Видатні особистості Опришени

Автори матеріалу:
Попович Марія – Аліна Василівна – учениця 8 – А класу
Боднарюк Микола Іванович – вчитель історії Опришенської ЗОШ

 

Максиміліан ГАКМАН

Доктор права, професор? Ректор 1921 – 1922 рр. (1877 – 1961)
Народився у 1877 р. у с. Опришени на Буковині (нині Глибоцький р-н Чернівецької обл.). Трудову діяльність розпочав викладачем торговельного та міжнародного права. У 1920 р. був призначений інспектором інтернату Товариства румунських ремісників, а через два роки – заступником завідувача кафедри міжнародного права Чернівецького університету. 1921 – 1922 рр. ректор Чернівецького університету.
Обирався на посаду проректора. За час його ректорства на базі філософського факультету було створено філософсько – філологічний і природничий факультети.
Поряд із педагогічною діяльністю Максиміліан Гакман був головою «Товариства румунської літератури і культури на Буковині», обраний почесним громадянином сіл Вікно (1927), Вадул Ніструлуй (1927), Цурени (1928), почесним членом товариства «Православна Академія», членом Чернівецького повітового комітету Національної ліберальної партії, членом кореспондентом адміністративної ради(1925), віце головою сенату Румунії, почесним членом академічного товариства «Юність», членом засновником музично-драматичного товариства «Чіпріан Порумбеску».
До основного наукового доробку М. Гакмана належать: «Трактат міжнародного суспільного та приватного права» (1937), «Секретна угода між Румунією та Австро-Угорщиною у 1883 р.» (1937), «Нова німецька соціальна політика та її реалізація» (1942), «Порівняльне комерційне право» (1930) та ін.

 

Іоан Білецький – Албеску – доктор філологічних наук та філософії. Народився в селі Опришени 1881 року в сім’ї землеробів. Першу освіту здобуває в школі рідного села. Продовжує навчання у Сучавській гімназії. З 1903 по 1907 роки навчається в Чернівецькому університеті на факультеті мов та філософії. З 1909 року розпочинає трудовий шлях у Кимпулунзькому ліцеї (Румунія). З 1912 по 1941 роках працює на посаді директора даної установи. Друкує наукові статті та проводить ряд перекладів з творів античного автора Аристофана (Хмари, Птахи, Жаби). Помер 1962 року в місті Кимпуллунг Молдовенеск (Румунія).

Білецький Микола – доктор філологічних наук, критик, член кореспондент Молдавської Академії Наук.
Народився 12 березня 1937 року в с. Опришени. Після закінчення семирічної місцевої школи продовжує навчання в Терелечанській ЗОШ. 1959 року закінчує навчання в Чернівецькому університеті на філологічному факультеті. Трудову діяльність розпочинає в Опришенській ЗОШ на посаді вчителя румунської мови та літератури. З 1961 року переїжджає в місто Кишинів де продовжує в університеті наукову роботу. З 1964 по 1967рр. проводить аспірантуру в інституті Всесвітньої літератури Наукової Академії СРСР у Москві. 1986 року здобуває науковий ступень доктора філологічних наук. Автор багатьох праць присвячених філологічній проблематиці.

Білецькій Сіміон – професор, доктор медичних наук. народився 10 листопада 1943 року в селі Опришени. Навчається в школах села Опришени та Тереблече. З 1961 року продовжує навчання в Чернівецькому Медичному Інституті. 1994 році стає доктором медичних наук. з 1996 року професор кафедри «Клінічної терапії». Автор багатьох праць з кардіологічної медицини.

 

Бику Василь – поет, публіцист, видавець. Народився 2 січня 1967 року. Після закінчення навчання в Опришенській ЗОШ у 1984 році поступає до Чернівецького університету на філологічний факультет. Трудовий шлях розпочинає в редакції обласної газети «Зоріле Буковіней». З 1995 року головний редактор «Газети де Герца». Голова румунського товариства на Буковині «Міхай Емінеску». Автор багатьох статей та збірок віршів.

