Історико-краєзнавчий портрет Чернівецької області історія краєзнавство традиції освіта культура Чернівецької області
Пошукова група Карапчівського ліцею
Керівник групи :
Банилян Л.С. –вчитель історії Карапчівського ліцею
Члени групи:
1.Товарницька М.К. –вчитель української мови та літератури
2. Товарницький І.Г. – вчитель географії
3. Божеску Д.В. – вчитель румунської мови та літератури, педагог – організатор
4. Банилян Маріус – учень 11-Б класу
5. Фретеучан Крістіна – учениця 11- В класу
6. Боднарюк Крістіна – учениця 11- В класу
7. Фретеучан Юлія- учениця 11- В класу
8. Скрепський Владислав – учень 11-Б класу
9.Товарницький Костянтин –учень 11-Б класу
10. Лютик Марина – учениця 10-А класу
11. Портарь Маріян – учень 9- Б класу
12.Дущак Віталіна – учениця 9-Б класу
13.Кирчу Міхаела – учениця 8-Б класу
14.Карп Анжела – учениця 7-А класу
Весілля в селі Карапчеві
З усіх народних традицій дуже важливе значення має весілля, коли молода пара стає на весільний рушник для створення сім’ї.
Весілля для наших селян – нагода веселитися, тому що воно триває кілька днів і в ньому бере участь багато людей, іноді майже вся громада села. Оскільки на селі люди цілий тиждень працюють, то весілля найзручніша нагода, зустрічатися, святкувати та відпочивати разом.
Без будь-яких заперечень можна стверджувати, що народні традиції пов’язані з весіллям збереглися і в нашому селі.
Коли молодий парубок та дівчина домовилися між собою про створення спільної сім’ї, майбутній наречений приходить до батьків дівчини просити згоду на шлюб. Якщо батьки дівчини згодні віддати свою дочку, тоді вони домовляються зустрітися на заручинах.
Далі родичі молодих домовляються про дату весілля, скільки пар будуть запрошувати на весілля, кого виберуть вінчальними батьками. А вінчальних батьків вибирають не випадково, вибирають аби вони були прикладом в усьому для новоствореної сім’ї.
Після заручин, коли вже вирішили в який день відбудеться весілля, молодий шукає музик, які будуть грати на весіллі. Музикам навіть завдається аванс грошима аби вони не передумали і, щоб музиканти були впевненими, що молодий не змінить свою думку.
В цей період готуються і хати. Батьки молодого, батьки молодої, вінчальні батьки повсюди прибирають, білять, красять, щоб по господарстві був порядок.
Три тижні до весілля, кожної неділі, священик повідомляє в церкві на кінець служби про весілля молодих, а перед весіллям молоді обов’язково повинні сповідатися та причащатися.
Тиждень до весілля починаються приготування страв та випічка солодощів, хліба та калачів. Керує цим процесом кухарка, яку наймає молодий. Допомагають кухарці родички та сусідки молодих. Оскільки румунські весілля дуже чисельні готують багато страв. В четвер перед весіллям навіть ріжуть свиню.
Для того, щоб все село знало в якій хаті відбудеться весілля, в суботу перед весіллям на воротах прикріплюються прикрашені ялинки, або вінок сплетений з гілок ялинки та прикрашений квіточками.
В неділю ранком молодий та молода, кожний в своїй хаті, готуються до самої урочистої частини весілля. До них додому приходять музик. Коли всі гості зібралися вони запрошуються за стіл ( гості молодого у нього дома а молодої – у неї дома ). Після цього дружби, дружки, родички та сусідки молодого разом з музикантами прямують за вінчальними батьками ( у яких дома також за столом знаходяться їхні гості – запрошені на весілля). Вінчальні батьки зустрічають гостей зі сторони молодого біля воріт і частують їх.
Перед тим, як молодий їде за молодою у нього вдома проводиться «прощання з батьками» (єртечуня). На подвір’ї ставляться два стільця, на яких стають батьки молодого, тримаючи на руках подушку, на якій ставиться калач, сіль та пляшка горілки. На середину подвір’я виносять стіл, на якому в чотирьох кутах ставляться «жемнє»- маленькі булочки, пляшка горілки та три стаканчика для старшого дружби, який є головним керуючим цього дійства. Три рази він цими стаканчики частує молодого, а молодий в свою чергу своїх батьків та вінчальних батьків.
Потім разом з вінчальними батьками, дружбами та дружками три рази обходять стіл. Після третього разу молодий по черзі прощається з усіма друзями та родичами.
Після цього молодий їде за молодою, у якої дома також проводиться такий обряд як «прощання з батьками».
Під час «прощання з батьками», батьки благословляють молодих, бажають їм щасливого життя, благополуччя, гарних та здорових діточок.
