Традиції Кам’янка

Матеріал підготували учні 9 – Б класу
Керівник – вчитель українознавства Бобул В.В.

Весільні обряди
Прибрана хата, у хаті батьки і усі хатні: дід, баба та інші. Сватати дівчину йшли старости: близькі сім’ї молодого – хороші лю¬ди, знайомі, які мали гонор у селі і могли добре, гарно говорити. Старости йшли сватати й серед тижня.
До тих, що приходили сватати, ґазди вели себе гордо, мудро, залежно від того, хто приходив сватати.
Старости.  Добрий вечір в добрий час.
Батьки.  Добрий вечір, заходьте.
Старости. Можна до вашої оселі?
Батьки.  Просимо Вас, сідайте. Ми раді вашому приходу. (Старости сі-дають на лавицях і починають розмовляти на різні теми).
Після того один із старостів починає говорити.
Староста. Чув я з добрих людей, що у Вас на продаж є корова чи телятко.
Батько. Є у нас, щось таке на продаж.
Всі сміються. Після того хтось із старостів каже:
Староста. Чули ми з добрих людей, що у вашій хаті проживає не то куниця, не то красна дівиця.
Батько Так, у нас є така дівчина. Вона у нас сама старша.
Староста. Ми прийшли сватати Вашу дівчину. Чи би ви не віддали її за Івана, Петра Кінащука?
Батьки дивлячись на дочку і побачивши, що дівчина згідна, кажуть, що вони згідні віддати дівчину за цього хлопця.
Батьки.  Добре, нехай Іван приходить з своїми батьками.
(Старостів приймали трошки, на цім розходились і в неділю приходи¬ли батьки та родичі.)
Старостів у весілля перев’язували рушниками за руку.
Як сватали, співали таку пісню:
Ми до свата ледом, ледом
                          У свата горівочка з медом
                          Ми до свата попід стріху
                          Та забігли у горіхи
                          На порозі лиш болото
                          А у хаті лиш золото.
                          Крім того співали ще й інші пісні:
                          Ми всі, як від одної мами –
                          Сватайте хоч будь-котру.
Весільний віночок молодої і молодому шили в суботу по обіді до за¬ходу сонця. Шили вінок хрещені матки, які живуть в парі з першим шлю¬бом. Вінок шили лише незаміжнім дівчатам і хлопцям. Він символізував чесність, чистоту, цнотливість дівчини. Дівчатам клали на голову під квіт¬ку, а хлопцеві навкруг квітки, що була прикріплена з лівої руки, сторони. Віночок шили з барвінку (кімнатного вазона, яку мама виростила ще до весілля), на червоній стрічці складались маленькі пелюсточки і зшивали.
Хата велика прибрана. Стіл великий, на столі – біла скатертина, де лежать калачі, барвінок, червона нитка і голка, за столом матки, 2-3 сусіди, свашки.
Батьки кажуть:
Прошу Вас, матки, шити моїй дочці (синові) віночок, (і подають на підносі голку, нитку і барвінок).
Матка бере і складає барвінок на стрічці, дає перший раз татові, щоб він перший почав шити, а потім мамі. Як немає одного з батьків, то й ніхто не шиє. Свашки співали:
  Та дай, Боже, в добрий час
                        Як у людей, так і в нас
                        Тато сина виростав
                        Невісточки дочекав.
                        Гайда хлопці у долину
                        По червоную калину
                        По зелений барвіночок
                        Молоденькому на віночок
                        На суботу, на весь вечір
                        У неділю на всю днину.
                        В понеділок на годину
                        А в вівторок вже на клинок
                        А в середу ґаздуй сину.
Матки зшитий вінок кладуть на калачі. Батьки беруть гроші, горілку і скуповують його, частують маток. Стакан беруть з платинкою у руках, так і передають. Свашки співають:
Ходіть татку приступити
                       Від матки вінок купити.
                       Ходіть мамко приступити
                       В від матки вінок купити.
                       Дайте грошей ще горівки
                       Щоб віночок був навіки.
Матки передають віночок батькам, кладуть його на калачі і рано бу¬дуть вклонятися молодим.
Свашки співають:
Шийте, матко, ви віночок 
                       Своєму фіночку
                       Аби вийшов дуже файний
                       Як той колосочок.
                       Шийте, матко, ви віночок
                        Та й ще наспівайте
                       Щастя, радості, здоров’я…
                       Фінові бажайте.
                        Наша матка вінок шиє
                        Та й се гонорує
                        Бо вна знає дуже добре,
                       Що вінок коштує.
Батьки частують усіх свашок і розходяться всі до ранку. Молода була одягнена у сорочку і горботку або сорочку і ріклю (таке веморне плаття), а як було холодно, то був кептарик, кожух, на ногах сандалі, черевики, чоботи. Одягатися дівчині допомагала мама. У нашому селі мо¬лода мала бути гарно зачесана і заплетена в коси, складені у кошик. Як молода була одягнена, то приступала до вклоняння вінка. Дівчина сідала на коліна і батьки вклоняли вінок над молодою кажу¬чи: «Вінчаємо тебе хлібом і сіллю на вік довгий, на вік добрий». (3 рази).
Потім батьки беруть вінок платниками і кладуть на голову молодій. (Хлопцеві, біля квітки, з лівої сторони.)
Дівчата далі, до кінця поправляють молоду. Вона не має права поди¬витися в дзеркало, бо чоловік буде ревнувати.
Як молода зібрана, підходить до батька і до мами, потім до реш¬ти родичів і просить прощення. Молода, як виходила з хати, не мала права дивитися назад чи зупинятися. Батьки кропили молодих свяченою водою, пшеницею і копійками, а також, цукром, навкруги, три рази за сонцем. Молоді стежили, хто перший, бо той – командував, керував надалі.
У хаті як і по дорозі, свашки співали, грала музика і ще, свашки роз¬давали знайомим весільні женви.
«Ой, гадала моя мамко…» – співали свашки.
І.  Ой гадала моя мамко
                           Ой гадала моя мамко,
                           Що мене не ся збудеш…
                           Прийде така годиночка
                           Ще й плакати будеш.
                           Прийде така й годиночка,
                           Прийде така й днинка
                           Ти заплачеш, заридаєш
                           Як мала дитинка!
                           Ти заплачеш, заридаєш