Іон Бику – поет, публіцист. Народився в Опришенах 27 січня 1972 року. 1989 року закінчує навчання в школі рідного села а 1994 – го філологічний факультет ЧНУ. Ще з студентських років друкує у різних виданнях краю верши та статті. Автор збірки віршів «Тоць ме кред тінер Тореадор».

Ковальчук Дмитро – письменник, фольклорист, видавець. Народився 2 січня 1947 року в селі Опришени. 1961 року випускник восьмирічної місцевої школи, 1964 року Тереблечанської середньої школи. Продовжує навчання на факультеті іноземних мов Чернівецького університету. Багато років працює у видавничій справі. Автор багатьох статей та історичних романів. У 2008 році закінчує роботу і друкує монографію з історії с. Опришени. Щорічно видає науковий альманах «Цара Фажілор». Голова румунського культурного товариства «Арбороаса».

  ДІОНІСІЙ ОЛІНЕСКУ –
                видатний археолог України і Румунії

Склад експедиційного загону гуртка ,,Юні археологи” на базі Опришенської ЗОШ І-ІІІ ст. від Глибоцького центру туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді:

 

1. Попович Марія-Аліна;
2. Попович Георгій;
3. Петрович Олена;
4. Піцул Мірела;
5. Доготарь Георгій;
6. Кондря Ліліяна;
7. Русу Георгій.

 

Керівник: Боднарюк Микола Іванович – керівник гуртка, вчитель історії Опришенської ЗОШ I-III ступенів.

 

                                                                   І. Вступ
В останні роки зроблено чимало для дослідження вкладу науковців попередніх років у справу вивчення минулого Буковини. Цим проблемам присвяченні статті Б. Тимощука, С. Пивоварова, Л. Михайлини [8; 9; 10].
Повернення із забуття імен перших дослідників археологів Буковини, які вперше відкривали, досліджували і опубліковували знайдені давні знаряддя праці, кераміку, предмети з бронзи, монети та інші незнайомі знахідки, заслуговують на широке визнання та популяризацію для загалу.
Буковинські археологи XIX століття внесли величезний вклад в розвиток дослідження краю, поклавши початок створення перших археологічних товариств, приватних колекцій старожитностей, перших музеїв та встановлення археологічної науки в краї. Потрібно згадати про таких дослідників як Іозиф вон Гуттер, засновник Сиретського музею, дослідник знахідок бронзових скарбів на Буковині та поховань культури шароподібних амфор, Г. Клаузер, професор Чернівецького університету, перший почав досліджувати кургани Комарівської культури та Ґава – Голігради. Величезний вклад вніс і дослідник Й. Сомбаті, досвідчений археолог з Австрії, який був відряджений Археологічним товариством з Відня до Буковини у 1893 та 1894 роках з метою дослідження території Буковини на археологічні пам’ятки [4, с. 1- 4]. В нашій області він вперше відкрив і дослідив культуру Карпатських курганів біля селища Глибока та разом з вчителем В. Арійчуком досліджували поселення трипільської культури в селі Шипенці у 1894 році. Серед цих вчених треба відзначити і К. А. Ромштофера, який 1895 – 1904 роках досліджував Сучавську фортецю, виявив матеріали трипільської культури та бронзового часу. В цей же час дослідження проводить і Д. Олінеску, фундатор першої румунської археологічної спілки на Буковині, автор десятка цікавих робіт на археологічну тематику. Методичні археологічні дослідження на Буковині проводив відомий історик і етнограф Р. Кайндль, вивчаючи пам’ятки Комарівської та Трипільської культур у 1903–1904 рр. До них приєднувались археологи аматори: К. Мораріу, Й. Флесчер, Сіміон Флоря Маріян, Ісідор Кавалер де Ончул, В. Томюк, В. Арійчук, Е. Козуб, І. Прокопович та багато інших.
Розвиток археологічної науки на Буковині набуло піднесення наприкінці XIX століття, коли край входив у склад Австро–Угорської імперії з початком заснування Спілки Серетського Музею (1870 р.), Чернівецького університету (1875 р.), Румунського археологічного товариства Буковини (1886 р.), Музею Буковини в Чернівцях (1893 р.).
З цього часу розпочинається фіксування першої інформації про археологічні дослідження: спочатку невеликі нотатки, а згодом добре описані і замальовані відкриття з планами та картами. Саме в той час розпочались перші надземні пошуки та археологічні розкопки доступними методами на той час, результати яких були опубліковані у різних виданнях. В цих дослідженнях в другій половині XIX ст., активну участь брав румунський дослідник, вчений, буковинець Д. Олінеску [34, р. 151-152], який народився в селищі Глибока.
Постать цього славного нашого земляка зацікавила і вихованців гуртка «Юні археологи», який діє при Опришенському музеї археології і етнографії імені М.Гакмана від Глибоцького ЦТКСЕУМ. Відповідно до положення напрямку «Славні імена земляків» Всеукраїнської експедиції «Моя Батьківщина – Україна» ми упродовж року збирали матеріали про Діонісія Олінеску, який вніс великий вклад у розвиток археологічної науки Буковини та Румунії, бо останні 32 роки він працював за межами рідної землі, а саме в Румунії. Отже, метою нашої пошуково-дослідницької роботи є на основі зібраних архівних документів розкрити роль і значимість археолога Діонісія Олінеску, ім’я якого призабуто у вітчизняній науці, але який вніс великий вклад і в розвиток румунської історіографії. Для реалізації мети ми використали документи Державного архіву Чернівецької області та архівні матеріали з румунських міст Сучава, Ботошани та Бухарест.
Актуальність нашого дослідження полягає в тому, що ми вперше зробили спробу відродити славне ім’я нашого земляка, розкрити його досягнення і відкриття. Нашим завданням є також на прикладі життя і діяльності вченого довести, що він є прикладом для археологів, студентів, учнів, як треба вивчати знахідки минувшини, описувати та дбайливо зберегти і популяризувати, бо саме в такий спосіб у нащадків формується історична пам’ять.
Під час експедиційного пошуку ми використовували такі краєзнавчі методи дослідження: історичний, літературний, картографічний, статистичний, метод пошуку і дослідництва.