Якщо наречена не з того села що і наречений, то дружби перед тим як молода вийде зі свого подвір’я зав’язують ворота та вимагають від нареченого викуп.
Цей обряд зберігається незмінним і до наших часів. Молодий платить викуп дружбам вином або горілкою, а сестрі нареченої або старшій дружці платить грошима та цукерками.
Після цього вони сідають окремо один від одного і їдуть на вінчання, до православної церкви .
Після вінчання молоді сідають разом в одну машину і прямують додому до молодого, де чекають його батьки.
Батьки молодого теплими словами, хлібом та сіллю зустрічають молодих. Поки до молодого не приходять батьки молодої, дружби та дружки танцюють та веселяться. Далі починається «велике застілля». Вінчальний батько проголошує перший тост за молодих.
Молодь та всі запрошені танцюють, а ж до півночі, поки не починається збирання грошей та подарунків для молодої пари. Цю функцію довіряють старшим чоловікам, які добре уміють говорити та жартувати. Викликають по черзі: вінчальних батьків, батьків молодих, бабусь та дідусів, братів та сестер, дядьків та тіток, потім по черзі збирають гроші від усіх запрошених на весілля, називаючи їх по імені та прізвищі. Вінчальним батькам та родичам зі сторони молодого наречена в обмін підносить подарунки.
Після того вінчальні батьки рахують зібрані кошти та повідомляють запрошеним суму, дякуючи за те, що прийшли на весілля та бажаючи молодим: щастя, благополуччя та багато гарненьких діточок і пропонують всім веселитися аж до ранку.
Під ранок проводиться такий обряд, як «знімання фати» з молодої. Вінчальна матка знімає фату та надіває на голову молодої хустку.
Після цього фату надівають на голову старшої дружки, танцюють ще кілька танців, всі розходяться та весілля закінчується. Молода стає справжньої господинею.
На другій день гості запрошуються заново. Танцюють та веселяться, перевдягаються у наречену та нареченого, вінчальних батьків та розігрують різні жартівливі сценки.
Взагалі прийнято, щоб молода пара після весілля жила у молодого. В наш час придане не має такого великого значення як раніше, навіть не на всіх весіллях приходять за приданим до молодої, тому що молоді можуть спільними силами будувати собі хату та придбати все потрібне для побуту.
У нас є цікаві повір’я пов’язані з весіллям:
1. Якщо дівчина або хлопець не полюбляє котів то на їхнє весілля обов’язково буде дощ.
2. Якщо цілий тиждень до весілля їде дощ, то молода повинна нести дрова на поріг до трьох вдів, аби дощ перестав.
3. Якщо в день весілля буде дощ, то молоді будуть заможно жити.
4. Коли молоді ламають калач, кому дістанеться більша частина, той буде головою сім’ї.
5. Хто перший з молодих стане на весільний рушник, той буде головою сім’ї.
6. Якщо під час вінчання проломиться одна зі свічок молоді не будуть жити разом.
Хрещення дитини
Після створення нової сім’ї, коли з’являються діти, обов’язковим моментом в їхньому житті є Хрещення в православній церкві. Для хрещення в наш час вибирають декілька хрещених, а раніше ця роль надавалася тільки вінчальним батькам даної пари. Обов’язковим елементом Хрещення дитини є свічка, яку кожний хрещений готує та тримає в руках під час Хрещення.
Коли мати виходить з церви, хрещені збирають всі свічки до купи, і мати повинна їх здувати. Скільки свічок залишилося горіти, стільки ще діточок буде в даній сім’ї.
Після Хрещення коли матір приходить з немовлям додому, вона не просто так заходить до хати. Спочатку бабуся освячує їх свяченою водою, щоб дитина все життя була здоровою, а під на поріг кладе: книгу – щоб дитина була мудрою, гроші – багатою.
У наш час, у нашому селі, весілля та хрещення дитини проводяться за цими всіма обрядами.
Легенди села Карапчів
ІІро історію виникнeння села Карапчів говорять не тiльки документи, a й сам народ.
3 його уст відомі різні легенди про назву села.
Мешканка села, Дика Олена, розповіла нам таку легенду: “ У минулому, коли жили турки на цій землі, вони будували ясла для коней, a ясла турецькою мовою перекладається кара. Від цього i пішла назва села.”
А у Василя Козачука дізнались інші легенди про походження назви села: ”Говориться, що термін кара з турецької мови означає чорний злодій, а жителі села викрадали у турків коней, i тому їх називали чорними злодіями..
Колись землі Карапчева були покриті буковими лісами. Ha них звернули увагу сусідні купці. Вони почали різати та вивозити ці ліси. I вiд слова “а cara “, що з румунської мови перекладається вивозити, виникла назва Карапчів ”