Видатні особистості Молодія

Виконав учень 9-а класу Скаловский О.С.
Молодійської ЗОШ І-ІІІ ст.
Керівник :Скаловська С.С.
вчитель українознавства

Андріан Григорович ІФТОДІЙ, завідувач кафедри хірургії та урології Буковинського державного медичного університету,  за 33 роки роботи бачив таке, що й не кожен любитель трилерів витримає…
Кафедра розташована на базі хірургічного відділення № 1 лікарні швидкої медичної допомоги  м. Чернівці (вул. Фастівська, 2).
У 2002 році кафедру госпітальної хірургії очолив професор Іфтодій Андріан Григорович, який народився у 1952 році в с. Молодія Глибоцького району Чернівецької області. У 1975 році закінчив Чернівецький державний медичний інститут за спеціальністю «Лікувальна справа»
Професор знає хірургію не з наукових розвідок, а з практики, в своїй роботі поєднує  як практичні навики, так і передові наково-теоретичні знання. Наші земляки особисто звертаючись за допомогою переконались, що Андріан Григорович ІФТОДІЙ  має не тільки хороші руки, запропонує хворому метод лікування, а й особисто високопрофесійно виконує хірургічне втручання.
Буковинський державний медичний університет – сучасний вищий медичний навчальний заклад IV рівня акредитації. За роки існування на Буковині навчальний заклад зробив вагомий внесок в охорону здоров’я і розвиток медичної науки в Україні, став справжньою кузнею медичних кадрів та одним із центрів медичної науки в Західному регіоні України.
Наш земляк є провідний науковець Буковинського державного медичного університету.
Результати наукової діяльності (кількість надрукованих монографій, підручників, навч. посібників, статей у журналах, патентів, рацпропозицій)
–    монографії, 21 навч. посібник, 76 статей, 17 патентів, 8 рацпропозицій

Світ добрими очима відбивається у полотнах нашого земляка члена  Спілки Художників   Молдови з 1978 року – Флореску Штефана Івановича, живописець та графік.
Відомий земляк проживає в  м.Белци. Народився 13-05-1934 р в нашому селі.
З 1996-2000р. – керівник Бельцинського філіалу спілки  художників. В 22 роки йому в дома сниться сон: Світить яскраве вечірнє сонце . Він чує голос Ісуса Христа «Пиши ікони для людей й для себе».  Він прокинувся і задумався.
Вступає в Чернівецьку художню студію під керівництвом Народного художника України Івана Холоменюка. Два роки Холоменюк прищеплює Штефану любов до реалістичного мистецтва. Цей період перетворює учня в професіонала.
Молдова, місто Бельци стали рідним для його родини. Художник здобув авторитет, визнання, нових друзів, але чомусь за останній час часто навідує малу Батьківщину.
Ностальгія, пам’ять, могили дорогих батьків, рідня, дитинство, юність, люба перша вчителька, перші кроки в мистецтві, перший професійний вчитель – це «Єдність поколінь, єдність малої і теперішньої Батьківщини, це символічне єднання пам’яті, добра, тепла…»
Творчі досягнення
СПІЛЬНІ ВИСТАВКИ
•    1974, 1978, 1984, 1988: зал Спілки Художників, м. Кишинів, Молдова.
•    1995: картинна галерея, м. Бельци, Молдова.
•    1997: зал Філіалу Спілки Художників, м. Бельци, Молдова.
•    1999, 2006: центральний виставковий зал імені К. Бренкуш, м. Кишинів, Молдова.
Міжнародні виставки
•    1988, м. Мари, Туркменія.
•    1990: м. Констанца, Румунія.
•    1991: м. Бакеу, Румунія.
•    1992, 2004: м. Бухарест, Румунія.
•    2004: м. Боташан, Румунія.
Публікації про творчість:
•    1973-2006 – каталоги, брошури, журнали, газети Молдови, України та Румунії.
Кількість творів мистецтва:
•    більш 10 тисяч малюнків, ескізів.
•    біля 250 графічних виробництв.
•    більш 350 живописних композицій.
•    2 об’ємних проекти.

