Духовність Купка

ДУХОВНА СВІТЛИЦЯ СЕЛА

Виконавець: Болокан Віоріка, учениця Купського НВК №2, 7 клас
Керівник: Унгурян Інна Михайлівна, вчитель Купського НВК №2

Історія села, його літопис являються неможливі без опису культурних і духовних джерел, які у всі часи зв’язані з церквою.
Церква завжди була місцем духовності, культури, моралі і етики. Будуючи церкву яка проповідує православну віру, вона виховувала християнські норми поведінки у жителів встановлено, що церква села Купка згадується у 1577 році. Церква була побудована на хуторі Селіште, на землі господаря Драгош Тарица. З того часу мало що зберігалося.
Історія села, церкви починається з літопису священика Епамінонда Преліч, що сповіщає про знайдення церковного каменя на рівнини Селіште, при земних розкопах. Цей камінь мав надпис. Опис каменя дав слідуючий результат вираз: «Церковний камінь у селі Купка рік 1255 (за християнським рахунком 1747 р.)»
Тут були знайдені залишки заборонених людей, докази того, що тут був цвинтар. Також під час обробки землі селянами були знайдені глиняні предмети заліза, залізне знаряддя, докази що в цьому місці жили ковалі. Допуститься те, що тут, на рівнини Селіште знаходилась ватра села. У той час горби Купки були покриті дрімучими лісами. У 1771 році в нашому селі було всього 31 хат, з яких 26 платили податки. Під час служіння Плевана Петра в 1787 році була побудована церква у підніжжя Купського горба в садибі Алергуш Семена і була освячена в честь Архангелів Михаїла І Гаврила. Місце де знаходився вівтар було позначено великим горіхом, якого можна знайти і сьогодні. З 1803 року церквою керував Теодор Сімінович. Під час служіння, почалися точніші записи свідоцтв про народження.
У 1865 році річка Малий Сірет почала відмивати горб на якому знаходилась церква. У 1866 році із – за зсуву землі ця церква була розібрана. Тому з залишків цього дерева на протязі 1866 – 1868 р. р. під керуванням Олександра Кіселіци, церква з 1787 року, за допомогою селян була перебудована в центрі гарної толоки, яка знаходилась на великому горбі, де є і на цей час.
У цей час була спроба організувати школу. До 1808 року до Купської церкви належали і селяни села Корчівці. Церква 1866 року збереглася і до нашого часу у доброму стані. Що собою являє ця будівля?
Фундамент кам’яний, зруб дубовий, стіни смерекові. Висота зовні церкви 4 м 56 см; довжина 12 метрів; вівтар з середини (з сходу на захід) – довжиною 4 м 95 см, висота 5 м 65 см.
Церква тоді була покрита дранкою. Внутрішнє церква була і є розділене на 3 частини: пронос, наос, вівтар. Церква побудована у старовинному молдавському стилі. Церква відрізнялася від хати за ті 3 частини, і на покритті мала хрестики, але не мала куполи.
Перед церквою стояв гарний кам’яний хрест, який був поставлений добрим господарем з Порубного і подарованого церкві в честь його дочки. Хрест був незвичайної красоти. На лицевій стороні були вироблені місяць, сонце, Розп’яття Іісуса Христа стояв на глиняному фундаменті і почав валитися. Спроба переставити його на кам’яний фундамент привело до руйнування.
Інший бетонний хрест був побудований у 1958 році на місці зруйнованого хреста, тільки іншої форми: зображення Хрещення, Воскресіння, Народження Іісуса Христа і Святих Архангелів.
Визначною фігурою історії села і церкви був священик Епамінонда Преліч (1877 – 1903).
«Зазначаючи, що добробут народу залежить від розвитку духовної культури, запевнив народ мені ввірений про необхідність шкільного навчання і дякую Богові, що слова найшли слухача. Так, у 1884 році почалося навчання, а 4 жовтня 1890 року відкрита школа. У церкві була відкрита і бібліотека, деяких з цих книжок зберігаються до сьогоднішнього часу. Директором школи став Д. Стефан Сорочану. Школа була чотирьохкласною»
У 1920 році з ініціативи культурного центру села Купка в серпні місяці було організовано народне свято, на якому було зібрано пожертв у сумі 782 крони.
У 1936 році церква отримала в подарунок свічник, який коштував десять тисяч леїв. Цей подарунок був від адміністратора сільського господарства Чернівців Епамінонда Преліч. Про цю подію було опубліковано в обласній газеті «Голос Буковини», автор статті був
головний редактор Василь Плеван. Передаємо зміст цієї статті під назвою «Придбання Купської парафіяльної церкви». Автор статті пише: «Епамінонда Преліч є уродженцем села Купка, проходить із сім’ї священника. Дитинство провів у мальовничому селі Купка із кришталевою річкою Малий Сірет. Село Купка славилося давніми культурними традиціями. Село Купка згадується ще за часів воєводства Олександра Доброго (1400 – 1432). Про національну самобутність жителів села Купка згадує літописець Іон Некулче «Купські цурками». Гордість за своє село окриляє Епамінонда Преліча зробити такий дорогий подарунок для Купської церкви, який не мали змогу купити Купські жителі. Свічник був освячений у присутності 1200 (тисяча двохсот) парафіян.
Теж Преліч складав «радості свідоцтва для жителів Купки». І в його літописі, на тих 12 сторінках, які дійшли до наших часів, знаходимо роз’яснення необхідності таких свідоцтв.
«Родословні літописи – це твори про рід, час проживання, місце проживання, про одруження, еміграцію, смерті кожної особи окремо. Вони являються відображенням переселення народу в усі часи, маючи подвійну мету.
По – перше допомагають при одруженні двох осіб запобігти злиянню крові. По – друге допомагають пізнати історію народу».
У ці роки проходить поповнення церкви предметами культу.

