Культура Коровія

                                          «Пісні, у яких душа моїх односельців»

Виконавець: Воробець Крістіна, учениця 10 класу

Керівник: Паладій Аліна Вікторівна,

                                                                                        «Людина без пісні одинока, як без Бога…»
                                                                                                                             Ніна Матвієнко

Українська пісня — одне з найцінніших надбань українського народу. Коли вона звучить, серце не може залишитися байдужим і холодним, бо в ній стільки трепетної щирості, ніжності, відвертої довіри. Пісні відображають характер, звичаї, вірування, боротьбу за кращу долю, за визволення від поневолювачів та загарбників. Вони — сама історія, душа моїх співвітчизників. У пісні відтворились доброта, щирість, душевність, весела вдача українців, у ній звучать їхні мрії, надії, сподівання.
Сьогодні, у час відродження української духовної культури жителі Коровії наче заново відкривають для себе це безцінне надбання нашої нації, впускаючи пісню у свої серця і все частіше використовують її під час проведення різноманітних обрядів і свят.
Усе життя разом з піснею
Вже неодноразово доведено, що пісня супроводжує людину від народження до смерті. Віками народ творив пісні, які використовувались в ті чи інші моменти життя, використовувались під час обрядів, урочистостей.
Якщо говорити про всі пісні, які співають в моїй родині, то їх можна об’єднати в декілька груп: побутові (про кохання, сімейне життя), обрядові (колискові, колискові, весільні та плачі й голосіння), календарно-обрядові (колядки, щедрівки,купальські пісні).
І народилася дитина…
Усі обряди пов’язані з народження дитини – це важлива подія у житті. Основним із цих обрядів є хрестини, які в Коровії влаштовуються за загально-християнським зразком, хоча і з певними особливостями. Від самого народження немовля супроводжує пісня. Не обходиться без пісні і на хрестинах.
Головними дійовими особами обряду є кум і кума. В Коровії відомі дві форми кумівства: одна пара і кілька (до 20). Усіх кумів вважають членами родини, вони повинні опікуватись дитиною не менше за рідних. Приходять куми на хрестини із «крижмом» — шматком білого полотна, яким під час обряду покривають дитину. Перш ніж нести дитину до церкви, моша купає немовля, загортає в сорочку і співає перед порогом напутню пісню:
Йди, дитинко, до хресточку
                                                           Тай пильнуй свою крижмочку
                                                          Щоби крижма впильнувалася-
                                                               Життя твоє не звалялось…
Після всіх церковних обрядів відбувається обдаровування хрещеника нанашками:
    Наш Іванко маленький, робити не може,
                                                 А він піде до нанашка – нанашко поможе.
Потім моша забирає з немовляти дарунки, а в слід звучить:
Дякувать вам за дари,
                                                                Такі файні як же й ви,
                                                                  Які мали – такі дали,
                                                                Такі нам си сподобали.

                                                      Гой співала мамочка колисаночку
                                                           Будуть пташки прилiтати
                                                                 Та й будуть спiвати,
                                                              Дитиноньку малесеньку
                                                                 Будуть присипляти.

Колискова пісня особлива. В ній найкращі почуття матері до своєї дитини, побажання їй щастя-долі, мрії про її щасливе майбутнє. Говорять, що мати народжує не лише тіло дитини, а й душу, тому немовля повинно чути колискову ще в утробі.
Наші прабабусі переконані і доводять, що велика агресивність сучасних діток від того, що їм не співається колисанок. «Включе телевізор,- каже бабця Маруся,- він реве, як стадо бугаїв, а дитина має під то спати. От і саме маленьке диким росте. А візьме мати на руки- сказати дитині не має що. А дитина слова від неї чекає!» Від моєї прабабусі Марусі записано кілька десятків колискових пісень. Їй вісімдесят сім років, а співала, мов учора розсипала їх над колискою. Під них викохала і пустила у світ дев’ятеро дітей…
Колишу тя, дитиночко, на рученьках ношу
                                          Та й для тебе у Господа дуже щастя прошу…
Для мене колискові є чимось святим і вважаю, що вони допомагають людині на протязі всього життя. Навіть і зараз, коли важко на душі закриваю очi i прислухаюся. I чую, чую мамин голос. Він в моїх думках такий же ніжний, як і тоді, коли вона мені співала колискові. Вiн живе в мені і допомагає долати всі труднощі.
Дай Боже діждати, щоб на весільний рушник стати…
Весільна обрядовість в Коровії є дуже багатогранною, тому і весільних пісень моя родина знає безліч. Дійства, пов’язані з весіллям, починалися з вишивання весільного рушника.
Рушник з давніх-давен символізував не тільки естетичні смаки, він був своєрідною візиткою, а якщо точніше – обличчям оселі, відтак і господині. За тим, скільки було рушників і як вони були вишиті, складалася думка про жінку, її дочок. У кожній родині, коли підростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками. Їх дбайливо оберігали, ними, у кращому розумінні цього слова, хизувалася – гостям І сусідам неодмінно показували придане, виготовлене «дівчиною на виданні». Якій матері не хотілося, щоб селом пішла добра слава про доньку «із золотими руками»? Дівчина, діждавшись сватів, висловлювала подяку обрядовою піснею:
     Та спасибі тобі, моя ненько,
                                                              Що будила мене раненько
                                                                  А я слухала, вставала
                                                                 Та рушнички напряла
Кульмінацією весілля, власне, закріпленням шлюбу, було «стати на рушник». Пам’ятаєте відому пісню:
   «Ой хто ж теє відерце дістане,
                                                       Той зо мною на рушничок стане…»
Цей поетичний обряд, оповитий високим сим¬волом, широко оспіваний не тільки у весільному, а й фольклорному мелосі, утверджував народження нової родини:
 Та ми ж з тобою
                                                          На білому рушничку стояли,
                                                         Золотії перестенечки міняли…
Власне весілля розпочинається у четвер з пошиття барвінкового вінка. На Коровійському весіллі барвінковий вінок споконвіку відіграє більшу роль, ніж “вельон”, “фата”. Він охороняє молоду від поганого ока, від злих сил, наділяє її особливою силою. Найулюбленіша в українців рослина для вінків – барвінок. Це вічнозелена хрещата рослина супроводжувало людину у всіх найважливіших моментах її життя. Воно – і оберіг від злих духів, і символ кохання та дівочої краси, чистого шлюбу.
Зелений барвінку, стелися, стелися,
                                                     Закоханих двоє за руки взялися.
                                                   За руки взялися, серцями злилися,
                                                  Зелений барвінку, стелися, стелися,