                           В неділю, раненько
                           Не буде кому давати
                           Сорочку біленьку.
                       ІІ. «Горіла сосна й палала»
                           Горіла сосна й палала (2 р.)
                           Під нею дівчина, стояла
                           Під нею дівчина стояла
                           Русяву косу чесала. (2 р)
                           Ой коси коси ви мої. (2 р)
                           Довго служили ви мені
                           Більше служить не будете,
                           Під білий вельон підете,
                           Під білий вельон під хустку
                           Більш не підеш ти за дружку
                           Більш не підеш ти за дружку.
Як приходили молоді з церкви до хати молодої, на воротах зустрічав батько з повним відром води і лив вверх, щоб молодим і весільним було уповні.
Удворі танцювали два-три танці і сідали за стіл.
Сідали у такому по¬рядку: Обов’язково заходили за стіл за ходом сонця. Між молодим находи¬лась старша дружка від молодого (світивка) і ще одна з другого боку, потім – матка з батьком, далі – дружби, свашки, з боку молодої – дружки (3-4) і далі – дружби, свашки та інші весільні гості. Ніхто не вставав із-за столу, поки не давалась вся страва і не обдаровували матку і батька, світивку, ста¬ростів і родину, з боку молодого. Після того, дружби, від молодого, при¬ступали скуповувати дружок (брали 2 тарілки, клали одну на другу і об¬манними жестами мали купувати від дружок молоду. Давали гроші, медів¬ники, цибулю, часник, покришки від пляшок та ін.). Як дружки погоджувалися, хлопці давали платнику через стіл і виводили дружок танцювати. Решта – виходили у рядочок, співаючи, музика грала, всі ухкали, робили загальне коло, після того, танцювали лиш по парах різні танці, десь 2-3 години, до вечірнього столу, який називався «пропій». За обіднім столом співали багато пісень, багато жартів. Після обіднього столу молодий забирав молоду до себе. Молоду по¬кривали і ще забирали зестру.
Молоді сідали за обіднім столом з двома дружками, які тримали за¬свічені батькові свічки. Біля них сиділи батько і матка. По через стіл, стар¬ший дружба натягував 2 палиці, на них матка клала хустку і вони покривали голови молодих, притискували палицями дві голови докупи. Потім мат¬ка брала хустку і покривала молоду хусткою тороками у долину. В той час свашки співали:
Зайшло сонце за віконце,
                          За ліс, за діброву.
                          Покриває матка фіну
                          Хустину шовкову.
                         Ой, шовкові торочки,
                          Покривають квіточки
                         Ой, шовкове покривальце
                         То є вічне завивальце.
                         Зашуміла ліщинонька,
                         Як си розвивала,
                         Заплакала дівчинонька
                         Як си віддавала.
                         Ой, не шуми ліщинонько
                         Тай не розвивайся.
                         Не плач, не плач дівчинонько
                         Тай не віддавайся.
Після покривання молодої вони виходили на вулицю. Танцювали 2-3 танці, забирали зестру на фіру (підводу). Зестра, то було те, що мама підго¬товила придане своїй дочці. Це були подушки (8-10 шт.), налавники, скорцарі, верені, полотна. Центральне місце займала скриня.
Коли разом підходили до воріт, там стояли дружби, парубки села, які хотіли «вадрове». Клали на ворота перекладину, зверху сплетений вінком з перевесла. Молодий ішов і годився з хлопцями на вадрове, давав парубкам горілки, калач і ухканням піднімали перекладину у знак згоди. Тоді молода прощалася з батьками, з родиною, молодий усаджував молоду на фіру, а свашки співали:
Гай мила, гай кохання моє
                        Най не стоять коні в вози
                        Бо плакання не поможе
                        Бо ти вже моя, бо ти вже моя.
                        Зараз, милий, зараз
                        Будем сідати
                        Я ще хочу своїй мамі
                        Подякувати, подякувати.
                        Дякую тобі мамо
                        Що будила мене рано
                        Більш не будеш, більш не будеш.
                        Гай мила, гай кохання моє
                        Нехай не стоять коні в вози
                        Бо плакання не поможе
                        Бо ти вже моя, бо ти вже моя.
                        Зараз милий зараз
                        Будем сідати
                        Я ще хочу своєму тату
                        Подякувати, подякувати.
                        Дякую тобі, татко,
                        Що будив мене рано
                        Більш не будеш, більш не будеш.
Як закінчувалося весілля, молоду завивали у хустку. Молодий сідав на стілець, клали йому подушку на коліна, сідала мо¬лода. У вигляді жартів молодому зав’язували очі щоб він вгадав чи молода сіла йому на коліна, чи хтось інший. Матка знімала весільний віночок (і віночок з барвінку). Весільний вінок клали на голову дружкам по порядку і вони танцювали з дружбами. Віночок з барвінку давали молодій у руки на пам’ять. Потім знімався віночок від квітки у молодого. Молоду матка зави¬вала у хустку, вставали і танцювали.
Після того частували молоді вінчальних батьків, рідних батьків за те, що вони їх виростили, за те, що вони зробили їм гарне весілля. Як матка завивала молоду свашки співали:
  Зашуміла ліщинонька
                        Як се розвивала,
                        Заплакала дівчинонька
                        Як си віддавала.
                        Не плач, не плач, дівчинонько,
                        Гараз тобі буде
                        Завий ти ся в рушничок
                        Вийдеш межи люди.
                        Ой шовкова хустиночка,
                         Гарна як зерниця.
                         Вчора була дівчинонька,
                         Тепер молодиця.
                         Як за квітку не плакати,
                         Квіточка ліліє,
                         А в рушнику нема краси,
                         Лишень ся біліє.