Архієпископ Почаївський Володимир (Віорел Лазарович Мороз) народився 15 серпня 1959 року в селі Молодія Глибоцького району Чернівецької області в селянській родині.
1977 року закінчив середню школу. З 1977 по 1979 рік служив в армії. Протягом 1979-1980 років працював на посаді завідуючого складом у Чернівецькому єпархіальному управлінні.
У 1981 році зарахований до числа братії Свято-Успенської Почаївської Лаври. У 1982 році став рясофорним монахом (без постригу), у 1983 – пострижений у чернецтво з нареченням імені Володимир.
У 1983 році чернець Володимир був возведений у сан ієродиякона, а у 1984 році – в сан ієромонаха. 1989 року закінчив Московську духовну семінарію.
У 1989 році возведений у сан ігумена. З 1991 року перебуває в клірі Чернівецької єпархії, призначений намісником Свято-Іоанно-Богословського чоловічого монастиря в селі Хрещатик.
7 липня 1992 року возведений у сан архімандрита.
28 вересня 1992 року переведений до Свято-Успенської Почаївської Лаври, ніс послух регента, економа. 27 липня 1996 року призначений намісником Лаври.
3 грудня 2000 року прийняв сан єпископа Почаївського, вікарія Київської Митрополії.
2006 року, в день святкування 40-річчя єпископської хіротонії Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, 9 липня, єпископа Почаївського Володимира було возведено в сан архієпископа.

Виконавець: Мосорочан Аліна Василівна
Учениця 8-Б класу
Молодійської  ЗОШ І-ІІІ ст.
Гурток «Юний дослідник»
Керівник гуртка:
Глевко Вікторія Миколаївна
Вчитель історії

