Традиції Петричанка

Виконавець пошуково-творчої роботи:    

вчитель початкових класів Піцул Алла Марківна

                           Будьмо мудрими, Як Природа

 

   Світ, що оточує дитину, – це передусім світ природи

                                                     з обмеженим багатством явищ, з невичерпною красою.
                                                            Тут, у природі, вічне джерело дитячого розуму.
                                                                                                                    В.Сухомлинський

Сьогодні держава в пошуках ефективних шляхів до формування екологічної культури. У 2001 році в Україні прийнято Концепцію екологічної освіти, під якою розуміють безперервний процес навчання, виховання й розвитку, спрямований на формування загальної екологічної культури, екологічної відповідальності кожної людини.
Людина має безліч цінностей у цьому житті. Необхідність спілкування з живою природою, здатність її відчувати себе частинкою довкілля, можливість впливати на неї приходить тільки у зрілому віці. Але базові основи цих відчуттів, прагнення до пошуків закладаються у шкільному віці, і тут вихователю, вчителю відведена неабияка роль.
Провідну роль у формуванні відповідального ставлення до природи є практична дослідницька діяльність із вивченням природи рідного краю, догляду за нею.
Видатний педагог Софія Русова писала: «Природа своєю безмірною красою непомітно, але могутньо впливає на людину, тому усе те, що росте треба показати дітям не на малюнках, а насправді, щоб діти могли взяти в руки, понюхати, покуштувати…».
Важливим чинником в екологічному вихованні дітей, вивченні ними довкілля, пізнанні його законів і впливу людини є робота зі школярами, що проводиться безпосередньо в природі. Спостереження за нею пробуджують пізнавальний інтерес в учнів, сприяють оволодінню практичними вміннями природоохоронної діяльності.  Одним із основних напрямків Петричанського навчально-виховного комплексу є виховання екологічної культури. Чимало цінної інформації педагогічний колектив черпає зі спадщини видатного педагога Софії Федорівни Русової. Весь навчально-виховний процес спрямований на організацію та проведення еколого-натуралістичної роботи на заняттях, уроках та в позаурочний час.
Екологічну культуру в дітей необхідно виховувати з раннього віку. дошкільний підрозділ нашого закладу працює над створенням належних умов щодо формування екологічного виховання, відшукує цікаві та ефективні форми роботи.  Так, під час проведення акції «Чисте довкілля» маленькі вихованці мають змогу безпосередньо долучитися до таких робіт: садіння дерев та догляд за ними. За допомогою дорослих на території навчального закладу було створено садово-паркову зону.
Неабияке задоволення діти отримують під час облаштування квітників, альпійських гірок. Маленькі господарі розпушують грунт, проривають бур’ян, поливають квіти. Кожен з них усвідомлює, що робить дуже важливу справу під час роботи на ділянці.
Як дошкільнята, так і учні беруть активну участь у виховних заходах, які мають екологічний характер: «Свято квітів» (презентація квітів), «У гості до Дідуся Мудрила» (ознайомлення з лікарськими рослинами), «Весняна симфонія» (музично-театралізоване дійство), «Дари осені» (виставка-конкурс композицій з овочів та фруктів). Кожен учасник свята мав можливість відчути себе частинкою природи.
Доброю традицією є проведення щорічних акцій: « Допоможи пташині взимку», «Чисте довкілля», «Посади дерево», «У куточку природи», «Парад квітів».
Кожна дитина є неповторною індивідуальністю з власним відчуттям, баченням оточуючого. Однією з таких є учень нашого закладу – Малофій Євгенко. Жива природа, особливий стан душі та фантазія є добрими помічниками у створенні неповторних пейзажів. Роботи створені маленьким художником не залишать байдужими і дорослих. Кожен охочий має можливість переглянути особисту виставку учня «Світ природи чарівної».
Велика робота в екологічному напрямку проводиться під час оздоровчого періоду. Тут належне місце відводиться екскурсіям «Стежинами рідного краю».
На території місцевого будинку-інтернату знаходиться Петричанський парк-памятка садово-паркового мистецтва, який входить до природоохоронного фонду України та охороняється законом. Підростаюче покоління має змогу ознайомитись з рідкісними, багатовіковими деревами: дубом, сосною, кедром та іншими.
Наступною сторінкою нашої стежини є подорож до берегів річки Сірет. Тут багатий і різноманітний рослинний світ. Школярі із задоволенням збирають рослини для гербарію, знайомляться з різновидами лікарських трав.   На лівому березі Сірету знаходиться водозабірна станція, яка забезпечує селище Глибока  екологічно чистою та питною водою. Під час екскурсії оператор Воробець М.С. наголосив на значущості даного об’єкта; саме тому він знаходиться під охороною та відзначив, що за результатами аналізів вода у річці одна з кращих в області.
Школа майбутнього – це школа всебічного розвитку особистості, якій притаманні екологічний світогляд, екологічне мислення, екологічна культура, мораль, етика. Сподіваємося, що робота в екологічному напрямку наших вихованців – це ще один крок до формування справжніх господарів на рідній землі, від якої залежатиме майбутнє нашої України.