1882 Тарица Тодор Ілліч великий освячений стіл за 16 крон.
1878 Тарица Іван Ілліч дерев’яна ікона з сріблом 30 крон.
1896 Тарица Георгій Ілліч 2 срібні свічники з 3 – ма свічками 66 кр.
1896 Алергуш Микола
1915 Алергуш Петро Вас. 2 іеони Іісуса Христа 20 крон
1903 Алергуш Лупу Ілліч 2 срібні кандели
1905 Городник Іримія та Магдалина хрестик із дерева
1908 Попеску Ілля Тодорович дерев’яний свічник
1896 Алергуш Микола подарував срібну карелку за 24 крони
1917 Кучурян Касандра Георгіївни 2 ікони «Святого Георгія» та «Трьох святих»
1922 Бічер Марія Костянтинівна ікона «Святого Миколая»
1936 Митрофанович Д. 4 срібних чашок
1905 Плеван Іван Дмитрович 2 металеві свічки.
1904 Балан Флоаря Георгіївна 2 великі ікони
1860 Берлінскі Григорій ікона «Розп’яттям Іісуса Христа»

Ікону «Святої Богородиці» купили:

Бічер Георгій Іванович 20 крон
Тарица Іван Михайлович 10 крон
Гиза Ілля 10 крон
Тіміш Петро Георгійович 20 крон
Морар Лазар 10 крон
Алергуш Семен Ілліч 10 крон
Бічер Тодор Дмитрович 10 крон
Алергуш Георгій Лупу 10 крон
Всього 100 крон