Коли віночок на голівці молода виводить гостей тричі із-за столу. Далі іде прощання з батьками і з хатою:
Поклон вам, мамко, поклон вам, тату,
                                                     Що не давали мені много спати.
                                                   Поклін за те вам, що мене будили
                                                     Тай до роботи мене приручили.

                                                  Улюблені пісні моєї родини
Звичайно, як і в кожної родини в нашому селі у нас є улюблені пісні, які ми співаємо найчастіше. Одними з найулюбленіших моїх пісень,є пісні про кохання.
Пісні про кохання в ліричній поезії займають центральне місце. Хоч усі вони об´єднані єдиною темою, — відбивають найінтимніші стосунки між закоханими — їхні змістові рамки набагато ширші, ніж просто взаємини між хлопцем і дівчиною. У них поєднуються усі людські почуття — від ніжної прихильності і любові до ненависті, взаємини між закоханими переплітаються зі ставленням до них членів їхніх сімей (батьків, братів і сестер) та інших людей (сусідів, друзів, ворогів). Тому в цих піснях представлена вся шкала почуттів, першорядним з яких виступає кохання, що, як і в житті, буває різним: вірним чи зрадливим, взаємним чи нерозділеним, щасливим чи нещасним. Але яким би воно не було, — завжди хвилює до глибини душі, тому ці пісні є дуже драматичними, психологізованими.
Основними ліричними персонажами виступають закохані. Як правило, їхні почуття, вчинки, розмови передаються у романтичному ключі: згадуються таємні побачення, щирі інтимні розмови, в яких висловлюються заповітні мрії. Усі елементи змісту і форми підпорядковуються культу почуттів, через який звеличується людська душа, що здатна на глибокі переживання, емоційні прояви своєї внутрішньої сутності. Значна кількість цих пісень побудована у формі діалогу (наприклад, хлопець викликає дівчину вийти на вулицю, а вона йому відповідає; часто передається безпосередня розмова закоханих). Тому дуже важливу роль відіграє мова ліричних героїв і персонажів — насичена ніжно-пестливими словами.
   «Червона калина»
                                                    Червона калина чого в лузі стоїш?
                                                   Молода дівчина чом ся мене боїш?
                                                    Якби не калина,в лузі б не стояла.
                                                  Якби не був жовнір, то б ся не бояла
                                             Як же звів ня жовнір на самий Великдень.
                                           Пройшов попри мене не сказав «добридень».
                                             Не сказав «добридень», ні доброго слова,
                                            Лиш махнув рукою : «Будь дівко здорова!»
(Ця пісня записана від жителя села Коровія (1998р.) Іллі Ончуленка (1926 р.н.))
 «Ой у лузі калина стояла»
                                                    Ой у лузі калина стояла (2 р.)
                                                        Ту калину дівчина ламала.
                                                    Ту калину дівчина ламала (2 р.)
                                                    Білим цвітом козаків чарувала.
                                                Лиш одному нічого не шкодить (2 р.)
                                                      Він до неї щовечора ходить.
                                                  Він до неї щовечора ходить (2 р.)
                                                   І у вишневий садок її водить.
                                              Ой дівчино, лиця рум’яного (2 р.)
                                                      Покохай ти мене, молодого.
                                                    Рада би я усіх вас кохати (2 р.)
                                                      Та боюся козацької зради.
                                                  Та не убив я пташини малої (2 р.)
                                                     Тай не зражду тебе молодої.
(Записала від жительки села Коровія Ончуленко Павліни Григорівни, пісні більше 100 р.)
Пісню «Голубка» співала моїй бунічці Ончуленко (Бабій) Павліні Григорівні (1928 р.н.) її бабуся по материнській лінії,ще як бунічка була маленькою. 8 бунічкиних молодших братів і сестер вмирали у ранньому дитинстві, тому спогади з дитинства- лише хрестини та похорон, а вона маленька тікала до своєї бунічки,бо дуже любила її пісні-казки. А “Голубку” просила співати по кілька разів-це була її улюблена. А згадала вона її лише кілька тижнів тому-спеціально для нашого форуму.