Традиції села
                                     Скриня моя мальована
Скриня – така річ, яку мала мати кожна дівчина, що виходила заміж. Її робив тато чи дід, бо кожен мав уміти все, що треба робити біля хати. Коли вона була готова, її малювали темними фарбами. Прикрашали її різними візерунками, малювали квіти. Давати дівчині і ту скриню, яка була мамина чи бабина. Вона була великою, щоб більше в ній поміщалося речей.
Скриня мала свій порядок. Зліва є невеличкий прискринок для прикрас, де зберігали намисто, салби, сережки – одним словом, дівочі прикраси. Під прискринком розміщувалися різні речі: хустки різного кольору та величини, потім сорочки, горботки, полотна. Мама давала так багато свякої всячини, що «скільки віку звікувати, зносити не годна». Зверху клали рушники, баюрки. Закривалася колодкою.
Коли скриню виносили з хати, то перев’язували барвінком. При цьому мама казала:
Перевию тя барвінком
                        Щоб не утворилась.
                        Щоби якийсь небожій
                        Не довів до смутку.
Колись давно скриню, як і всю зестру (придане), забирали під час весілля після обіднього стола. На подвір’я заганяли фіри (підводи). Наречені десь ховалися, щоб вони не бачили матки з батьком і з свашками купували зестру від батьків нареченої.
Музика грала, свашки співали:
Ой летіли журавлі, тай сіли на поле
                        А ви таких файних гостей Не мали ніколи.
                        Ой летіли журавлі, тай сіли на ганку
                        А ви цих гостей чекали від самого ранку.
Мама  оцінювала зестру кажучи, скільки наробилася – і пряла, і ткала, і пір’я дерла, вишивала.
Свашки говорили:
Як скорцу ткала – в ноги замерзала
                        Як пір’я дерла – трохи що не вмерла.
                        Як пряла клочє – то по цілій ночі.
Усі гості віншували батьків, молодих і співали:
Ми поїли студенці
                        Тай забрали скорцарі.
                        Ми поїли галушки
                        Тай забрали подушки.
                        Ой на городі велика яма
                        Дивіться люди, що мама дала.
                        Дала подушки, дала нам скриню
                        Дала Марусю нам у газдині.
Мама давала сестру по порядку по одній речі кожному дружкові і малий калач, який звався «женвою». Після того молода прощалася з батьками та йшла до молодого. На воротах тримали «вадрове». Молодий повинен давати викуп за молоду (горілку).
Свашки співали:
Гай, мила гай
                        Най не стають коні в вози
                        Бо плакання не поможе
                        Бо ти вже моя
                        Бо ти вже моя.
                        Зараз, милий, зараз,
                        Будем сідати.
                        Я ще хочу своїй мамі
                        Подякувати, подякувати.
                        Дякую тобі мамо
                        Що будили мене рано
                        Більше не будеш, не будеш.
Батько і матка, свашки, дружби дякують батькам і весілля іде до молодого.