 

                                                         ІІ. Основна частина
                      Діонісій Олінеску – видатний археолог України і Румунії

 

Про дослідника Діонісія Олінеску у вітчизняній літературі мало відомостей і майже відсутні публікації. В румунській історіографії відомі тільки дві наукові публікації 1978 та 1996 років [18; 36], та дві згадки в словниках за 1904 і 2004 років [13; 33] Більш ретельно досліджує роль Діонісія Олінеску в археологічній науці румунський дослідник Богдан Петру Нікуліке, який перевидав декілька робіт забутого вченого[22; 23].
Народився Діонісій Олінеску 20 квітня 1852 року в селищі Глибока,[1, с.72] Чернівецької області, яке було тоді маленьким буковинським селом Сторожинецького повіту. Румунські дослідники за недостатністю достовірних даних вказували днем народження дослідника 8 або 24 квітня 1852 року[18; 35.]. На ці твердження посилається і дослідник Богдан Нікуліке у своїх дослідженнях [22, р.73; 23, р.14]. Досліджуючи матеріали Чернівецького Державного архіву, нам вдалося встановити точну дату народження Діонісія Олінеску та дату хрещення 24 квітня, а охрестив новородженого священик з села Опришени Михайло Коморошан [1, с.73; 12, р. 240]. Народився Олінеску в сім’ї відомого буковинського священика Іоана Олінеску (Олінскі) та Катерини, дочки Іоана і Софії Томнюк. Сім’я цього подружжя була багатодітна. Досліджуючи архівні матеріали, вдалося встановити, що Д.Олінеску був найстаршим в сім’ї та мав ще чотирьох братів і двох сестер [1, с.72,92,155,199]. З квітня 1850 по 1868 рік батько Діонісія служив священиком в Глибоці [1,с.50 – 311], де і проживав в будинку під номером 83 [1,с.72]. Згодом він правив службу Божу в Чернівецькій церкві Святої Параскеви і став протопопом м. Чернівці.
Початкову освіту Д. Олінеску, напевно, отримав в Глибоці, а продовжив навчання в Чернівецькій гімназії (Ober–Gymnasium, 1864 по 1871 р.р.) [3, с. 91].

