Духовність Коровія

Матеріал  підготували вчителі  Коровійської  ЗОШ І – ІІІ ступенів

Керівники пошукової групи: Чимчинська Оксана Іванівна, вчитель англійської мови, керівник гуртка «Майстерня юних дизайнерів», вчитель історії Герман Світлана Михайлівна та вчитель біології Рюхтіна Юліана Василівна

Пошукова група:
Учні 9 – Б класу: Тодерян Діана, Пентелейчук Анастасія, Гуржуй Олеся
Учні 9 – А класу: Кіперю Олександр,Онуфрейчук Аліна, Плешка Анна, Поштарюк Георгій, Булезюк Юрій

                                              Свято-Михайлівська церква

В 2008р. виповнилося  100 років від дня освячення Свято – Михайлівської церкви в с. Коровія. Це визначна подія для громади села, оскільки церква була і залишається важливою складовою не лише релігійного, а й культурного та громадського життя.
В кожному селі чи місті є мальовничий куточок , який милує око кожної людини. На такому місці з давніх – давен будувалися замки, школи, церкви.
Церква є зібрання православних людей. Церква живе у віках, вона немислима без православ’я, і тільки за цієї умови ми можемо зрозуміти Церкву як передання, яке є божественним і динамічним рухом Бога в історії.
В нашому селі, яке розташоване на пагорбах, в передгір’ї Карпат є таке місце, де жителі села в далекому 1905 році ще за часи Австро – Угорщини розпочали будівництво Божого храму. Храм – особливий дім, присвячений Богу, – дім Божий, в якому проводяться богослужіння.
Побудували нову церкву неподалік старої дерев’яної церкви, яка була продана в Сторожинецький район село Бросківці. Про священників, які служили в селі до побудови нової церкви відомостей майже нема. Відомо, що з 1882 року по 1886 рік службу правив отець Семіон Кобилянський, який протягом 1883 – 84 рр видавав двотижневу газету для селян „Стелуца” („Зірка”) (вийшло 24 номери).
На місці алтаря старої церкви є загородка і це місце вважається святим.  Також біля церкви було розташоване кладовище, яке зараз називають старим кладовищем. Там є і пам’ятник присвячений героям Коровії, які загинули під час Першої Світової Війни. Освятили церкву в 1908 році 21 листопада, саме тоді, коли весь християнський народ відзначає свято Святого Архангела Михаїла . Жителі села Коровія також обрали своїм Патроном Святого Архистратига Михаїла як символ провідника і переможця.
У храмі перебуває особлива благодать, чи ласка Божа, яка подається нам через тих, хто відправляє богослужіння – священнослужителів ( єпископів і священиків ). За спогадами старожилів села першим священиком Коровійської Свято – Михайлівської церкви був Дулінський. Служба в церкві проводилася українською і німецькою мовами.
Дзвін для нової Церкви був зроблений громадою села під керівництвом жителя села Коровії – голови сільської ради Цілієвича Дмитра Михайловича. Дзвін виливали в місті Чернівці (де тепер знаходиться хлібокомбінат №1).
144-рїчне австрійське панування не минула для Буковини безслідно. Зокрема на релігійному полі – православна буковинська єпархія стала значним чинником у житті краю і, вправі з тим, одним із найміцніших та визначних центрів православ’я в світі.За часів Королівської Румунії на Буковині службу в Коровійській церкві, за даними „Історії православних церков з Буковини,, Віссаріона Пую тогочасного митрополита Буковини, починаючи з 1925 року, проводив отець Іон Нісою, 1888 року народження. Псаломщиком був Мілітон Буздуган, 1889 року народження. Служба велася румунською мовою. Також, за спогадами жителів села, Іон Нісою брав участь при освяченні пам’ятника загиблим під час Першої Світової Війни, який знаходиться в селі Валя-Кузьмин.
Під час Великої Вітчизняної Війни службу в церкві ніхто не правив. Люди самі збиралися, читали церковні книжки, співали церковні пісні, правили службу як могли.
В повоєнні роки радянською владою заборонялося правити службу, проводити різні церковні обряди. Так тогочасний священик Володимир Борча який проводив службу на два села, Чагор і Коровія, неодноразово піддавався переслідуванням з боку радянської влади. Але люди не відмовилися від віри. Вони  все одно таємно від влади, дотримувалися всіх правил, звичаїв православної церкви. Церковні пісні, які дівчата вчили у так званій „екстра школі”, співалися під час різних свят та обрядів.
Цілієвич Дмитро Михайлович, який завжди брав активну участь в церковному житті, похоронив одинадцятьох людей за всіма релігійними обрядами. Саме за його ініціативи біля церкви встановили велику кам’яну плиту на якій він викарбував імена і прізвища тих людей, які допомагали будівництву церкви. Пізніше і сьогодні ця плита використовується під час обряду освячення Пасхи та Иорданівської води.
Коли службу в церкві було все ж таки дозволено, з церкви зникає срібний макет церкви маленька церквушка – дарохранительниця і Антіміс – серце кожної церкви – лляна тканина на якій зображено поховання Ісуса Христа в середині якої зашиті мощі святих. Без Антмісу не можливо провести службу. За це церква була закрита на три роки. Тоді громада села відіслала прохання до Москви щоб дозволили проводити службу. Новий, дерев’яний макет церкви зробив житель села Коровія Микола Георгійович Мафтіяк. Службу почав правити отець Мірча Дудан. Також старожили села згадують, що були й інші священики, які правили службу в нашій церкві – Кожолянка, Іван Мінтенко, Михайло Івасюк .
Електрифікацію церкви з дозволу Москви було зроблено у 1977-1978 роках під керівництвом старости – касира церкви Маніги Миколи Назаровича.
Починаючи з травня 1992 року і по сьогоднішній день настоятилем Коровійської Свято-Михайлівської церкви є отець Георгій Флоря, який за роки служіння церковній громаді села зарекомендував себе як людина толерантна, добра, яка не просто служить в церкві, а згуртовує навколо себе людей, тому й нагороджений багатьма Почесними грамотами різних рівнів, останньою з яких є Грамота Блаженнійшого Володимира Митрополита Київського та всієї України (2007 рік).
Газифікація церкви за допомогою громади села завершилася у 1998 році. В цьому ж році до церкви було привезено мощі святих: мученика Пантелеймона, мучениці  Варвари,  Йова Почаївського, Амфілохія  Почаївського,  що  стало визначною подією в житті села.
Під керівництвом касира церкви – Георгія Мудрака сьогодні проводяться роботи по обгородженню території церкви, встановленню нових воріт, обновленню зовнішнього вигляду храму.
До цього часу в церкві збереглися рукописні книги німецькою, старослов’янською та румунською мовами, що розповідають про життя села в   XIX -XX ст.
Пройде  багато століть, віків  – та наша Коровійська церква, її духовність, звичаї , як і раніше  100 років тому, – будуть жити в людських душах.