Дущак Катерина Семенівна настільну скатерку.
У Купській церкві служили: з 1837 – 1838 Олександр Кіселіце; з 1838 – 1873 не відомо; з 1803 – 1831 Теодор Сімінович; 1831 – 1838 Олександр Кіселіце; 1838 – 1873 невідомо; 1873 – 1877 Василь Іліуц; 1877 – 1903 Епамінонда Преліч; 1903 – 1904 Теодор Бум бак; 1904 – 1918 Пожога Георгій (з Красноїльська); з 1919 – 1924 Георгій Вєлєгорський; 1924 – 1935 Костянтин Григорович; 1935 – 1936 Микола Крєцу; 1936 Василь Ткачук; 1936 – 1937; 1937 – 1939 Іванюк Семен; 1940 – 1941 Велегорський Іспазіан; 1941 – 1943 Івасюк Семен; 1943 – 1945 Ткачук Василь; 1945 – 1954 Шинкарюк Олексій; 2.07.1954 – 1980 Змошу Георгій;
9.02.1980 – 1988 Амарій Іван; 1988 Мітрик Георгій; 23.12.1988 – 09.1991 Флоря Георгій; 1991 – 1991 Процюк Микола; 15.02.1994 до теперішнього часу Кучурян Василь.Історія церкви тісно пов’язана з іншим священником, який став служити і свій талант віддав людям. Це був священник Георгій Велегорський який разом з вчителями Деонізієм Митрофановичем, Орестом Унгуряном, Талалеу Зегря організували хор селян – плугатарів у 1919 році.
Вчитель Деонізіє Митрофанович займався і керував 27 учасниками хору. Хор співав і літургійні співи під час служби в місцевій церкві жителі села мали щастя вперше побачити і почути хор селянин і інтелігенції.
У 1920 році з ініціативи культурного центру села Купка в серпні було організоване народне свято, на якому було зібрано пожертв в сумі 782 крони.
У 1924 – 1936 роках церковно – служителем у Купської церкви став Костянтин Григорович, який захоплювався церковною музикою, а також народною. Розпущений хор відновлюється заново під керівництвом Ореста Унгуряну, а потім самим Костянтином Григоровичем.
У 1928 році Воскресіння Христове хор вперше виступив у церкві, на протязі лише десяти років, хор зайняв одне з кращих місць серед існуючих буковинських хорів.
Так, 17 травня 1931 році хор бере участь у конкусі серед селянських хорів у Чернівцях, організованого товариством «Гармонія», зайнявши третє місце (нагороджений бронзовою медаллю).
22 рудня 1933 року Купський селянський хор виступив у приміщенні Сторожинецького ліцею з буклетом колядок.
11 листопада 1934 року осередок товариства «Аркашул» Буковини організував у Чернівцях великий конкурс сільських хорів.
Перше місце (золоту медаль) зайняв цього разу «чудо із чудес – хор із Купки, лише 16 чоловіків, диригент священник Костянтин Григорович».

1.Тіміш Ілля Петрович
2.Тіміш Георгій Петрович
3.Тіміш Іван Петрович
4.Алергуш Андронік Миколайович
5.Панцир Георгій Олександрович
6.Тарица Георгій Костянтинович
7.Бічер Ілля Костянтинович
8.Бічер Михайло Костянтинович
9.Ілуцан Лазар
10.Опаіц Семен Ілліч
11.Бічер Петро Костянтинович
12.Унгурян Орест (вчитель)
13.Митрофанович Діонізіє
14.Яковіца Ілля
15.Болокан Георгій Ілліч
16.Фратовчан Сільвестор та багато інших.