Всі румунські дослідники у своїх дослідженнях подають помилково роки навчання Олінеску в Чернівцях 1863-1870-ті [22, р.73; 18, р. 514]. В гімназії він вів досить активну діяльність, допомагав закладу грошима і літературою. Вивчав румунську мову та історію у досвідченого професора Арона Пумнула. Як і інші колеги, Діонісій спробував себе і в літературі.
Олінеску продовжує навчання з 1871 року у Відні, Інсбурзі та Чернівцях на найпрестижніших в ті роки факультетах права [18, р. 514]. З 1878 року розпочинає трудову діяльність державного службовця в австрійській адміністрації Чернівців, досягаючи посади фінансового комісара [36, с. 17]. Потяг до археології та старожитностей, напевно, отримав ще в студентські роки в Чернівцях від академіка Іона Сбіера [22, р. 74], саме він підштовхнув енергійного студента до збору та дослідження старожитностей археології [13, р.453].
У квітні 1893 року, Олінеску одружується з Веронікою Чернявські, донькою священика Владимира Чернявського з Кодобців [16, р. 3]. В цьому ж році він переїхав в Румунію до Бухареста, де недовго працював в бюро статистики і в університетській фундації Бухарестського університету Кароля – І [22, р.74]. З 1895р., працював вчителем у містах Васлуй, Фокшанах, Слатіни та Каракала [18, р. 515]. В Каракалі викладав німецьку мову і право, а в Слатині – румунську, німецьку мови і географію. Захищає і отримує у Яссах науковий ступень з права 1898 року [36, р. 18]. Із Каракала у 1911 році знов переїзджає до Бухареста, де спочатку працював в державному архіві бібліотекарем за рекомендаціями керівника цієї установи історика Д.Ончула [18, р. 515]. З цієї посади вийшов на пенсію 1 квітня 1921 року [18, р. 515] і перейшов жити у Ботошани. Майже відсутні дані про сім’ю та особисте життя науковця, немає точних даних, коли він помер і де похований. За припущенням румунського дослідника Мірчі Ігната, Олінеску помер у 1924 році в Ботошанах [18, р. 515]. Достовірно вдалось встановити, що на батьківщині, в Чернівцях, на Руському кладовищі поховані тільки батьки Діонісія Олінеску, брат Юліан, який помер у 1909 році та сестра Еуженія похована у 1919 році (Додатки 15-16). Іоан Олінеску, батько Діонісія, напевно, був досить заможним і намагався дати належну освіту всім дітям. Із архівних матеріалів стало відомо, що разом з Діонісієм в Чернівецькій гімназії навчався його молодший брат Теофіл [2,с.93], а Юліан так само став юристом і довгий час працював на посаді голови Сучавського трибуналу.
Д. Олінеску тривалий час співпрацював з такими науковими виданнями: «Бюлетень румунського географічного товариства», «Бюлетень румунського нумізматичного товариства», «Jahrbuch des Bukowiner Landes – Museums», журналами: «Жунімя Літераре», «Фамілія», «Конворбірь літераре», газетами: «Газета Буковіней», «Трібуна», «Цара» і друкував в них наукові статті на різну тематику. Був членом Румунського географічного товариства, комісії історичних старожитностей у Відні.
Протягом всього життя Діонісій Олінеску основну свою діяльність присвятив пошукам і популяризації археологічним старожитностям. На шпальтах тогочасних буковинських та румунських журналах і газет Олінеску опубліковував важливі археологічні відкриття, які відбувались не тільки у рідному краї, але і за кордоном, таким чином, наголошуючи на важливість збереження пам’яток старовини. У 1884 році опубліковує матеріал про відкриття скарбу з Петроаса, подаючи відомості про опис предметів із джерел іноземних дослідників. З 1885 року він розпочав активну діяльність щодо популяризації та важливості створення спілки по збереженню пам’яток старовини, створення крайового музею у різних тогочасних виданнях. В одній з статей надрукованих у газеті «Трибуна», Олінеску звертає увагу на реальний стан археологічних справ на Буковині, приводячи як приклад, Й. Гутера з міста Сирет, як єдиного на той час дослідника, збирача і зберігача археологічних