Традиції Михайлівка гл

Керівник : Гушул Василь Іванович
вчитель фізкультури Михайлівського НВК

Список групи:

1. Добрянський Владислав – Михайлівський НВК;
2. Микитюк Юлія – Михайлівський НВК;
3. Сорощук Галина – Михайлівський НВК;
4. Гуцуляк Світлана – Михайлівський НВК;
5. Сергеєв Вадим – Михайлівський НВК;
6. Савчук Юрій – Михайлівський НВК;
7. Рубанець Тарас – Михайлівський НВК;
8. Баловсяк Володимир – Михайлівський НВК;
9. Савчук Іван – Михайлівський НВК;
10. Цибуляк Марійка – Михайлівський НВК;
11. Юркевич Дмитро – Михайлівський НВК;

             Шиття весільного віночка у с. Михайлівка
Українське весілля – це пишне народне дійство, пронизане піснями, примовками і приспівками, переплетена барвінком і калиною. Старі люди ще тримають в пам’яті форму українського весілля. Фольклористи збирають той цінний дар поколінь, записують, щоб передати нащадкам скарб. В національних традиціях-душа народу. Поки живуть традиції – існує народ.
Весілля-один з найдавніших обрядів для кожного народу. «Не потрібен клад, якщо в чоловіка з дружиною в сім’ї лад”. В селі кажуть, як складеться у людини шлюб, так піде все життя.
Обряди нашого весілля поділяються на 3 періоди: перед весільний, весільний, після весільний. Ми пропонуємо весілля « Шиття весільного вінка молодим».
( В хаті святкова атмосфера, все прибрано в національному дусі: на стінах ікони, вишиті рушники, стіл застелений вишитою скатертиною на столі все для шиття віночка.
( Чути спів свашок, йде молодий, зупиняються біля воріт молодої, ворота перев’язані червоною стрічкою).
Свашки співають пісню « Покажіть нам молоду най ся не ховає».
 Покажіть нам молоду
                                                     Найся не ховає,
                                                     Бо вже наш молодий
                                                     На неї чекає,
                                                     Хоче її за руку взяти
                                                     Тай поцілувати.
                                                     Піти разом з нев до церкви.
                                                     Тай си повінчати.
Виходить молода, молодий та батько молодої обмінюють колачами.
Під час співу свашок розпочинається процес пошиття весільного вінка молодій, до цього процесу причетні найближчі родичі молодої, розпочинають батьки і. т.
Свашки співають пісню
 

                                                     Гайда свашки в долину – 2р.
                                                     Почервону калину – 2р.
                                                     По зелений барвінок – 2р.
                                                     Молоденькій на вінок – 2р.
                                                   

                                                     Ой на небі три зіроньки – 2р.
                                                     В молодої три сестрички – 2р.
                                                     Одна несе голку,
                                                    Друга несе нитку шовкову,
                                                    Третя несе барвінок
                                                    Молоденькій на вінок
Цій пісні належить момент, коли починають шити віночок молодій… закликають тата та всіх рідних розпочати шиття весільного вінка.
Після того, як вінок буде готовий молоді отримують « батьківське благословення».
Ось така народна обрядовість має свою традицію проведення в Михайлівському селі, живе та поширюється поміж жителями села.

Пошукова група: «Юні туристи»

Керівник групи: Гушул Василь Іванович
вчитель фізкультури Михайлівського НВК

Список групи:

1. Добрянський Владислав – Михайлівський НВК;
2. Савчук Юрій – Михайлівський НВК;
3. Сергєєв Вадим – Михайлівський НВК;
4. Микитюк Юлія – Михайлівський НВК;
5. Сорощук Галина – Михайлівський НВК;
6. Сташишин Михайло – Михайлівський НВК;
7. Грошовський Едуард – Михайлівський НВК;
8. Зегря Тетяна – Михайлівський НВК;
9. Безушко Людмила – Михайлівський НВК;

                                   Легенди про село Михайлівка

                                                                                                Живе споконвіку село,
                                                                                            Заплетене в верби й тополі,
                                                                                          Мов стрічка історії в’ється воно
                                                                                                 Дорогами власної долі.
                                                                                                                            Віра Шептур

Мальовниче і неповторне село Михайлівка, розкинулось посеред світу на благословенній землі буковинській. Зі сходу і півдня його оточують та оздоблюють гомінкі букові ліси та стрімкі потоки співають дивовижні мелодії сивої давнини.
Село невелике за площею та кількістю жителів. Його особливістю є те, що воно ніби заховалося від магістральних шляхів на Чернівці та Глибоку. Заховалось чи то від ворогів, чи то від суєтних проблем часу. І все-таки Михайлівка має свою власну долю і власний історичний шлях. Про це свідчать чисельні легенди, народні пісні, звичаї, традиції, археологічні знахідки.
Найдавніша згадка про село датується 1508 роком.
Існує багато легенд, в яких пояснюється назва села. Вони передаються з покоління в покоління.
В першій вказується, що на полі була вежа, на якій чергували люди для захисту від турків. Під час одного з таких чергувань селянин Михайло заснув, а коли прокинувся, турки вже підходили до нього. Для того, щоб люди в селі дізнались про небезпеку він підпалив вежу де і сам згорів . З тих пір і село називають в честь його ім’я.
В іншій говориться, що на Турецькому горбі стояла сигнальна вежа. Коли загрожувала небезпека на ній запалювали вогонь і мигалки. Звідки і назва села, яка в Молдавський період трансльована в село Мигучени.
Однак, факти свідчать, що село існувало набагато раніше. Так одним з найбільш є прізвище Рубанець, а старожили сусідніх сіл і до сьогодні інколи називають село ковтачами (від слова ковтати-стукати ) ,
що свідчить про існування слов’янської общини, яка займались землеробством і для цього періодично вирубували ліс.
Перші поселення були в так званому урочищі Городище. Це пов’язано з тим, що саме тут найбільш сприятливі умови для проживання людини. Першою поселилася в Городищі сім’я Білоусів. Це прізвище походить від назви трави «білий вус». Від цього поселення і бере початок села.