Легенди села Кам’янки                   

Виконавець: Білійчук Богдана гурток « Етнографічне краєзнавство»
від Глибоцького ЦТКСЕУМ  на базі Кам’янської ЗОШ I-IIIст.
Керівник: Стрілак Надія Петрівна

«Колись, біля річки Сірет жили люди. Жили вони по обох берегах річки. Ловили рибу, яка була для них основною їжею. На березі Сірету займатись землеробством було нелегко, адже каміння тут було більше, ніж землі.  І люди почали будувати перші хати  з каміння, робити перші загорожі . Почали люди з інших місцевостей приїжджати по каміння, бо побачили, що цей матеріал і міцний, і не вичерпний для будівництва. Приїхали і дивувались:- Тут кам’янка якась, а не місцевість – всюди каміння, кругом одне каміння, куди не глянь. Тоді люди, що тут жили ,і стали називати цю місцевість – Кам’янкою.»
Легенда про кут «Туреччина»
«Року якого ми не знаємо, але було це в середині XVIII ст., коли Османська (Турецька) імперія ще була могутньою державою і займала величезні території. В той час і Буковина була підвласна її волі. Турецькі яничари мандрували по нашому буковинському краї. Вони розташувалися в мальовничій місцевості, де чудові сади, розкішна толока і родючі поля ( так звана Липованська толока). Одного похмурого  осіннього дня  з лісу вийшов малого росту яничар і попрямував до першої хати на краю села. Забіг турок в хату, кажуть, капусти брати.  Та жінка відказала йому, бо хто ж тих турків поважав.  Але натомість турок сам нагнувся і черпає, тільки ноги з бочки теліпаються. А господиня турка  за ноги вхопила, у бочку опустила і в розсолі утопила. Відтак у землю його закопала і могилу вивершила. З тих пір бовваніє, а в ній турок-воїн тліє. І ходять люди мимо неї, бо стежка в’ється через поле теє. Могила гомонить і ніби на всі груди з неї хтось кричить:
–    Не йди, не йди, землі чужої не бери, бо ступиш крок в чужому світі – загубиш голову навіки.
–    І поки світу-сонця на землі, – сказали турки ті, не підемо ми більше, ні!
А люди оте місце називають Туреччиною уже років двісті.»

     Легенда про «Золотий міст»
В час коли буковинські бідарі працювали за десятий сніп пшениці, платили податки за воду, ватру, гніт, що блимав у хаті, за те, що землею ходили, жили-животіли, село розділяв потічок. Коли збиралося на дощ ,люди сумували, бо після кожної зливи потічок набирав сили і каламутні води текли, збиваючи всі кладки. Селяни часто ночували на іншому боці, бо до хати не могли дістатися – вода не пускала. Якось одного пізнього вечора, зібрались люди на таємну раду. Виробили вони таку ухвалу – на другу ніч піти до панського лісу, колод нарубати і через ту вершіть міст побудувати.  Порадились-поговорили і твердо на тому рішили. За одну ніч міст виріс, як січ. А коли наступив день, пан з того став як пень.Лісничих розігнали, службу відібрали за те, що погано ліс пантрували. А на селян-бідарів панство безліч штрафів та податків понакладало, що й третє покоління дань давало. Ще й понині в  Кам’янці той міст Золотим називають, бо дорого обійшовся він людям.