Життєвий і творчий шлях Євсевія Мандичевського
Серед видатних композиторів та музикантів світу чільне місце займає педагог і композитор наш земляк Євсевій Мандичевський. Народився Мандичевський 18 серпня 1857 року в селі Молодія. Батько був православним св’ященником. Родина Мандичевських була багатодітною, потреба дати кожному з дітей освіту спонукала родину Мандичевських до переїзду в місто Чернівці. З 1867 року він почав відвідувати гімназію, можливо, маючи початкову освіту. На час надання стипендії був 17-ти річним юнаком, учнем 7-го випускного класу гімназії. Поряд з цим Євсевій навчався у «Товаристві сприяння розвитку музичного мистецтва на Буковині». З листа його вчителя Вінцента дізнаємось, що там він здобув деякі музично-теоретичні знання, навчався гри на скрипці та співу. Водночас Євсевій самостійно опанував теорією музики і фортепіано, блискуче оволодівши цим інструментом. За три роки ним було написано 20 п’єс для фортепіано, а саме: танці, багателі, марші, фантазії, елегії; 25 пісень з фортепіанним супроводом; 20 хорів (мішаних та чоловічих), 10 дуетів, терцетів, тріо; один квартет для струнних; один квінтет; дві симфонії для оркестру, дві увертюри; одна кантата. 82 твори за три роки написані ще майже дитиною, у віці 14 – 17 років. Таку працездатність спостерігаємо хіба що в юного геніального Моцарта.
Хто знає як склалася б його доля коли б не історичний випадок. Ідеться про широке та пишне святкування 25-річного ювілею правління кайзера Франца Йосифа (1830 – 1916) у 1874 році. Саме до цього свята він створив кантату, «до того ж це був його очікуваний вдалий дебют як диригента», писав Вінцент у програмі концерту, в якому виконувалася кантата Євсевія Мандичевського звучали шедеври Моцарта і Вагнера, Шумана і Ліста, Шопена і Гуно, Майєрбера і Мендельсона. І серед цих музичних геніїв – ім’я юного Євсевія Мандичевського, ще й на найпочеснішому місці – на завершення концерту. Величезний успіх кантати у блискучому виконанні автора посприяв наданню стипендії Євсевію.
У 1875 році Мандичевський вирушає до Відня, ще не знаючи, що залишиться там на завжди. Він вступає на філософський факультет університету, де вивчає германістику, філософію, літературу, історію мистецтв, а в Едуарда Гансліка – музикознавство. На цей час припадає його знайомство з Й. Брамсом. Воно згодом переросте у щиру дружбу, яка триватиме до останніх днів життя німецького композитора.
Праця музикознавця-теоретика і редактора-текстолога принесли йому справжні визнання у музикознавчому світі. У 1887 році Є. Мандичевський видав знамениту працю «Друга Бетховена», опублікував додатковий том до повної збірки творів Бетховена, здійснив одну з важливих редакцій Бетховенських фортепіанних сонат, зробив перегляд і видав духовні твори італійця А. Кальдари (1906 р.), опублікував протягом 1904-1928 років значну кількість арій та дуетів з кантат Й. Баха, видав двотомник, присвячений сторіччю товариства друзів музики, опублікував біографічні етюди про К. Брукнера, К. Поля, Й. Штрауса – батька, Й. Штрауса – сина та Каталог творів А. Дворжака (1904 р.). За участь у редагуванні пісенної серії «Повної збірки творів Ф. Шуберта» Лейпцигський університет присвоїв Є.Мандичевському    вчений    ступінь   доктора. Йому    належать    також дослідження «Про симфонії Шуберта» (1885 р.) і двотомник «Німецькі танці» та «Благородні вальси». Після тривалих досліджень склав він список і каталог 104 симфоній великого австрійського композитора И. Гайдна. Нумерація, запроваджена Мандичевським, визнана найдосконалішою, нею послуговуються й сьогодні.
Композиторську спадщину Є. Мандичевського найперше складають хори та класичні тексти Гафіза, Шаміссо, Гете, Шіллера, Александрі, Емінеску. Значна частина доробку – це пісні, більшість з яких присвячена дітям. Для школярів він створив ще й низку канонів. Дітям адресовані також театральні твори «Про юність і старість», «Бал-маскарад у ніч св. Миколая», «Феєрії». Не менш важливою ділянкою його музичних зацікавлень є обробки фольклорних зразків різних народів: українських, угорських, румунських, молдавських, старовинних німецьких, російських, білоруських народних пісень.
У 22-річному віці Мандичевський почав свій творчий шлях диригента, Він обіймав посаду хормейстера Віденської співочої академії, а згодом став диригентом   приватних   хорів.   Понад   20   років   керував   жіночим   хором «Євсевій Мандичевський», організованим з учениць його дружини Альбіни. відомої співачки, талановитої вчительки співу. Згадані хори  виконували переважно італійську й німецьку музику ХУІ-ХУШ ст. Упродовж 1892-1896 р.р. Є. Мандичевський очолював ще й оркестр Віденського «Товариства друзів музики»,   з   яким   уперше   виконав   численні   композиції   Брамса, Брукнера, Малера, Регера та багатьох інших композиторів.
У 1896 році Є Мандичевського призначають професором консерваторіїї «Товариства друзів музики» (від 1909 р. – «Академія музики і драматичного мистецтва»), де він викладав гармонію, контрапункт, історію музики, літературу з вокальної музики та теорію музичних інструментів.
Ще навчаючись у Відні  Є. Мандичевський виношував плани повернутися на рідну землю, аби зробити кар’єру в любих серцю Чернівцях. За будьякої нагоди він навідувався до Чернівців до своєї сестри Катерини. Яскравим свідченням його зв’язків із народом є найцікавіша знахідка з фондів наукової бібліотеки Чернівецького націанального університету – 200 молдавських і румунських народних пісень, зібраних фольклористом О. Воєвітком і опрацьованих Мандичевським. Це надзвичайно цікавий матеріал для дослідників історії і культури. Адже автори вказують у кожному випадку назву села, де записана народна пісня, ім’я виконавця, час коли зроблено запис.
В один із своїх приїздів до Чернівців Мандичевський був запрошений на свято на честь Шіллера до вищої реальної школи, де виконав свій твір на слова німецького поета – «Альпійський стрілець». Оригінал цієї композиції зберігається також у бібліотеці ЧНУ. Також часто його бачили і в будинку художника Ю. Пігуляка, де проводились музичні вечори. Оскільки навпроти жила сім’я Кобилянських, то І. Мандичевський був з ними у дружніх стосунках. Зокрема, разом з братом Ольги – Максимом – виконував різні музичні твори. Мандичевський виступав у концертах з виконанням власних творів, писав на замовлення місцевих музик, з Відня він провадив постійне листування з рідними та друзями. У його помешканні у Відні постійно збиралося буковинське земляцтво, приходили художник Бучевський і класик румунської музики Ч. Порумбеску. Але найважливіший і незаперечний доказ міцних зв’язків з Буковиною – це композиторська творчість. Особливу цінність мають 11 хорових п’єс па вірші Т. Шевченка та Ю. Федьковича. Із більших полотен відома кантата “В країні Буків”, а також кантата присвячена 50-річчю реальної православної школи в Чернівцях. Вершиною творчості Є. Мандичевського справедливо вважаються церковні твори – 12 літургій, «Херувимська» для мішаного хору, «Отче наш» для двох дитячих голосів, коляда «Тиха ніч, свята ніч», кілька псалмів. У розвитку хорової музики на Буковині вони знаменують утвердження традицій цього жанру, на цій високохудожній музиці виховалося не одне покоління молодих буковинців.
Помер Євсевій Мандичевський 13 липня 1929 року у Віденському передмісті Шульц, а місцем його вічного спочинку став Відень.
До перших квітів на його свіжій могилі додалися слова пошани із загального визнання – усі без винятку музичні видання Європи і Америки відгукнулись на смерть митця. Лондонська газета «Таймс» оцінюючи його діяльність писала, що у Англії в галузі музикознавства не знайти подібного імені, а Австрійське видання у некролозі назвали Мандичевського «Живою музичною енциклопедією».