старожитностей. Олінеску підкреслював, що ми у небезпеці втратити будь – які відомості з минулого. Ця деструктивна ситуація вимагає створення музею старожитностей для збереження всіх матеріальних залишків нашої історії. Та було дуже мало сподівань. Найкращий шлях для створення музею полягав би через створення археологічної спілки. Часом спілка домоглась би створити музей законодавчим шляхом [25, р. 186]. Олінеску розумів, що на Буковині археологічні пам’ятки руйнуються, цінні предмети вивозяться за кордон чи виплавляються в різні прикраси, що місцеві мешканці не звертають увагу на археологічні цінності, бачив збереження археологічних старожитностей лише шляхом створення спілки, яка б мала філії по всій Буковині і постійно тримала під контролем всі нові знахідки. Для прикладу у 1886 році він приводив провінції Австрії, в яких будувались палаци, де збираються і зберігаються матеріальні рештки історії. Менша частина з них збудовані на державні кошти, а вагома кількість – спілками, через добровільні пожертви, для збереження минулого людства. Через усю країну ці спілки розповсюдили свої зв’язки, щоб ніяк не втратити хоча б саму маленьку античну річ знайдену в будь-якому куточку країни [27, р. 57-58].
В журналі «Фамілія» за 1885 рік Діонісій Олінеску друкує статтю «Потреба археологічного товариства», в якій наголошує про головні проблеми розвитку археології на Буковині та антипатії до цієї науки інтелігенції краю [24, р. 460-462].
Ще у 1885 році Олінеску організував комітет, який мав за мету створення Румунського археологічного товариства та підготовку створення національного музею на Буковині, свої плани він опублікував у пресі, щоб донести їх до широкого загалу [28, р. 625]. Керівництво цим комітетом було покладено на Д. Олінеску, в комітет входили три жінки; Аглая Дроглі (сестра відомого румунського поета Міхая Емінеску), Марія Мешедер та Флоріна Попеску. Серед інших членів були: професор І. Бумбак, В. Мораріу, К. Кока, підприємець Граматович, священик Прокопович з Чернівців, Д. Сіміонович, Ш. Кочинські, Ш. Драчінськи, професор І. Дроглі, Г. Попович, Е. Мешедер, вчитель Г. Галіп, М. Іереміевич, І. Сокаоля, пан Паліевич, Е. Попеску, Д. Носіевич, секретар комітету Теодор Попович, Еусебіе Попович, Дмитро Попович, Д. Воронка, пан Галін, І. Побія, пан Гергелі з Румунії, Ш. Дінулеску, В. Олінскі – Олінеску, І. Бумбак та Віетсечер. Почесним членом комітету обрано Іозефа вон Гутера з Сирету [29, с. 65; 30, р. 37; 14, р.3]. Д. Олінеску сподівався, що створюючи археологічне товариство і музей, вдасться зберегти всі старожитності краю і збагатити науку. А Буковина в невдовзі пишатиметься закладом, в якому зберігатимуться всі старожитності минулого.
Згодом, в суботу 12 червня 1886 року, в Чернівцях було створено Румунське археологічне товариство на Буковині [33, р. 12; 20, р. 19; 21, р. 21-22]. Збори по утворенню товариства відкрив сам Олінеску з порядком денним про обрання комітету товариства. В зборах брали участь значна кількість представників української, румунської інтелігенції та інших верств.
На засіданні було обрано комітет товариства, головою обрали Д. Олінеску, а заступників-Е. Воюуцького та В. Мораріу, членами: К. Кока, Г. Форгач, М. Іеремевич – Дубеу, К. Мораріу, Е. Мешедер, Д. Носіевич, І. Прокопович, О. Попеску, Е. Попеску, Т. Попович, Г. Попович, О. Цуркан. Окремо обирались представники для комісії по збиранню документів та старовинних книжок, до якої входили: І. Бумбак, Г. Попович та В. Олінеску. На засіданні окреслились і головні завдання та мета новоствореного товариства. Зокрема пробудження серед румун краю інтересу до їхніх національних старожитностей, розповсюдження серед них археологічної науки [32, р. 11]; консервація та збереження фортець і зруйнованих історичних пам’яток; збір, опис і збереження стародавніх пам’яток історії та проведення археологічних експедицій [22, p. 81-82; 9, с. 71-72].