 

Виконавець пошуково-творчої роботи:   

вчитель початкових класів Стругарь Лілія Петрівна

                                   Вустами народу

„Фольклор  – джерело, з якого на здоров’я довго ще будуть пити нащадки”, – писав П. Грабовський.  У далеку давнину люди свій настрій, бажання висловлюва-ли в піснях, бувальщинах, думах. А коли хотіли навчити молоде покоління, то розповідали казки, загадки, легенди, прислів’я, приказки тощо.
Фольклор – невід’ємна частина народної культури.
Український фольклор, багатство якого неосяжне, – це складова і невід’ємна частина великої культури нашого народу. З його промовистих сторінок – пісень, казок, легенд, переказів, бувальщин – відкривається не лише найповніша енцикло-педія народного побуту, звичаїв, обрядів, свят, а цілий світ настроїв, роздумів, сподіванок та мрій.
У тій величній святині, якою для українців є фольклор, почесне місце  нале-жить  бувальщинам та легендам.   Вони донесли до нас духовний світ предків, їх світосприймання, мораль.

                                                               Бувальщина

На Стринтурі, на високому пагорбі, ріс невисокий кущ з рідкісними ягодами. У селі побутувала думка: ”Рослина наділена чарівною силою, яка може  здійснювати бажання”.    У народі  кущ називали матригуною. Ботанічна назва „беладона” в перекладі з італійської мови означає ”красива жінка”.
У сім’ї сільського селянина  на прізвище Космачук   була донька Василина, дівчина гарної вроди.  Покохала вона молодого парубка. А він, дізнавшись про вагітність, покинув її. Щоб повернути коханого, старі жінки порадили звернутися до матригуни.  І ось Василина опівночі, святково одягнена, з розпущеним волоссям, боса, на колінах звернулася до чудодійного зілля зі своїм проханням. Все це вона повторила сім разів, як того вимагав обряд. Бажання здійснилося:

коханий повернувся, але змушував її позбутися дитини. Тоді дівчина  наломила гілочок матригуни, заварила міцний чай і випила його, щоб позбутися вагітності. А на ранок  батьки знайшли доньку  мертвою у ліжку…
Хоронили дівчину усім селом. Зодягнули її, як і годиться, у весільну сукню.
На цвинтарі до труни з тілом підійшов молодий, нікому не відомий чоловік, щоб попрощатися з Василиною.
З того часу у селі Петричанка цей кущ називають ”чортовим”.
 

                                                                                      Розповів місцевий  житель

                                                                                 Козачук Георгій Іванович, 1912 р.н.

                                                                        Легенда

Давним  – давно на березі Сірету, на зарінку, випасали худобу двоє молодят. Дівчина гарно співала, а парубок вигравав на сопілці такі мелодії , які торкалися душі кожного односельчанина.
Одного разу поблизу Сірету проходжала молода панянка. Почула дивовижні мелодії і зажадала, аби чарівна музика звучала тільки у її маєтку, і лише для неї.  Хлопець подумав, а згодом відповів: „Я – вільний! А музика моя належить моєму народу”. Розлючена багачка вигукнула: „Не хочеш грати для мене, не будеш грати нікому!”  І враз  тіло молодого юнака стало важким, неслухняним, а потім почало кам’яніти. Молода дівчина кинулася  рятувати коханого, простягнула до нього свої руки, як вони враз перетворилися на зелені гілки верболозу.
Багато води утекло з того часу у Сіреті. А каміння і  кущі верболозу  завжди поруч  як символ непокори,  символ молодості і життя.  Тільки вітер  та тихоплинний Сірет   інколи чують, про що вони шепочуть.

                                                   Легенду  записано зі слів  мешканки села  Петричанка
                                                                  Костецької Олени  Дмитрівни,   1910 р.н.