Мандичевська Катерина Василівна
(рік народження невідомий, Чернівці, померла – 1957, Клуж-Напока, Румунія) – перекладачка, педагог. Сестра Євсевія, Георгія і Костянтина Мандичевських. Народилася в багатодітній сім’ї музиканта. Закінчила теологічний факультет Чернівецького університету. Викладала музику у Чернівецькому жіночому ліцеї, працювала диригентом хору, пропагувала творчість брата Євсевія. Активно виступала в концертах Т-ва „Гармонія”. Проявила себе письменниця як здібна перекладачка. В її доробку – переклади творів румунського прозаїка Іона Крянге: оповідання „Йон Роате і Воде Куза”, „Отець Духу”, „Дід Йон Роате і Об’єднання” (всі надруковані в львівському журналі „Неділя”, 1912, № 33-36), повість «Спогади дитинства» (чернівецька газета „Нова Буковина”, 1914, № 42-45, 49). На слова сестри Є. Мандичевський написав низку пісень.
Мандичевськиіі Георгій Васильович
(Народився 08.11.1870р. в с Молодія, помер – 23.03.1907, Чернівці) – композитор, диригент, педагог, брат Є. Мандичевського. Навчався у Чернівецькій духовній семінарії, де його вчителем музики був Є. Воробкевич. Згодом закінчив Віденську академію музичного й образотворчого мистецтва, в якій основним викладачем був                          Є. Мандичевський (гармонія, контрапункт, історія і теорія музики). Протягом 1900-1907 – диригент хору муз. Т-ва „Гармонія”, викладач музики в духовній семінарії та в гімназіях Чернівців. Виступав музикант у складі струнного квартету „Брати Мандичевські”. Основні твори: музика до п’єси В. Александрі „Камінь у хаті”, „Струнний квартет” (варіації на мотив німецької нар. пісні). Його перу належить низка хорових, вокальних і фортепіанних творів, а також церковних мелодій.
Мандичевський Костянтин Васильович
Народився 1859 року в с. Молодія, помер – 14.12.1933 р., Чернівці – бібліотекознавець, музикант, педагог. Доктор філософії. Народився в багатодітній сім’ї музиканта. Брат Євсевія, Георгія та Катерини Мандичевських. Після закінчення Чернівецької вищої німецької гімназії (тепер СШ № 1) навчався на філософському факультеті університету (1878-1882), вчителював у середніх навчальних закладах Чернівців. Протягом 1896-1922р.р. він – директор вищої реальної школи (зараз СШ № 2) в Чернівцях, а в 1922-1930р.р. директор наукової бібліотеки університету. Основні праці „Поповнення бібліотеки румунськими книжками” (1922), „Заснування бібліотеки краю”, „Бібліотека Чернівецького університету в 1918-1930 роках” (обидві.-1931), «Система контролю в бібліотеці Чернівецького університету» (1932). Маючи досвід роботи в книгозбірні Віденського університету запровадив систематичний і топографічний каталоги, які давали можливість швидко розшукати будь-яку книгу в бібліотечних фондах. За дослідження „Географічний вплив на розвиток культури стародавнього Сходу” бібліотекознавець здобув вчений ступінь доктора філософії. Його перу належить цінний біографічний нарис „Євсевій Мандичевський” (надруковано в румунському журналі „Музика”, Тімішоара, 1925, № 6). Вчений доклав багато зусиль для збереження і розшуків рукописів брата Євсевія, сприяв гармонізації його відомого збірника „200 румунських народних пісень” у записах А. Воєвідки зібрав велику кількість літератури і матеріалів про музичне життя Буковини.

Список використаної літератури
1.    Ганс Галь « Брамс, Вагнер, Верди. Три майстри – три світа » // М.Д986
2.    Стефан Цвейг. Зіб.тв. т.1 //М., 1963 .
3.    Ларіна О. « Євсевій Мандичевський »// Музика. – 1997, №1.
4.    Чернівецький обласний державний архів.
5.    Чернівецький обласний державний архів.
6.    Щербанюк Я. « Гідним похвали вважаю Мандичевського » //
Буковина – 2002 – 21 серпня.
7.    Щербанюк Я. « Віденець з Буковини »// Буковинське віче –
2002 – 23 жовтня.
8.    Іфтодій І. « Маестро з Молодії » // Час – 2008 – 2 серпня.
9.    Демечко К. « Музична Буковина» – К. 1990.
10. Гагайчук М. « Про К.Мандичевську »// ЛЛМ. – 1979.
11 .Чернівецький університет 1875-1995рр.. Сторінки історії. /// Ч.Д995.