1891 року, Діонісій Олінеску разом з секретарем Румунського археологічного товариства К. Мораріу в періодичному виданні «Газета Буковіней» [22, р. 95] надрукували статтю про досягнення товариства за останні п’ять років з дня створення та визнання важливості зібраних колекцій, отриманням срібної медалі на Буковинський експозиції 1886 року [20, р. 247]. У 28–ми пунктах описуються предмети, які зберігаються у товаристві. Особливо підкреслюється у статті той факт, що товариство виконує поставлену мету і просить всіх небайдужих людей приєднатись до цієї діяльності.
Товариство в доволі короткий час отримало багато подарунків від різних колекціонерів і меценатів, тим самим створюючи вагому колекцію різних предметів. Вагомі внески зробили барон М. Мустяце, Г. Форгач, А. Прокопян, В. Василоаські, Д. Бучевскі, Василь Мораріу, Захарія Воронка, священик Н. Сбіера з Сирету, Д. Носіевич, О. Міронович, Ф.А. Вікенхаузер, Е. Козуб, М. Драчінські, Д. Олінеску та інші [22, р. 84; 7, с. 13]. Подарунки робились цілими колекціями античних, середньовічних монет та іншими історично цінними речами.
Одну із найбільших колекції того періоду археологічних предметів Буковини, яка належала Йозефу вон Гутеру з Сирету, було передано Румунському археологічному товариству після його смерті у 1886 році, дружиною науковця за посередництвом З. Воронка та Д. Олінеску [19, р.1; 17 р.125].
Д.Олінеску та члени товариства не обмежувалися тільки колекціонуванням старожитностей та їхньої популяризації. Олінеску проводив надземні польові археологічні розвідки, проводив спостереження та опис місць розташування археологічних пам’яток в різних місцях Буковини [11, р. 161-170]. Перебуваючи на Буковині, Д.Олінеску спромігся закінчити одну із важливих археологічних робіт під назвою «Археологічна карта Буковини», яка була надрукована у 1894 році в Бюлетені Румунського Географічного товариства [31, р. 64-94]. Ця робота була реалізована завдяки величезній праці по документуванню та реєстрації всіх відомих на той час археологічних відкриттів на Буковині. Вперше у науковому обігу були введені ряд менш відомих археологічних пам’яток та предметів, датовані різними історичними періодами. Вказані місця знахідок кераміки, кам’яних сокір, курганів та інші. Подаються дані про місцевих правителів та історичні пам’ятки предметів з золота та срібла, середньовічної зброї знайдених випадково на території Буковини.
Діяльність Діонісія Олінеску в часи існування Румунського археологічного товариства була досить важлива, він був одним із перших дослідників археологічних старожитностей Буковини поряд з Йозифом Сомбаті та К. Ромштофером, приділяючи велику увагу дослідженню археологічним пам’яткам та першим археологом, і вносять археологічні відкриття на карту, таким чином створюючи першу карту археологічних пам’яток Буковини. Археологічна карта, створена Діонісієм Олінеску, виявилась досить важливою, нею довгий час користувались дослідники. До того, як археологічна карта була опублікована, одна із копій дійшла до археологічного товариства у Відні, де сам Йозеф Сомбаті мав змогу її вивчити, використовуючи важливі дані, внесені на карті [35, р.12], під час археологічних досліджень на Буковині у 1893 – 1894 рр. [4, с. 1-4].
Звертаючись до досліджень 1893 року на Буковині, Й.Сомбаті писав: «Мені пощастило, готуючись до цієї подорожі, разом з спеціалізованою літературою, не досить багатою на археологічні дані, про яку пан доктор Полек та пан професор Ромштофер створили мені попередню уяву. Я зміг використовувати і неопубліковані роботи. Серед них слід відзначити, в першу чергу, карту з відмітками доісторичних відкриттів на Буковині, виготовлена з великим інтересом паном Олінскі – Олінескул, від якого археологічне товариство отримало одну копію. Ця карта показала мені, як швидко знайти дорогу в долини річок багатих на відкриття» [35, р.4].
