше вийшли на велику сцену в палаці «Україна» – Інна Шкробанець, Анатолій Цибуляк, Слава Герат, Вероніка Крецу.
Колишні вихованці «Ізворашу» приводять до Георгія Івановича своїх діток: якби водночас зібрати разом всі покоління ансамблю, навряд чи їх вмістила б найбільша зала районного Будинку культури, розрахована на 500 місць. Перед кожним виступом своїх вихованців він хвилюються, мабуть, більше за усіх. Чи не впаде, бува, з котроїсь учасниці спідниця, зламається підбор черевичок, оркестр заграє не ту мелодію: мало що може статися. Та з найнесподіваніших ситуацій «Ізвораш» зажди виходив з честю. Злетіли з ніг решти – артист дотанцював босим, « заїла» апаратура всі шість хвилин танцю діти однієї з молодших груп відпрацювали взагалі без супроводу, викликавши захват дорослих глядачів. За спостереженням ізворашівців, найкращим є глядач Польщі та Чернівців. Тут радо плещуть у долоні, а поляки – ще й підтанцьовують просто у залі. « До останнього « па» не здогадаєшся чи сподобався їм виступ, – каже учасник гурту, продовжувач справи батька Роман Нагірний. – Та тільки замремо, закінчивши танок, зал буквально вибухає аплодисментами. І, повірте, це справді енергетично заряджає».
На базі народного аматорського ансамблю танцю «Ізвораш» постійно проводиться обласний семінар – практикум хореографія області. Науково – методичним центром культури Буковини випущено буклет з досвіду роботи колективу.
Перед очима гостей проходить вся гама багатогранної, копіткої, сповненої справді неординарної творчої праці Георгія Івановича. Він проводить показові заняття у всіх вікових групах, які діють при ансамблі «Ізвораш». Від наймолодшої – шестирічок до найстаршої, тобто старшокласників.
Минають роки, а «Ізвораш» продовжує чарувати глядача не полишаючи нових творчих задумів.
Запальні ритми буковинських танців, майстерність культури виконання хореографічних рухів, що несуть елементи історичного минулих пращурів, демонструють учасники НААТ « Ізвораш» Глибоцького районного Будинку творчості та дозвілля.
У наш час при створенні найсучасніших нових форм танцю, хореографи незмінно вертаються до тих древніх джерел танцювальної історії нашого народу, основи яких зародилися ще в первіснообщинному ладі, і поступово розвивалися до самих зроблених форм давньоруських танців. Ці прекрасні традиції танцю, народної хореографії й музики, а разом з нею й національного народного костюма, вишивки й мережива, продовжують радувати нас і зараз, як чудовий зразок народної вікової мудрості. У наше життя вони вносять відчуття світлої радості й затишку, святковості й домашнього тепла. Напевно, це відбувається тому, що щира краса не боїться випробування часом.
Багато тисячоліть танці були відбиттям «живої» мови людини і його рухів. Через свої рухи тілом, через пісню й музику людина — незважаючи на расову, народну, політичну або яку-небудь іншу приналежність – виражає свої відчуття, смуток, радість, біль, пристрасть, бажання, еротику. Танець існує вже дуже давно й назавжди залишиться, як мистецтво. Країни, королівства, царства, культури й цивілізації рано або пізно занепадають, а танці залишаються у своїх віртуально нескінченних початкових формах, переселяються з континенту на континент, освоюючи нові культури й цивілізації.
Цінності мистецтва важливі з огляду на сучасне існування дітей і молоді в полі культурного простору. Найбільш ефективно вони можуть проходити в процесі сприйняття хореографічного мистецтва.