Пряма мова: “Дивлюсь – сизібрали люди. Лагодять хрестини. Жінки роблять голубці та співають, а я під столом слухаю і ліплю з тіста калачики. Пройде зо 2 місяці- вже лагодять похорон- і знову співають та плачуть, а я втечу до бунці, та слухаю про голубку- і вже мені не так шкода…”
   «Голубка»
                                                   Ой в саду, саду, під яблуночков,
                                                Там сидить голуб тай з голубочков.
                                                Надійшов стрілець з темного лугу,
                                                      Голуба убив, голубку узяв.
                                                  Тай приніс її у сад –виноград,
                                               Дав їй пшенички, дав їй водички.
                                                  Голубка не їсть, голубка не п’є,
                                                     Під яблуночку плакати іде.
                                                 Чому ти не їж, чому ти не п’єш,
                                                  Під яблуночку плакати ідеш?
                                                    Як мені їсти ,як мені пити,
                                               У світі краснім нема з ким житии.
                                                    Ой є в мене сімсот голубів-
                                            Прийди, вибирай котрий твій любий.
                                                    А я ходила, тай вибирала-
                                                  Нема тут того, голуба мого.
                                            Бо мій був сизий, тай сизокрилий,
                                             Личко румянее, сам чорнобривий.
(Записала від жительки села Коровія Ончуленко Павліни Григорівни,яка почула пісню від своєї бабусі,пісні більше 100 років)
Також, ми любимо співати пісні про пісні про сімейне життя. Одна з наших улюблених – «Ой світить місяць». Вони дуже різноманітні за змістом, бо охоплюють різні грані буття: родинні стосунки, життєві конфлікти, побут та ін. Ці пісні різко відрізняються від пісень про кохання: у них немає романтичних картин, ідеалізованих почуттів. На першому плані — відтворення реальної дійсності, без прикрас і перебільшень, без поетизації. Елементи казковості поступаються місцем сірій буденщині, нелегкій праці, часто — жорстокій реальності.
«Ой світить місяць»
                                                  Ой світить місяць, щей дві зорі.
                                                    Ой мала мати тай доньки дві.
                                                   Молодша сестра краща булла,
                                                    Старша молодшу не злюбила.
                                                    «Підем, сестрице, до Дунаю,
                                                   Будем дивитися вроду свою».
                                                     А старша сестра злая була,
                                                       Вона молодшу потрутила.
                                                   Молодша сестра серед води,
                                                Просить рятунку та й у сестри.
                                                  «На тобі, сестро, мою красу,
                                                   Порятуй мене, дуже прошу».
                                                  «Плавай, сестрице по Дунаю,
                                                Бо ти – найкраща в нашім роду».
(Записана від жителя села Коровія (1998р.) Іллі Ончуленка (1926 р.н.))
«Буковино, край зелений»
Буковино, край зелений, Ляно
Буковино, край зелений,
На дві часті розділений, Ляно.
Одна часть- то є Росія, Ляно,
Одна часть- то є Росія,
А другая- Романія, Ляно.
Ой візьму я три листочки, Ляно,
Ой візьму я три листочки,
Три листок из калиночки, Ляно.
Перший лист візьму- заграю,Ляно
Перший лист візьму- заграю:
Тата й мами я не маю, Ляно.
Другий лист візьму- заграю,Ляно
Другий лист візьму- заграю:
Брата й сестри я не маю, Ляно.
Третій лист візьму- заграю, Ляно
Третій лист візьму- заграю:
На чужині пропадаю, Ляно.
А чужина – не родина, Ляно
А чужина – не родина,
Плаче серце, як дитина, Ляно.
Плаче серде- має чого, Ляно
Плаче серце має чого:
Нема правди ні від кого, Ляно.
Нема правди, тай не буде,Ляно
Нема правди, так не буде:
Розібрали правду люди, Ляно.
Розібрали, розсудили, Ляно
Розібрали, розсудили:
Щоб ми в парі не ходили, Ляно.
А ми в парі ходить будем, Ляно,
А ми в парі ходить будем,
Край свій рідний не забудем, Ляно.