Важливу інформацію про знахідки старожитностей на Буковині розпочинаючи з початку XIX століття Олінеску подає у статтях, надрукованих у різних часописах. Олінеску буковинські землі бачив, як браму, яка стояла перед великою міграцією народів античного та середньовічного часу, а саме найбільш північних слов’янських племен, які емігрували в західну і південну Європу, лишивши помітні сліди, як і готи, по всій Європі. Будучи під враженням цивілізації готів, Олінеску описав доволі детально про знайдені скарби з Петроаси поблизу міста Бузеу (Румунія) (Додаток 7). Багато із знахідок на Буковині він відносив до готів. Як приклад, він подає скарби, знайдені в річці біля Путни, на Цецинській фортеці та в інших місцях [22, р.87-88]. Описує монетний скарб, знайдений у 1885 року в Банілові – Підгірному Сторожинецького району, з якого три монети дійшли і до Йозифа вон Гутера, і подає розшифровку надписів з монет [26, р. 37; 6, с.93; 15, р.3]. Подає повідомлення про знайденого хрестика та великого меча на горі Цеціно та опис скарбу з городища Великого Кучурова 1814 року.
Румунське археологічне товариство на Буковині вже на початку 90 – х років 19 ст. мало чималий вплив на розвиток науки краю. Ще з 1891 року, коли виникла проблема створення музею Буковинського краю і обговорювались статути майбутнього музею, Д. Олінеску був обраний від товариства в комітет по створенню статуту для крайового музею поряд з видатними буковинськими науковцями того періоду як Д. Ісопеску, К. Ромштофер, І. Полек та інші. Відтак 6 березня 1892 року Олінеску був призначеним відповідальним за створенням секції археології майбутнього Чернівецького музею [22, р. 100].
Наукову діяльність на археологічній царині Діонісій Олінеску продовжував і після того, як виїхав із Буковини до Румунії. Здобуті досягнення та престиж Діонісія серед тогочасних науковців було визнано введенням дослідника до Румунської енциклопедії в третьому томі у 1904 році, поряд з іншими видатними іменами істориків та археологів [13, р.452; 18, р. 519].
На жаль, після змушеного переїзду Діонісія Олінеску до Румунії, незважаючи на великі зусилля членів Румунського товариства на Буковині, з відкриттям у 1893 році Крайового Буковинського музею, товариство розпалось. Ще декілька років воно проіснувало тільки на паперах, а офіційної діяльності не проводило. Діяльність Румунського археологічного товариства мало вагоме значення на той час на Буковині і не лише. Товариство тримало тісні зв’язки з історико – археологічними та нумізматичними товариствами з Італії, Росії, Німеччини. Іноземні товариства просили у Румунського археологічного товариства Буковини копії різноманітних археологічних предметів, матеріали та публікації знахідок.
Ще 1892 року Румунське археологічне товариство розпочало передачу всіх зібраних колекції для виставлення в адекватних добре пристосованих експозиціях Крайового Буковинського музею [17, р.128]. Передачу цінних колекцій товариство розпочало на прохання представників музею. Більшість предметів колекції товариства були передані представникам музею без оформлення офіційних актів та документів [17, р. 128-129].
Практично передаючи всі зібрані колекції та з виїздом за межі Буковини Д. Олінеску та К. Мораріу у 1893 році, товариство призупинило діяльність.
Залишаються протиріччя і з приводу причини виїзду Діонісія Олінеску за межі рідного краю. Документи, що свідчать про цю подію, не дають остаточних тверджень, що змусило науковця залишити Буковину. За деякими твердженнями Д. Олінеску був змушений залишити посаду керівника фінансів та виїхати за кордон через конфлікт з деякими посадовими особами. У листі Георгія Поповича від 5 грудня 1893 року до президента Румунської Академії Якоба Негрузі вказується, що з приводу наукової діяльності та публікації Олінеску потрапив під немилість керівництва і був змушений подати у відставку та прийняти рішення перейти до Румунії [18, р. 515; 23, р.14-15].