За час служіння священника Олексія Шинкарюка (1945 – 1954) був організований мішаний хор, диригент Василь Тіміш, церковний дяк, який зберіг до наших часів ці літописи. В той же час був організований «Культурний осередок села Купка» в оселі Бічера Костянтина.
Заслуговує уваги і історія старої дзвіниці. Припускають, що була збудована у 1870 – 1880 роках. На початку вона мала 5 великих дзвонів з яких до наших днів зберігся лише один.
Літопис розповідає, що у 1922 році нагрянула зненацька велика буря, дощ з градом. Град побив усе, буря вирвала з коріння дерева. Це було велике нещастя для села. Після цього жителі села разом із своїм духовним пастором Георгієм Велегорським, зібрали кошти і купили новий дзвін. Дзвін привезли із місцевості Дорогой, Село Бугаєшть у Румунії, де знаходився склад заводу «Oiluz”. Дзвін важив 312 кг. Його освятили як престорогу і захист проти граду. Ці два дзвони і на сьогоднішній день стоять як два сторожи, які своїм дзвоном кличуть на службу, сповіщають про смерть жителів села, про наближення бурі, грози.
У церковного подвір’ї також знаходиться невеличка хатинка (морг). У ній жили часом бідні люди, яких доля закинула у це село. Жителі села підтримали їх у важкий час. Коли вони вмирали, їх хоронили за кошти села. Перші священики села не мали парафіяльних квартир, вони квартирували у селянин. Пізніше був побудований такий будинок. У ньому жив Преліч.
Приблизно у цей час, був збудований парафіяльний будинок на лівому березі річки Сірет, на сході будинку Гупка. Цей будинок з 1944 року перейшов у власність держави. І з того часу у цьому будинку була школа.
У всі часи біля церкви були кладовища. І так, саме старе кладовище було в Селіште. Відомо, що кладовище знаходилось нижче від хати Преліча. З 1990 року кладовище перемістилось на горбі. Всього кладовищу було п’ять. Останнє було розміщене на толоці біля церкви у 1944 році. Останнє кладовище було тільки у 1945 році.
У 1945 році церкву реставрували.
З 1945 року до 1993 року діяв церковний комітет, заснований дяком Василем Тіміш. В обов’язки комітету входило зберігання матеріальних цінностей дерев’яний хрест; на столі знаходиться скатерка білого кольору;
з дерев’яних виробів була неймовірна кількість ікон, благоустрій церковного подвір’я. Під керівництвом комітету було огороджено металевою огорожею кладовище, посаджені дерева.
Одним із християнських свят, яке по – особливому святкується є Йордан, коли священник з іконою навідується до кожної оселі.
Таке святкування Йордана увійшло в традицію з 1904 року, коли духовним пастором став Георгій Пожога. Викрикування «Кира Лейса» увійшло з 1925 року, викрикували групами, одна за другою, і так викрикування ставало неперервним, плавним. Хресний хід під хоругвами зберігається і по наш час.
У 1955 році був зроблений вперше льодяний хрест.
Церква яка була побудована у 1866 році не вміщала всіх бажаючих її відвідувати, й було вибрано місце для будівлі нової споруди. У 1991 році отець Георгій Флоаря отримав дозвіл на побудову нової церкви в селі Купка.
З давніх часів у румунського народу, церква була у тісному зв’язку з політичними та культурними життям нації. Тоді церква вела активну діяльність майже в усіх сферах життя людини. Румунський народ має завдячувати в великій мірі церковним діячам з минулого, за його актуальне культурне життя. Наша церква має не тільки історичне архітектурне значення, а насамперед є символом нашого села. Факт того що вона збереглася так добре стільки років, дає нам впевненості і на майбутнє.
Ми дослідили цю тему, тому що нам було цікаво дізнатися про наше минуле, як появилась церква у нашому селі. Це цікава тема, що потребує дослідництва. Роль церкви і церковної громади у суспільно – політичних процесах 30 – 40 –х років була розкрити їх просвітницьку, культурну, патріотичну роботу. Отже в результаті наших досліджень церква дійсно була справжнім центром духовного, культурного рівня, поліпшення освіти, продовження кращих духовних традицій румунського народу. В контексті суспільно – політичних подій цього часу це була прогресивна діяльність. Надалі ми постараємось додати до цієї роботи нові знахідки, нові доповнення.
Для нас і також для дітей селян цікаво дізнатись про своє минуле, про минуле своїх батьків, дідусів, прадіду сів.
Але я впевнена, що хоча будувалася у 1993 – 1995 роках нова велика, світла церква, а також у 2000 – 2004 нову дзвіницю, але про стару церкву ніхто не забуде. Покоління будуть шукати таємниці минулого, бо нема майбутнього.
Незважаючи на всі труднощі, село було, є і буде. Воно отримає у своєму серці усі секрети, усі тяжкі години, через які проходив і не забув про своїх працьовитих і гарних мешканців, які дбають про свою мову, звичаїв і пам’яток архітектури. Збережемо їх!

Список використаної літератури:
1.Cupca, un sat din Bucovina, Monografie istorică partea I (1429 – 1944) – Petru Ciobanu, Vasile Slănină, Reveca Prelipcean anul 2004.
2.„Candela” – revistă ştiinţifică – teologică, Nr. 2, anul 1999
3.„Biserici şi schituri ortodoxe româneşti din ţinutul Cernăuţi”, – editura „Hurmuzachi”, Suceava, 1998
4.„Coruri din Bucovina”; Corul bărbătesc din Cupca; Nicola Pentelescu, Suceava, 1994
5.Спогади старожилів села Купка:
Плеван Василь – 1937
Тиміш Катерина – 1914
6.Фото сімейних архівів села Купка:
Тіміш Віорел – 1949
Тіміш Ольга – 1927