 

                                                               ІІІ. Висновки

Діонісій Олінеску своєю науковою археологічною діяльністю вніс величезний вклад у виховання та пробудження інтересу тогочасного суспільства, і не тільки Буковини, до важливості збереження спадщини минулого. Незважаючи на те, що Олінеску не був за фахом археологом, він став одним з провідних першовідкривачів археологічних пам’яток буковинського краю, залишаючи після себе безцінні інформації у десятках публікаціях. Він пробудив інтерес до археологічної спадщини Буковини серед науковців та простих громадян, популяризуючи нові відкриття далеко за межами Австрійської імперії. Сьогодні дуже мало робіт Д. Олінеску відомі сучасним науковцям з України та відсутні їхні переклади з німецької та румунської мов. З часом переклад та публікація цих робіт дозволять більш детально ознайомитися з творчістю одного з перших дослідників минувшини нашого краю та зародження археологічної науки на Буковині.

Суспільне і пізнавальне значення нашої пошуково-дослідницької роботи в тому, що ми вперше зібрали матеріали про нашого славного земляка, спробували вивчити і описати його вклад у розвиток археологічної науки Буковини і Румунії. Таким чином ми намагалися на основі досліджених архівних документів повернути ім’я Діонісія Олінеску із забуття, популяризувати його наукові досягнення у рідному краї. Вважаємо, що зібрані нами матеріали будуть цікаві і корисні для учнів, студентів, науковців та громадськості Буковини. З метою популяризації імені Діонісія Олінеску ми опублікували статтю про нього в районній газеті «Новий день» від 27 квітня 2012 року.
У Опришенському музеї археології та етнографії ім. М.Гакмана ми оформили експозицію «Археологічні дослідження Діонісія Олінеску» та провели конференцію «Славне ім’я нашого земляка», присвячену 160-річчю від Дня народження.

Розповідаємо про видатного вченого і під час екскурсій в наш музей студентської та учнівської молоді, громадськості краю та гостей з сусідніх зарубіжних країн. Виховний аспект нашого дослідження полягає в тому, що зібрані нами матеріали розширюють знання про археологічні дослідження ІІ пол.. ХІХ ст. – початку ХХ ст., на Буковині та в Румунії, поглиблюють шану, гордість в людей до видатних постатей, які діяли в Україні та за її межами, вчаться у нього, як треба дбати про збереження старожитностей.
Практична значимість нашої роботи і в тому, що ми вперше зібрали бібліографію праць Діонісія Олінеску, а це дає можливість для подальшого дослідження археологічної діяльності вченого.

Гуртківці творчого об’єднання «Юні археологи» Опришенської школи упорядковують територію біля склепу сім’ї Олінеску на Чернівецькому цвинтарі. Липень, 2012 р.